Читати книгу - "Кіберіада"

Кляпавцій пробував переконати короля не вдаватися до дальших тілесних змін, але марно, бо король тільки кепкував з його слів і нарешті весело сказав:

— Про те, щоб повернутися до палацу, не може бути й мови! Зрештою, коли хочеш знати, мені вже бачаться довгі мандри по тілах моїх підданих, і це імпонує моїй демократичній владі. Потім, під кінець, тобто на десерт, я перевтілюсь у якусь чарівну дівчину. Це повинно бути дуже повчальним, ги-ги!

Так кажучи, поліцай величезним лаписьком шарпнув двері й гарикнув на своїх підлеглих.

Кляпавцій розумів, що коли він зараз же не вдасться до якогось рішучого заходу, то потрапить до льоху. Не роздумуючи, він схопив з письмового столу каламар, хлюпнув чорнилом королеві в обличчя, а сам, скориставшись з хвилини, коли його переслідувач нічого не бачив, вискочив через вікно на вулицю. На щастя, поблизу не було жодного перехожого. Тож йому вдалося добігти до гомінкої площі й загубитися в натовпі, поки поліцаї обсмикували уніформи й, грізно клацаючи зброєю, повибігали на вулицю.

Кляпавцій далеко відійшов від порту, і його обсіли невеселі думки. «Найкраще було б, — думав він, — полишити нікчемного Балеріона його власній долі, а самому піти до лікарні, де тепер перебуває Трурлеве тіло з душею благородного моряка. І якби те тіло доставити у палац, мій приятель знову міг би стати самим собою як тілом, так і душею. Щоправда, тоді замість Балеріона з’явиться новий король з єством моряка, але хай йому біс, тому дотепникові!» План цей був не найгірший, але для його реалізації не вистачало хоча й невеликої, а проте дуже суттєвої речі, а саме — замінника з рогами, який усе ще лежав у шухляді письмового столу. Кляпавцій подумав був, чи не сконструювати йому ще один такий самий апарат, але бракувало і часу, і засобів, і інструментів. «Може, зробити так… — міркував він. — Піти до короля-Трурля (він, певне, вже очуняв і знає, як поводитись) і сказати йому, щоб звелів оточити військом будинок портової поліції. В такий спосіб до наших рук потрапить апарат — і Трурль зможе обернутись на самого себе».

Та Кляпавція, коли він прийшов до палацу, навіть всередину не впустили. Придворна сторожа сказала, що король міцно спить, бо лікарі застосували електричні засоби, які вгамовували біль і зміцнювали організм, і що сон його триватиме щонайменше сорок вісім годин.

«Цього ще тільки невистачало! — з розпачем подумав Кляпавцій і попрямував до лікарні, де перебувало Трурлеве тіло, бо боявся, щоб, передчасно виписане, воно не загубилося в лабіринтах великого міста. В лікарні він відрекомендувався родичем потерпілого (прізвище якого він вичитав з історії хвороби). Конструктор довідався, що моряк не в такому вже тяжкому стані, що ногу не зламано, а лише вивихнуто, але ще кілька днів хворий не зможе вставати з ліжка. Кляпавцій не наполягав на побаченні з хворим, бо тоді виявилося б, що він не знайомий з потерпілим. Заспокоєний принаймні тим, що Трурлеве тіло не зникне раптово, Кляпавцій пішов з лікарні й, поринувши в глибокі роздуми, довго блукав вулицями. І навіть не помітив, як знову опинився поблизу порту, де аж кишіло поліцією, що уважно заглядала кожному перехожому в обличчя, порівнюючи його риси з тим описом, що був зафіксований у службових нотатниках. Кляпавцій зрозумів, що це справа Балеріона, що той шукає його, щоб кинути до в’язниці. І справді, до нього вже прямував найближчий патруль; втекти ніяк не можна було, бо з-за рогу вийшло ще двоє поліцаїв. Тоді він спокійнісінько сам віддався в руки поліції, вимагаючи, аби його відвели до начальника, бо він повинен якнайшвидше дати свідчення щодо одного жахливого злочину. Поліцаї зразу схопили Кляпавція, наділи на нього наручники, але, на щастя, тільки на одну руку, праву, примкнувши її до лівої руки поліцая. В комендатурі поліційний начальник Балеріон привітав закутого Кляпавція зловтішним кліпанням оченят і радісним гигиканням. А Кляпавцій, змінивши голос, закричав з порога:

— Велика пане! Ваша панська поліційність! Моя була схоплена, що Кляпавцій, але ні, моя не знає жодна Кляпавцій! А може, ота такий злий, що буцнув-гуцнув моя рогами на вулиця і моя-твоя диво статися, наша-ваша, і моя втратити тіло й дух від мене бути в тілі від не моя, моя не знати як, але той рогач утікати швидко-швидко, Ваша Велика Поліційність! Рятуйте!

З тими словами хитрий Кляпавцій бухнувся на коліна, брязкаючи наручниками і весь час швидко без упину говорячи тією каліченою мовою. А Балеріон, остовпівши, стояв у еполетах за письмовим столом, кліпав очима і, слухаючи все те, придивлявся до Кляпавція і вже майже йому повірив. А той, поки вели його в комендатуру, вільними пальцями лівої руки надавив собі на лобі два знаки, подібні до тих, які залишають роги апарата. Балеріон наказав зняти з Кляпавція наручники, виставив за двері всіх підлеглих і, коли вони залишились сам на сам, попросив його докладно про все розповісти. Кляпавцій вигадав цілу історію: він, мовляв, багатий чужинець, щойно вранці прибув у порт і привіз на своєму кораблі двісті скринь найчудовіших головоломок світу та тридцять чарівних автоматичних красунь для великого короля Балеріона як дарунок імператора Сурмолюда, котрий в такий спосіб хотів виявити свою повагу Цимберській династії. Коли ж він зійшов з корабля, щоб після довгої подорожі трохи розім’яти ноги, й спокійно прогулювався вздовж набережної, якийсь тип, що мав точнісінько таку подобу, — тут Кляпавцій показав на себе, — і видався йому дуже підозрілим, бо жадібно витріщився на його розкішне чужинське вбрання, раптом з усього розгону, мов навіжений, кинувся до нього, намагаючись прохромити його наскрізь. Проте, тільки зірвав у нього з голови шапку та боляче буцнув рогами. І тоді сталося незбагненне чудо обміну душ.

Треба визнати, що Кляпавцій вклав у цю розповідь багато запалу й натхнення, щоб вона здавалася якнайвірогіднішою. Він докладно розповідав про своє втрачене тіло, водночас наділяючи зневажливими епітетами своє нове, що його оце, внаслідок нещасливого випадку, дістав, і часом навіть бив себе по обличчю, плював собі то на живіт, то на ноги; детально описував привезені ним скарби, особливо автоматичних дівиць; говорив про свою сім’ю, що залишилася на батьківщині, про синів-машин і про свого електричного мопса; про свою дружину, одну з трьохсот, яка вміла варити таку юшку на соковитих іонах, якої не куштував, мабуть, і