Читати книгу - "Енн із Інглсайду"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Утім, була ще Кассі Томас, Вона не кликатиме її Нен Блайт. Неможливо описати те жахливе почуття, що охоплювало дівчинку, коли вона думала про Кассі Томас як про Нен Блайт. Їй здавалося, що це геть нищить її саму. Коли вона — не Нен Блайт, вона ніхто! Вона нізащо не згодиться перетворитися на Кассі Томас.
Цілий тиждень Нен не могла збутися думки про Кассі Томас — тиждень, упродовж якого Енн та Сьюзен тривожилися за дитину, котра відмовлялася їсти й бавитися, і знай собі «ниділа по кутках», за висловом Сьюзен. Невже це через від’їзд Дові Джонсон? Ні, Нен сказала, що річ не в тім. Та й не сталося нічого. Просто вона втомилася. Тато оглянув її й виписав ліки, які Нен слухняно проковтнула. Вони були не такі гидкі, як рицина, та навіть рицина вже не мала значення. Ніщо не мало значення, крім Кассі Томас і того страшного питання, що зринуло в збентеженому умі Нен і заволоділо всім її єством.
Чи не повинна Кассі Томас мати те, що по праву належить їй?
Чи справедливо, що вона, Нен Блайт — Нен відчайдушно чіплялася за своє звичне ім’я — має все, чого позбавлена Кассі Томас, і що, проте, мусить належати саме Кассі? Ні, несправедливо — Нен ані на мить не сумнівалася в цьому. Чесність і відчуття справедливості були добре розвинені в Нен — і щодня міцніла її певність, що Кассі повинна знати правду.
Зрештою, нікого це, очевидячки, не засмутить. Мама й тато спершу журитимуться, але потім дізнаються, що Кассі Томас — справжня їхня дочка, і полюблять її як рідну, а Нен зовсім забудуть. Мама цілуватиме Кассі Томас і співатиме їй у густих літніх сутінках колискову, яку Нен любила найбільше:
«Я бачила кораблик, що плив удалині:
Дарунки дивовижні він віз тобі й мені».
Досі Нен і Ді часто мріяли про той день, коли з далини й до них припливе кораблик. Але тепер дарунки — бодай її частка — будуть належати Кассі Томас. Кассі гратиме її роль королеви фей на концерті недільної школи й надіне її блискучий пасочок з позлітками. А Нен так чекала цього концерту! Сьюзен пектиме фруктові тістечка для Кассі Томас, і Китичка горнутиметься до неї й вуркотітиме їй. Кассі бавитиметься з ляльками Нен у хатинці для ігор на моховитій галявині в кленовім гаю, і спатиме в її ліжку. Що скаже Ді? Чи любитиме Кассі як рідну сестру?
Аж ось настав день, коли Нен відчула, що більше не в змозі терпіти це. Вона мусить учинити правильно. Вона подасться до Томасів і розповість їм усе — а вже вони хай скажуть мамі з татом. Нен була певна, що не зможе сама розповісти їм таке.
Коли Нен дійшла цього рішення, їй трохи полегшало, та все ж її посів великий сум. Вона спробувала з’їсти щось за вечерею, бо знала, що сидить за столом в Інглсайді востаннє.
«Я завжди називатиму маму мамою, — думала Нен. — А Шестипалого Джиммі я не буду кликати татом. Я просто казатиму „пане Томас“, дуже поштиво. Надіюся, він не образиться».
Проте щось душило її. Вона підвела голову й в очах Сьюзен прочитала слово «рицина». Бідолашна Сьюзен — їй і невтямки, що після вечері Нен уже тут не буде. Рицину віднині питиме Кассі Томас. Бодай у цьому Нен не заздрила Кассі.
Нен подалася в дорогу одразу після вечері. Вона мусить зробити це, доки не споночіло, зібравшись на всій своїй силі. На ній було старе картате платтячко, але переодягтися вона не зважилася, щоб мама й Сьюзен не запитали, навіщо. Та й усі її гарні суконьки належали вже не їй, а Кассі Томас. Утім, Нен наділа новий фартушок, дарунок Сьюзен — улюблений гарненький фартушок із червоними фестонами по краях. Авжеж, Кассі Томас відступить їй таку дрібничку.
Нен пройшла через усе село й надбережним путівцем вийшла до гавані — відважна, несхитна маленька фігурка. Ні, вона не вважала себе героїнею. Навпаки — їй було соромно за себе, бо ж так непросто виявилося вчинити справедливо, збутися ненависті до Кассі Томас, не боятися Шестипалого Джиммі, не розвернутися й не втекти назад в Інглсайд.
Вечір був похмурий. Темна хмара над морем скидалася на велетенського кажана. Понад затокою й лісистими дальніми пагорбами шугали блискавки. Рибальські будинки тонули в багряному світлі, що пробивалося з-під хмаровиння.
Там і тут, наче великі рубіни, сяяли бухти. Попри туманну гряду піщаних дюн до великого, таємничого океану линув безмовний корабель під білими вітрилами, і мартини ячали дивно й пронизливо.
Нен не сподобався ані запах самого рибальського селища, ані зграйка брудних галасливих дітей, що билися, бавлячись понад берегом. Вони здивовано поглянули на Нен, яка запитала їх, де дім Шестипалого Джиммі.
— Отой, — указав один із хлопців. — Нащо він тобі?
— Дякую, — мовила Нен, відвертаючись.
— А ти чого така нечемна? — крикнула одна з дівчат. — Надто велике цабе, щоб відповідати?
Хлопець загородив їй шлях.
— Бач отой дім за Томасами? — мовив він. — У ньому сидить морський змій, і я замкну тебе там, коли не скажеш, нащо тобі Шестипалий.
— Відповідай-но, ти, пиндючна, — ущипливо кинула старша дівчинка. — Ви там, у Глені, всі вважаєте себе казна-якими птицями. Ану відповідай Біллу!
— Коли будеш так дерти носа, — мовив інший хлопець, — я топитиму кошенят і тебе кину з ними у воду.
— Якщо маєш десять центів, я продам тобі зуба, — озвалася, усміхаючись, чорноброва дівчинка. — У мене саме випав сьогодні.
— Я не маю десяти центів, і твій зуб мені не потрібен, — мовила Нен, зібравшись на відвазі. — Облиште мене.
— Ти з ким розмовляєш! — люто вереснула чорноброва.
Нен кинулася тікати. Білл, той хлопець, котрий лякав її морським змієм, підставив їй ногу, і вона сторчголов полетіла на вимитий хвилями пісок. Діти покотилися з реготу.
— Тепер не будеш кирпу гнути, — мовила чорноброва. — А то ходиш тут зі своїми фестонами.
Та в цю мить хтось крикнув:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.