Читати книгу - "Таврований"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сидір Артемович докурив цигарку, кинув її на землю. Затоптав чоботом.
Заліз на вже завантаженого борошном воза. Голосно сказав:
— Це ми влаштували їм свято.
Багато селян впізнали колишнього начальника дорожнього відділу райвиконкому. Впритул наблизилися до партизанів.
Ковпак показав рукою в бік міста.
— Нам ще рано брати міста. Але скоро такоє врємя настане. Ми йдемо, а ви розбирайте муку. І іншим передавайте, хай беруть.
Руднєв стояв біля командира. Слухав його виступ і посміхався.
Партизани покидали село без єдиного пострілу. Німецький гарнізон у Путивлі навіть не зробив спроби захистити життєво важливі для нього об'єкти.
Напередодні свята партизани знищили мости і в сторону Глухова. Повністю паралізували рух у своєму районі. В селах відбулися численні лекції та бесіди, теплі зустрічі партизан з місцевим населенням. Керівництво цьому заходу придало особливого значення. В тому числі комісар.
— Нас не скрізь приймають з відкритими обіймами, — говорив він Ковпаку і Базимі перед святом. — Деякі верстви населення зраділи приходу німців, зустрічали їх з хлібом-сіллю. Деякі пішли на службу ворогові. Багато хто вважає, що німці прийшли назавжди. Прийняли нову владу, бо немає куди діватися. Наше завдання з перших днів війни роз'яснити населенню, що радянська влада повернеться.
Ці перші після окупації зустрічі були напруженими. Ще мало хто вірив у перемогу своєї зброї. Німці ще не проявили себе. Вони не стали нічого змінювати. Так і залишили колгоспи. Ще не розгорнули терор проти мирного населення.
Головний герой проведеної диверсії, колишній директор школи Михайло Миколайович Курс довго не міг заспокоїтися. Розповідав про те, як знищили ворожий автомобіль і самі мости. Вражень хоч відбавляй. Він довго не міг заснути. А наступного дня його очікувало мирне завдання, але не менш відповідальне. Він зустрічався з учителями та учнями Яцинської школи.
8В штабну землянку ввалився Ковпак. Він був засмучений і злий. І не приховував свого гніву. Його шапка збилася набік, борідка клинцем, здається, зробилася ще гостріше. Невдоволено крокував з боку в бік у кирзових чоботях, в галіфе і куфайці.
— Що сталося, Сидір? — Запитав Базима, піднімаючи голову від паперів.
— Карпо трохи не пришив мене.
— За що? — Запитав Руднєв, який аналізував донесення розвідників, нашкрябані на листочку.
— Багато бійців з третьої роти не ночували в загоні. Після знищення мостів біля Прудів розбрелися, сволочі, по селах і хуторах.
Ковпак дістав з кишені кисет, наклав тютюну на аркушик паперу із спеціально згорнутої ним газети. Товстими грубими пальцями згортав цигарку.
— Справа молода. По дівкам ходять не тільки вони, — зауважив Базима, піднімаючи з перенісся на лоб окуляри в темній роговій оправі.
— Чує моє серце, — встав з-за столу Руднєв. — Якщо так буде тривати й далі, без загону залишимося.
— Спитав Карпа, де рота, — Ковпак прикурив цигарку. — В цей час Шпінгалет з'явився. Я його батогом відшмагав. Карпо поліз на мене. «Хто дав право?». «Я вам право покажу!» — відповів я і знову взявся за батіг. Федька зняв з плеча автомат і до мене.
Ковпак глибоко затягнувся, обернувся до Руднєва:
— І тебе грозився пришить.
— А мене за що? — Здивувався комісар.
— За повидло.
В рамках підготовки до зими Руднєв вніс пропозицію: всі продовольчі запаси, які заготовили ще в мирний час, коли закладали бази, розподілити по днях на людину. Під розподіл попало і повидло. Це викликало в самій мобільній, професійній і молодій третій роті Карпенка обурення.
— Шо він ділить?! — Говорив Колька Мудрий. — Мене може завтра вб'ють, а він на кожен день розподілив банку повидла на двох.
— Складний контингент. Воюють добре, але багато собі дозволяють, — сказав Базима, підкидаючи в грубку дубові поліна. — Захочуть — виконають наказ, не захочуть — не виконають.
Ковпак роздягнувся, присів за стіл.
— Шо з кримінальників взяти. Карпо відмотав срок за вбивство, Мудрий з міліції не вилазив. Шпінгалет, Немальований… Один іншого хлеще…
Група Карпенко прибилася до загону з перших днів його існування. До її складу входили червоноармійці, що потрапили в оточення. Вони пробивалися до своїх лісами. Іноді заходили в населені пункти, щоб підкріпитися продуктами харчування.
В Спадщанський ліс червоноармійці потрапили у вересні. Перебивалися, як могли. Тягали з собою бредень. Ловили рибу. Харчувалися лісовими ягодами і грибами.
Там хлопці помітили підозрілого дідка. Він постійно крутився в районі, де вони розташувалися.
Карпенко доручив Кольці Мудрому і Шпінгалєту за ним простежити. Ще здасть німцям. Ті вистежили підозрілого дідка. Притиснули його до нігтя.
— Признавайся, хто ти і навіщо тут?
Дідок покрутив головою вправо, вліво. Молоді, хоч змарнілі, але міцні хлопці. Від них йому не втекти.
— Я командир партизанського загону, — сказав, нарешті.
Ті подивилися на дідка. Його стару куфайку, пом'яті штани, брудні кирзові чоботи, посміхнулися.
— Бійців де втратив, командир без війська? — Засміявся Шпінгалєт.
Ковпак, а це був він, розповів усе, як є. Він відірвався від своїх, залишав місто останнім. Німецькі танки вже прасували вулиці Путивля, коли він задвірками ішов у ліс. Тепер тиждень бродив по жовтим масивам. Не міг знайти будиночок лісника Соловйова.
— Мій загін вже на базі, — відповів Ковпак.
— А як у вас з харчуванням? — Відсторонив Шпінгалета керівник групи сержант Федір Карпенко.
Федір Андрійович Карпенко народився в 1912 році в селі Ревівка Кам'янського району Кіровоградської області. З перших днів війни на фронті, розвідник 6 повітряно-десантної бригади. Потрапив в оточення. Разом
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таврований», після закриття браузера.