Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
з якої він наробить куті для веселих
дітей з прикордонних районів.
І голови колгоспів, виходячи йому назустріч,
говорять — радуйся, Соломоне, радуйся, Спасителю,
Син божий народився.
І сніг падає на землю.
І земля падає на сніг.
Кривава баня у Фастові
Про криваву баню у Фастові заговорили відразу, щойно рушив потяг,
і говорили якось непевно, натяками, ніби лякаючись власних слів.
Група менеджерів передавала один одному теплі фугаси з бухлом,
я ще подумав, що менеджери чомусь завжди
тримаються групами,
мов пінгвіни, щоправда, пінгвіни стільки не п’ють.
Літо минало,
і в цьому літі ми хапались за власну самотність,
витягували її з цього
літа, наче футболки із подорожніх торб. І тоді один із них сказав:
— О, Фастів, проїжджаємо Фастів. Хто знає, скільки душ
занапастило це дивне місто!
Чи ви коли-небудь чули, — звернувся він
до мене, — про криваву баню у Фастові?
О, це окрема історія, — додав він, і розповів таке:
Хто не знає фастівську автобусну станцію? Всі знають, всі відчували
тривогу, коли доводилося в’їжджати на мертві платформи, де здіймається
курява і вітер несе у безвість важке перекотиполе.
На станції працювали два бари — бар «Пролісок»
і бар «Страшний суд».
І все було добре в «Страшному суді» — білі скатертини, попільнички
з пивних банок, кредит для постійних клієнтів. Натомість темні і незрозумілі
речі діялись у «Проліску» — холодному і вогкому,
ніби цвинтарний склеп.
Ніхто не знав напевне, що там відбувається, проте кожного
вечора, зачиняючи приміщення автостанції, диспетчерка
чула голос смерті, що лунав із «Проліска».
І ось одного пекельного ранку, на вибілену сонцем
платформу в’їхав автобус Київ — Жмеринка, і з нього зійшла жінка —
в короткій червоній сукні і з чорною шкіряною
торбинкою. Хто знає, що
вона перевозила в своїй шкіряній торбинці, але вся автостанція завмерла,
заворожено дивлячись як вона проходить платформою, поміж
вибілених сонцем собачих черепів, проходить і зупиняється,
дивлячись на бар «Пролісок» і так само
на бар «Страшний суд».
І тоді з «Проліска» вийшли твоє різників із кривавими розводами
на сорочках і стали кликати її до себе: давай, мала, — сказали вони, — заходь,
випий чого-небудь, дивись яке сонце, випий чогось холодного.
Аж раптом із «Страшного суду» вийшов молодий
священик із дробовиком
у руці й сказав таке: не поспішайте, мем, не поспішайте — життя, мем, коротке,
на все воля божа, тож навряд чи в цьому місті хтось іще запропонує
вам тепло і затишок.
До того ж, мем, у нас кредит для постійних
клієнтів. І так він це сказав, що жінка хитнула стегнами і повільно рушила
в бік «Страшного суду».
Але, — сказав менеджер, помовчавши, —
ніщо в цьому житті не минає безкарно, за все потрібно платити,
особливо за сервіс. І тоді різники повернулись і зникли в чорній проймі дверей.
Проте за якусь мить вибігли з важкими різницькими ножами
і увірвались до «Страшного суду».
І тут почалася кривава баня.
Але це ще не все, — додали, подумавши, менеджери. — Це ще далеко не все.
Далі було найцікавіше.
Ми знаємо цю жінку, — сказали вони в один голос, — вона працює
піар-менеджером у нашому представництві.
Ви знаєте, що вона робить?
Вона відрізає вуха своїм чоловікам!
Так-так, не смійтеся! Відрізає їм вуха!
І, сказавши це, менеджери почали разом вкладатися спати.
І спали вони так глибоко,
що смерть, проходячи вагонами,
навіть не помічала їх
під темними водами сну.
Риби помирають мовчки
Вона прокинулась, вилізла з ліжка і сказала — усе, кінець, зараз я йому покажу, він запам’ятає цей день на все своє йобане життя. Навіть якщо він буде жити довго, а скоріше за все він не буде жити довго, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів», після закриття браузера.