Читати книгу - "Вона"

— Я купідон! — він вишкірився. — Кожен може використовувати свій дар як йому заманеться. Ти теж, до речі. Ти нікому нічого не винна, моя люба, світ не ділиться на хороших і поганих. Я не поганий лише тому, що живу у своє задоволення, колись ти це зрозумієш. Бувай, крихітко, — він нахилився, щоб поцілувати її, але Марі відсахнулась.

— Я буду сумувати за тобою, така вже ти гарненька. Ти мене, напевно, не зможеш забути. Кажуть, перший чоловік залишається в спогадах на завжди. Ще побачимось), я впевнений), це доля). ТИ ТАК НЕ ДУМАЄШ)?

— Геть! — Марі хотіла підхопитися, вдарити, та не могла, не могла, вона просто сиділа й натягувала ковдру.

Марі хотіла багато чого йому сказати, але все ж опанувала себе. Вона не могла бачити його обличчя. Вона відвернулась. А за мить його вже не було. Цієї ночі віра в кохання була зруйнована, віра в те, що її може чекати хоч щось хороше в житті. Вона довго так просиділа. Пізніше, розуміючи, що треба щось робити, просто встала, зібралась, зачинила своє серце від будь — яких почуттів. Адже, як виявилось, у її світі почуття нічого не варті, і вона будь — що має в ньому вижити, ВОНА сильна. Впала, піднялась і пішла далі, впала, піднялась і знову вперед, і ні за що не озиратись назад. Марі навіть не плакала, вона просто поховала ту ніч всередині себе і жила лише спогадами, про те, що пізнала біль і приниження.

До Марії вона не повернулась. Знала, що розповісти не наважиться, а Марія все одно відчує, що щось не так. Тому, не бажаючи брехати, і засмучувати дорогих людей, Марі прийняла рішення і не повернулась до них більше.

А вже на другий день в неї заявилось перше тату. Тату, яке захищало її від будь — яких впливів на неї. Вона знала що він зачарував її. Це був перший урок який вона винесла… в цьому світі, потрібно знати ще більше, і завжди бути на поготові. Адже є люди, які не знають, що таке добро і гідність, що таке любов і повага, є і такі, які знають що таке задоволення лише власних потреб. І що найгірше, є люди, які володіють надзвичайними можливостями і використовують їх із злими намірами.

— Сумувала за мною? — він наблизився до Марі дуже близько і поклав руку на плече.

Але Марі вже не була тією беззахисною дівчиною, що рік тому. Та зустріч із Владом її загартувала. Цілий рік вона тримала це в собі, нікому, абсолютно нікому Марі про це не розповідала. Вона просто відгородилась від усіх. Проте знала, що рано чи пізно вони зустрінуться, і він пошкодує, що тоді її зустрів і зганьбив. Але зараз побачивши його. Вона зрозуміла, що він абсолютно не вартий того, щоб Марі взагалі про нього думала, він був нічим. Вона швидко опанувала себе.

— Забери руку, бо я її зламаю, — Марі холодно посміхнулась у відповідь.

— Крихітко, ти цього не зробиш, тут стільки людей, — він наблизився ще ближче.

— Що, щось не так? — Марі підняла голову і подивилась йому прямо у вічі. Це був виклик.

— Оооо, невже моя дівчинка така розумна і захистила себе від впливів?

— Отже, забрав руку. І дав мені пройти. Бо я не можу бачити твоє обличчя. Шкода, що я не можу тебе вбити. Але, правду кажучи, бруднити об тебе руки теж не дуже хочеться. Ти навіть цього не вартий.

— Усе гаразд? — Тарас підійшов до Марі і Влада. Поглянув на руку, що й досі тримала Марі за плече, а потім перевів погляд на Влада.

Влад неохоче прибрав руку. Тарас підійшов до Марі.

— Тарас, — він простягнув руку Владу.

— Влад, — він простяг руку у відповідь. — Старий знайомий Марі, а ви напевно новий знайомий? — єхидно посміхнувшись промовив той.

— Владе, досить! Який же ти…

Але Марі себе опанувала, він не заслуговує на те, щоб вона через нього зіпсувала собі вечір. Вона повернулась до Тараса і взяла його за руки. Роблячи вигляд, наче Влада тут взагалі немає.

— Добре, я мабуть піду, вечір все одно вже скоро закінчиться. Дякую, вечір був прекрасний.

Вечір дійсно був прекрасний. Марі прихилилась до Тараса і поцілувала його в щоку. А тоді шепнула на вухо.

— Дякую.

Марі вже збиралась йти. Тарас геть нічого не розумів.

— Ох, Марі, навіщо ж йти, вечір тільки починається, — Влад не заспокоювався.

— Ще одне слово, Владе… — Марі на силу тримала себе в руках. Щосили стиснувши кулаки, вона виглядала дуже рішучою.

— Оу, мені завжди подобався твій норов.

Марі поглянула на Тараса і на Влада, які стояли перед нею. Ні, він того не вартий, щоб впасти в очах Тараса. Марі розвернулась і попрямувала до ліфту.

— Крихітко…

Вона почула зойк. Розвернувшись Марі вже побачила як Влад лежить на підлозі вхопившись за щелепу. А Тарас потирав руку. Він швидко повернувся до Марі, й вхопив її за руку.

— Пішли, — посміхнувся він до Марі. — Тільки не кажи, що він на це не заслужив)))?

— Так, він справді заслужив! — Марі не могла приховати свого захоплення. Адже за неї нечасто заступаються.

— Я ж сказав, що сьогодні я про тебе піклуватимусь, — Тараса тішило те, як на нього сьогодні дивилась Марі. Нарешті він почувався значимим для неї.

— Тільки сьогодні? — Марі не могла втриматись, чи то від того, що щойно трапилось, чи то вона вирішила ризикнути, але тепер їй хотілось вірити, що цей вечір не закінчиться ніколи.

Вона поглянула на Тараса, який тримав її за руку.

— Ні, — Марі не хотіла більше нічого питати.