Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

— Стежите за мною?

— Трохи.

— До чого це, Корі?

— Хтось із них знає, що на аудіо з того гелікоптера? Я маю на увазі…

— Я знаю, що ви маєте на увазі, — обірвала вона його. — Ні.

Він уже збирався поставити наступне питання, однак Майя зупинила його:

— Приїхали.

Коли вона звернула ліворуч, на грунтову дорогу, пошукала очима камери спостереження. Не знайшла жодної. Зупинила авто за квартал від «Кузовної майстерні JR».

Корі передав їй лижну маску. Вона похитала головою.

— Без них ми будемо менш помітні. Зараз темно. Ми просто пара, яка шукає свою машину в неробочий час, щось таке.

— Я маю бути дуже обережним, — сказав він.

— Знаю.

— Не можна, щоб мене помітили.

— У вас борода, бейсболка. Усе буде добре. Беріть інструмент і не підводьте голови.

Корі вагався.

— Або чекайте тут, і я все зроблю.

Майя відчинила двері й вийшла з машини. Корі це не подобалося, але він узяв ножиці для ланцюгів і рушив за нею. Вони йшли мовчки. Уже стемніло, однак Майя не вмикала ліхтарика. Вона сканувала територію. Камер нема. Охорони нема. Будинків нема.

— Цікаво, — сказала вона.

— Що?

— Що Том Дуґласс обрав це місце, щоб орендувати тут сарай.

— Ви про що?

— На цій вулиці є сховище «Cube Smart». Державне сховище. У них є камери, туди легко дістатися і так далі. Але Том Дуґласс звернувся не до них.

— Бо він старомодний.

— Можливо, — сказала Майя. — Або ж він дуже не хотів, аби про це знали. Подумайте. Ви хакнули його кредитні картки. Якби він платив чеком чи карткою в нормальному сховищі, то, мабуть, знайшлися б записи про це. Вочевидь, він цього не хотів.

Приміщення «Кузовної майстерні JR» було бетонне, пофарбоване в жовтий колір. Двоє гаражних дверей зачинені. Майя бачила висячі замки навіть із відстані. Траву тут давно не косили, якщо це взагалі колись траплялося. Територією розкидані іржаві автомобільні деталі. Майя та Корі обійшли двір, прямуючи за майстерню. На їхньому шляху постало кладовище машин. Майя помітила старий, колись білий «Oldsmobile Cutlass Ciera» середини дев’яностих — таке ж авто колись було в її батька, і на мить Майя перенеслась у той день. Тато повертає за ріг, вони всі його чекають, тато сигналить, на обличчі хижа посмішка, мама застрибує наперед, Клер та Майя сідають на заднє сидіння. Авто далеко не модне, але тато його любив, і Майя, хоч і почувалася дурепою, не могла стриматись і не запитати себе, може, це саме той олдсмобіль, який тоді зробив її тата таким щасливим, не могла не подумати, що кожна машина в цій купі сміття одного дня виїхала зі стоянки яскравою й новою, повною захвату, надій, сподівань, а тепер вони лежать зруйновані, помирають разом, деталь до деталі, на задньому дворі старої майстерні поблизу десятого шосе.

— Усе гаразд? — спитав Корі.

Майя мовчки рушила далі. Увімкнула ліхтарик. Подвір’я площею два чи три акри,[45] і у правому кутку Майя помітила два сараї, майже сховані за старим шевроле — такі люди купують у «Home Depot» чи «Lowe’s» для зберігання лопат, граблів та іншого садового приладдя.

Вона вказала на них променем ліхтарика. Корі примружився, тоді кивнув. У повній тиші вони рушили вперед, переступаючи ковпаки, деталі двигунів та двері автомобілів, які рясно вкривали їхній шлях.

Сараї були дрібні, десь із чотири фути заввишки та чотири фути завширшки.[46] Майї здалося, що вони зроблені зі смоли або з іншого міцного пластику для будь-якої погоди. Такі штуки можна самостійно зібрати за годину. На обох висіли великі замки.

Вони йшли далі, але десь у десяти ярдах[47] від сараїв і Майя, і Корі відсахнулися від запаху, відчутого ними одночасно.

Корі подивився на Майю, його обличчя виражало жах. Майя лише кивнула.

— О ні, — промовив Корі.

Корі хотів розвернутись і втекти одразу ж.

— Ні, — сказала Майя.

Він зупинився.

— Якщо втечемо, буде ще гірше, — сказала вона.

— Ми навіть не знаємо, що це за сморід. Це ж може бути тварина.

— Може.

— Тоді ходімо звідси.

— Ви йдіть, Корі.

— Що?

— Я залишаюся. Я відчиню його. Зможу з цим впоратися. А от ви ні, я так розумію. Вас уже шукають. То йдіть. Я нікому не скажу, що ви тут були.

— А що ви скажете?

— Не переживайте за це. Ідіть.

— Я хочу знати, що ви знайдете.

Годі з Майї нерішучості.

— То побудьте тут іще хвилину.

Ножиці для ланцюга пройшли крізь замок, наче гарячий ніж крізь масло. Коли двері розчахнулися, звідти випала людська рука.

— О Боже, — мовив Корі.

Від смороду він подавився, відступив назад, у нього почалися блювотні спазми. Майя не зрушила з місця.

З сараю випала решта тіла. Майя помітила, що воно в поганому стані. Обличчя вже почало гнити, але, базуючись на фото, які вона бачила, і зважаючи на зріст та сиве волосся, вона зрозуміла, що це був Том Дуґласс. Вона підійшла до тіла.

— Що ви робите?

Майя не відповіла. Не те щоб їй стало байдуже до мертвих тіл після того, як вона стільки їх бачила. Просто вони більше не викликали шоку. Вона вдивилася в сарай за тілом. Порожньо.

Корі знову скрутили спазми.

— Ідіть, — сказала вона.

— Що?

— Якщо блюватимете тут, копи побачать блювоту. Забирайтеся звідси. Негайно. Виходьте на трасу. Знайдіть кафе. Подзвоніть, щоб вас забрала Лулу чи ще хто-небудь.

— Мені незручно лишати вас тут саму.

— Я в безпеці. А ось ви — ні.

Корі подивився ліворуч. Подивився праворуч.

— Ви впевнені?

— Ідіть.

Майя перейшла до іншого сараю, зрізала замок, зазирнула всередину.

Теж порожньо.

Коли вона озирнулася, Корі вже відійшов і пробирався повз деталі автомобілів до виходу. Вона почекала, коли він зникне з поля зору. Тоді глянула на годинник. Витерла відбитки з ножиць для ланцюгів і сховала їх у олдсмобіль. Навіть якщо їх знайдуть, вони нічого не доведуть. Майя зачекала ще двадцять хвилин, аби перестрахуватися.

Тоді набрала 911.

Розділ 27

Майя придумала історію й дотримувалась її:

— Я отримала наводку прийти сюди. Прийшовши, побачила, що замки зламані. З сараю стирчала рука. Тож я прочинила двері трохи більше. І тоді подзвонила в 911.

Поліцейські запитали, що це була за «наводка». Вона відповіла — анонімна.

Її запитали, що саме її цікавило. Тут Майя сказала правду, бо вони все одно дізналися б від удови Тома Дуґласса: її сестра Клер, яку вбили, незадовго до смерті зверталася до Тома, і Майя хотіла