Читати книгу - "На краю Ойкумени"

— Я б спробував дізнатись про їхню мову зараз же, не заходячи в їх селище, — сказав етруск. — Тут тільки неозброєна молодь, і якщо той, що сидить на слоні, нападе на нас, ми сховаємось у траві і кущах. А в селищі ми всі загинемо, коли не домовимося з переможцями слонів…

Порада етруска сподобалася Кідого. Негр випростався на весь свій високий зріст і повільно пішов до річки. Пролунав різкий крик погонича слона, і юнаки та дівчата, що купались, переставши борсатись, завмерли по пояс у воді, дивлячись на протилежний берег.

Слон грізно повернувся в бік Кідого, який наближався до нього, хобот з шурхотінням звився над довгими білими бивнями, вуха знову розкинулися широкими обвислими крилами. Погонич слона вдивлявся в пришельця; в правій руці у нього був піднятий напоготові широкий ніж з гачком на кінці.

Кідого мовчки підійшов майже до самої води, поклав на землю спис, наступив на нього ногою і розвів неозброєні руки.

— Здоров був, друже, — повільно і чітко вимовляючи слова, сказав Кідого. — Я тут із своїми товаришами. Ми самотні втікачі, повертаємося на батьківщину і хочемо просити допомоги у твого племені…

Юнак, що сидів на слоні, мовчав. Подорожні, які сховалися під деревом, із завмиранням серця чекали, зрозуміє він мову Кідого чи ні. Від цього юнака залежала дальша доля подорожніх.

Погонич слона опустив ніж. Слон переступав у воді, що дзюрчала навколо його ніг, звісивши хобот між бивнями. Аж ось тубілець заговорив, і Пандіон полегшено зітхнув, а Кідого, що напружено стояв, радісно стрепенувся. Мова погонича відрізнялася гучними наголосами і шиплячими звуками, яких не було в співучій мові Кідого, але навіть Пандіон пізнав у ній знайомі слова.

— Звідки ти, пришельцю? — почулося запитання, що з висоти звучало гордовито. — Де твої товариші?

Кідого пояснив, що вони були в полоні у Та-Кемті і пробиваються на батьківщину — на берег моря. Негр жестом підкликав товаришів, — усі дев'ятнадцять чоловік, змарнілі і похмурі, стали на березі.

— Та-Кемт… — по складах вимовив погонич слона. — Що це таке? Де така країна?

Кідого розповів про могутню країну на північному сході, що лежить вздовж великої ріки, і погонич слона задоволено закивав головою.

— Я чув про нього, це страшенно далеко. Як ви могли пройти звідти? — У словах погонича почулося недовір'я.

— Про це довго говорити, — стомлено сказав Кідого. — Подивися на них, — негр показав на Каві, Пандіона і групу лівійців: — хіба ти бачив поблизу таких людей?

Погонич слона з цікавістю розглядав незвичайні обличчя. Недовір'я в його погляді поступово зникало, потім він плеснув рукою по потилиці слона:

— Я молодий і не можу нічого вирішити без старших. Перейдіть на наш берег, поки слон у річці, і чекайте. Що переказати вождям від вас?

— Перекажи, що стомлені подорожні просять дозволу відпочити в селищі і дізнатись про дорогу до моря. Більше нам нічого не треба, — чітко відповів Кідого.

— Нечувана справа, небачені люди, — зробив для себе висновок зацікавлений погонич слона, повернувся до своїх одноплемінників і закричав: — Ідіть уперед, я наздожену!

Юнаки й дівчата, які мовчки дивилися на пришельців, слухняно кинулися на берег, оглядаючись і перемовляючись. Погонич слона повернув його боком до течії. Подорожні по груди у воді перебралися на другий берег. Тоді погонич слона, примусивши тварину йти швидко, зник між рідкими деревами слідом за тими, що купалися. Колишні раби посідали на каменях і з тривогою чекали. Найбільше хвилювалися лівійці, але Кідого запевняв, що володарі слонів не заподіють їм нічого поганого.

Незабаром у степу показалися чотири слони. На спинах тварин були прив'язані широкі помости із сплетених гілок. На кожному помості сиділо по шість воїнів, озброєних луками і дуже широкими списами. Під цією охороною колишні раби дійшли до селища, яке було розташоване несподівано близько від місця зустрічі — біля завороту тієї ж річки, в чотирьох тисячах ліктів на південний схід.

На горбистій місцевості, утопаючи у високій зелені, здалеку виднілося біля трьохсот хатин.

Ліворуч розкинувся ріденький ліс, праворуч, осторонь, стояла огорожа з високих загострених стовпів, підпертих зовнішніми розкосами, а навколо неї — глибокий рів, усаджений по краях частоколом із затесаних колод. Пандіон був здивований розміром цієї споруди, а Кідого висловив догадку, що там, мабуть, держать слонів.

Знову, як і багато днів тому, на сході, пришельців привели до вождів і старійшин величезного селища, знов розповідали вони незвичайну повість про бунтівних рабів, а також і про новий подвиг довгого блукання свого по невідомій країні. Вожді докладно розпитували подорожніх, оглядали їхню зброю, червоні клейма з ім'ям фараона на спинах, заставляли Пандіона і Каві розповідати про свої країни на півночі далекого моря. Пандіона здивувала велика обізнаність цих людей, — вони не тільки чули про країну Нуб, звідки прийшли чужоземці, але й знали ще дуже багато місць в Африці на схід, північ, південь і захід від селища.

Кідого був надзвичайно радий: тепер місцеві жителі покажуть дорогу на батьківщину, і блукачі швидко дійдуть до неї, йдучи у вірному напрямку.

Коротка нарада старійшин вирішила долю пришельців: їм було дозволено відпочити кілька днів у селищі і надано притулок з харчуванням за священним звичаєм гостинності.

Колишніх рабів помістили у великій хатині на околиці селища, — стомлені подорожні могли спокійно відпочивати. Ще більше підбадьорювало їх те, що володарі слонів покажуть їм дорогу, що скоро скінчиться їх мандрування.

Пандіон, Кідого і Каві бродили по селищу, придивляючись до життя народу, який викликав у них повагу тим, що мав владу над велетенськими тваринами. Пандіон дивувався, побачивши довгі загородки для прив'язі худоби, зроблені із слонових бивнів.[110] Молодий еллін вбачав у цьому навмисне презирство до страшних потвор. Скільки ж іклів мав народ, якщо міг витрачати дорогоцінну слонову кістку на таке пусте діло? Коли Пандіон спитав про це одного з жителів селища, той поважно порадив йому попросити у вождів дозволу оглянути великий склад у центрі селища.

— Там цих іклів он скільки наскладали! — чоловік показав на галявину в півтораста ліктів завдовжки між двома хатинами і потім підняв над головою палицю, показавши висоту складеної з іклів стіни.

— Як ви можете тримати в покорі слонів? — не втерпівши, спитав його Пандіон.

Той нахмурився і підозріло подивився на елліна.

— Це таємниця для чужоземців, — повільно відповів він. — Спитай, коли хочеш, про це у вождів. Ті з них, що носять на шиї золотий ланцюжок з червоним каменем, і є головні вчителі слонів…

Пандіон згадав, що їм було заборонено наближатись до оточеної ровом огорожі, і замовк,