Читати книгу - "Мед з дікалоном"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На порозі стояв усміхнений майор-енкаведист. Він безтурботно усміхався, хоч кобура з пістолетом була розстебнута.
— Слиш, парень, на постой не прімєш? — запитав він.
— Ні,— похмуро відказав Іван.
— А почему? У тєбя і так наліцо ізлішек жилплощаді,— оскалився широкою посмішкою енкаведист і несподівано тихо додав,— вам привіт від тітки.
Іван здивовано дивився на майора.
— Вам привіт від тітки,— ще раз повільно і чітко, по складах вимовляючи кожне слово, повторив він.
— Він тітки Марії? — запитав Іван.
— Ні, від тітки Гані,— відказав той.
— Проходьте, пане майор, доведеться мені вас прийняти,— голосно, для невидимих сусідів, відповів Іван.
— Товаріщ майор,— засміявся енкаведист,— пани тєпєрича кончілісь, парень.
Він без запрошення всівся на кривий стілець, дістав із наплічника залізну банку тушонки і заходився її відкривати армійським ножем.
— Отже, товаріщ майор, які звістки від Головного Проводу? — запитав Іван.
— А ти, парень, не торопісь, достань-ка по стакану,— ніяк не виходив із ролі «товаріщ майор».
Звабливо забулькотів із фляги армійський спирт, і вони мовчки випили.
— А ти, друже Молот, щось утратив кваліфікацію. Якби я був справжнім енкаведистом, то взяв би тебе, як дитину.
— Сумніваюся, друже,— Іван криво усміхнувся і дістав із кишені затиснуту в руці гранату без чеки. Повільно, як факір на цирковій виставі, вставив чеку назад. «Майор» закашлявся щойно випитим.
Іван поляскав його по спині.
— Ну, то що каже Головний Провід? — знову запитав він, коли до зв'язкового повернулася здатність говорити.
— Друже Молот, тобі наказують перейти до глибокого запілля. Ми будемо боротися, та зрозуміло, що цю боротьбу зараз нам не виграти. Вони прийшли надовго. Тому ми формуємо підпільну мережу, що діятиме в далекому майбутньому. Попри молодість, ти маєш значний досвід підготовки і виконання бойових акцій, чудово стріляєш з обох рук, добре володієш прийомами боротьби дзю-дзютсу. Я привіз нові надійні документи. Ти повинен легалізуватися — закінчити університет, вступити до їхньої партії, робити кар'єру, тільки зависоко не залітай — спечешся. Там уже надто пильно дивляться. Тож, друже Молот, чекай, доки не надійде наказ Проводу...
* * *На лікарняному ліжку лежав старий чоловік. До його руки з вузлуватими венами тяглися трубки-змії крапельниці. Повільний і невблаганно рівномірний стукіт крапель наче відлічував час до чогось... На стільці біля хворого сидів кремезний молодик у тісному на його широкі плечі білому халаті. З-під розстебнутого піджака визирало руків'я пістолета.
— Товаришу полковник,— звернувся він до свого колеги, що розвалився на вільному ліжку, закинувши ноги на бильце.
— Що?
— А якщо дід відкинеться, тоді справа — висяк? Ми ж навіть не знаємо, хто він. Пальчики не проходять по нашій картотеці.
— Заткнись. Док казав, що він може все чути,— сердито відповів той.
Зайшов лікар, узяв на кілька секунд в'ялу нерухому руку старого, щоб поміряти пульс, і затим зробив ін'єкцію в крапельницю.
— Док, він прийде до тями? — запитав старший.
— Не знаю,— сухо відповів лікар.
* * *Було спекотно. Перший секретар райкому закінчив промову і втомлено великим картатим носовиком витирав із лисини піт. Нарешті закінчилися всі ці офіційні промови, і через вуличні динаміки пустили «День Побєди». Святково вбраний люд зітхнув із полегшенням і прямував до виїзного буфета й пивних бочок. Скрізь гонилися невгамовні дітиська в піонерських галстуках, залишені напризволяще своїми учителями, і гучно лускали заздалегідь приготованими шпильками надувні різнобарвні кульки. Парад закінчився, за рогом на вантажівку скидали червоні транспаранти і портрети членів ЦК. Микола Степанович — професор місцевого педінституту — сидів на лавочці в парку з оберемком подарованих піонерами червоних перестояних тюльпанів і курив, заглибившись у свої думки.
— З Днем Перемоги вас,— перед ним стояв чолов'яга в цератовому кашкеті з одинокою медалькою на заношеному дешевому костюмі.
— І вас також,— байдуже відповів він, але за мить усвідомив, що знає цю людину. Він чекав на нього багато років...
— Вам привіт від тітки...
Вони сиділи в робочій їдальні й, не криючись, розливали фляжку горілки по гранчаках, закусуючи глевкими общєпітівськими котлетами. Та й хто б посмів у такий день зробити зауваження двом фронтовикам?
— Ви готові діяти, друже Молот?
— Так,— твердо відповів той.
— Це добре. Але Головний Провід вважає, що зараз розпочинати активну боротьбу не на часі. Ось тримайте,— він передав під столом складену вчетверо газету.— Це наша газета «Слово». А ви, друже Молот, чекайте вказівок. Ми обов'язково повернемось, наша війна не закінчена, наша перемога ще не настала...
* * *О третій ночі в особливого пацієнта з сьомої палати зупинилося серце. Удари дефібрилятора, укол у серце повернули старого в сутінки коми...
Полковник після всього підійшов до лікаря.
—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мед з дікалоном», після закриття браузера.