Читати книгу - "Енн із Інглсайду"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я думаю, Дові Джонсон хоче розповісти мені таємницю, — мовила Нен, коли мама прийшла поцілувати її на добраніч. — Але я не зможу сказати її навіть вам, бо обіцяла, що не розповім нікому. Ви ж не заперечуєте, мамо?
— Анітрохи, — мовила Енн, силкуючись не всміхнутися.
Наступного дня Нен вирушила до пристані, узявши із собою парасольку. Авжеж, то її парасолька, — втішала вона себе, — отже, їй вільно робити з нею все, що заманеться. Приспавши власне сумління цією софістикою, Нен вислизнула на вулицю, доки ніхто її не помітив. Їй боліла сама думка, що доведеться віддавати свою барвисту, гарну парасольку, проте бажання дізнатися таємницю Дові стало таке нестерпне, що опиратися йому не було жодних сил.
— Ось парасолька, Дові, — мовила Нен, затамувавши подих. — Розкажи мені таємницю.
Дові була заскочена. Вона й гадки не мала, що все зайде так далеко — вона не думала, що Нен дозволять подарувати їй парасольку. Дові міцно стисла вуста.
— Не знаю, чи буде мені до лиця цей відтінок червоного, — проказала вона. — Він надто кричущий. Мабуть, я все-таки не скажу.
Утім, Нен мала сильний дух, якого Дові не встигла притлумити до сліпої покори. Ніщо не збурювало його сильніше за несправедливість.
— Угода — це угода, Дові Джонсон! Ти сказала: таємниця за парасольку. Ось парасолька, і ти мусиш дотримати слова.
— Гаразд, — знуджено мовила Дові.
Зненацька все завмерло. Вітер ущух, і вода біля паль пристані стишила плюскіт. Нен охопив благоговійний трепет. Нарешті Дові звірить їй таємницю!
— Знаєш сім’ю Джиммі Томаса, із рибальського селища? — запитала Дові. — Шестипалого Джиммі Томаса?
Нен мовчки кивнула головою. Авжеж, вона знала Томасів — принаймні чула про них. Шестипалий Джиммі продавав рибу й деколи заходив зі своїм кошиком в Інглсайд. Сьюзен, утім, ніколи не мала певності, що риба в нього свіжа. Нен не подобався його вигляд — біляві кучері обабіч лисої маківки й гачкуватий червоний ніс. Але до чого тут був Шестипалий Джиммі?
— А Кассі Томас ти знаєш? — вела далі Дові.
Нен бачила Кассі Томас, коли Шестипалий Джиммі привіз був її з собою на гарбі. Кассі була того ж віку, що й Нен, із густими вогненно-рудими косами й зухвалими сіро-зеленими очима. Вона показала Нен язика.
— Ну от, — протяжно зітхнула Дові. — От і вся правда про тебе. Ти — це вона, а вона — це ти.
Нен мовчки втупилася в Дові. Їй геть невтямки було, що вона каже. Усе це здавалося нісенітницею.
— Я… я… що ти хочеш сказати?
— Гадаю, усе цілком зрозуміло, — Дові глипнула на неї зі співчутливою посмішкою. Коли вже її змусили розповісти таємницю, Дові воліла зробити її вартою оповіді. — Ви з нею народилися одної ночі. Томаси тоді ще мешкали в Глені. Нянька віднесла сестру Ді до Томасів і поклала в колиску, а тебе підкинула матері Ді. Вона не зважилася взяти й Ді, але хотіла це зробити, щоб поквитатися з її матір’ю. Отак і вийшло, що ти — Кассі Томас і мусиш жити в рибальському селищі, а бідолашна Кассі мала би мешкати в Інглсайді, а не з лихою мачухою, що так часто дає їй лупня. Мені щоразу шкода її.
Нен вірила кожному слову цієї бридні. Їй ніколи в житті не брехали, тож вона ні на мить не сумнівалася в чесності Дові. Їй і на думку не могло спасти, що хтось — а надто її люба приятелька — може вигадати таке. Вона дивилася на Дові страдницьким, розчарованим поглядом.
— Як… як твоя тітка Кейт дізналася про це? — пролопотіла Нен пошерхлими вустами.
— Нянька розповіла їй на смертнім ложі, — пишно відказала Дові. — Мабуть, її таки гризло сумління. Тітка Кейт переказала мені єдиній. Коли я приїхала до Глена й побачила Кассі Томас — тобто Нен Блайт — я пильно придивилася до неї. Вона має коси руді, а очі достоту такі, як у твоєї мами. Ось чому ви з Ді не схожі між собою — двійнята ж завжди повинні бути як викапані. А вуха в Кассі, як у твого тата — гарні й щільно туляться до голови. Тепер уже, мабуть, нічого не вдієш. Але я думаю, що це несправедливо — тобі живеться так легко, і плаття в тебе, наче в лялечки, а бідна Кассі — тобто Нен — ходить у дранті й часто сидить голодна. І Шестипалий лупцює її, як приходить додому п’яний. Чого ти на мене вирячилася?
Нен відчувала, що не може знести цю муку. Тепер усе було так страхітливо ясно! Люди завжди дивувалися, що вона й Ді нітрохи не схожі між собою. Ось чому це так!
— Я ненавиджу тебе за те, що ти розповіла мені, Дові Джонсон!
Дові стенула пухкими плечима.
— Я ж не казала, що таємниця буде приємна, правда? Але ти змусила мене розповісти. Куди це ти?
Нен, ледь жива й пополотніла, звелася на рівні ноги.
— Додому… сказати мамі… — ледь чутно відповіла вона.
— Ні, не смій! Ти обіцяла, що нікому не розкажеш! — крикнула Дові.
Нен утупилася в неї. Так, вона справді обіцяла — а мама ж казала, що обіцянок не можна порушувати.
— Я, мабуть, і собі піду, — стривожено мовила Дові, якій не подобався вигляд Нен.
Вона схопила парасольку й чкурнула навтьоки; її гладкі голі литки майнули вздовж пристані. Позаду Дові лишила нещасну дитину поміж руїн її маленького світу, але їй було байдуже. Простачка Нен — та самого цього слова замало! І дурити її було геть нецікаво. Звісно, вона все скаже матері, щойно прийде додому, і збагне, що її ошукали.
«Добре, що я в неділю вже їду геть», — міркувала Дові.
Нен іще довго сиділа на пристані — їй здавалося, що минуло кілька годин — сиділа вражена, зневірена, невидюща від сліз. Вона не була маминою донькою! Вона була донькою Шестипалого Джиммі — того, кого потай завжди боялася, просто тому, що на одній нозі він мав шість пальців. Вона не мала права мешкати в Інглсайді, не мала права на любов мами й тата. «Ох!» — розпачливо зітхнула Нен. Мама й тато більше не любитимуть її, коли дізнаються. Уся їхня любов належатиме Кассі Томас.
Нен поклала руку на чоло.
— Мені від цього в голові крутиться, — проказала вона.
31
— Чому ти нічого не їси, пташатко? — стривожилася Сьюзен за вечерею.
— Ти надто довго була на осонні? — лагідно запитала мама. — Доню, тобі болить голова?
— Та-а-ак, — промимрила Нен. Але їй
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.