Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

Сер Патрік (мрійливо). Сидячи отут, мені здається, ніби я чую, як мій бідний старий батько знову промовляє до мене.

Б. Боннінґтон (встає, неймовірно здивований). Ваш батько? Але, хай Бог благословить мою душу, Педді, ваш батько мусив же бути старіший за вас!

Сер Патрік. Майже слово в слово говорив він те, що й ви кажете. Ніяких більше ліків не треба. Нічого, опріч щеплення.

Б. Боннінґтон (майже зневажливо). Щеплення! Ви маєте на увазі в даному разі щеплення віспи?

Сер Патрік. Так. У тісному родинному колі, сер, мій батько висловлював, бувало, своє переконання, що щеплення віспи корисне не тільки проти віспи, але й проти всіх гарячок.

Б. Боннінґтон (раптом встає, страшенно збуджений і зацікавлений цією новою думкою). Що, Ріджоне! Ви це чули? Сер Патріку! Я так приголомшений тим, що ви сказали, що ледве чи гаразд зможу це висловити вам. Ваш батько, сер, випередив мій власний винахід. Слухайте, Вал-поле! Бленкінсопе! На одну хвилину — увага! Ви будете в цьому серйозно зацікавлені. Я випадково натрапив на цей слід. У мене в шпиталі був хворий на тиф і поруч із ним хворий на правець: церковний служник та міський місіонер. Подумайте, що це значило для тих бідних створінь. Чи міг служити в церкві той служник, бувши хворий на тиф? Або місіонер — добре промовляти, бувши хворий на правець? НІ! Ні! Ну, я дістав від Ріджона тифозного антироксину й слоїк Мульдулеєвої протиправцевої сироватки. Але місіонер в одному із своїх нападів звалив усі речі зі столика; тепер, ставлячи їх назад, я поставив Ріджонів слоїк на тому місці, де повинен був стояти Мульдулеїв. Унаслідок того я прищепив хворому на тиф протиправцеву сироватку, а хворому на правець тифозний антитоксин. (Лікарі дивляться вельми серйозно. Б. Боннінґтон жвавий і врочистий). Ну, то вони видужали. Вони видужали! Місіонер і сьогодні, як і завжди, почуває себе дуже добре; правда, в нього лишились посмикування танцю святого Вітта, а церковний служник почуває себе вдесятеро краще, ніж перед тим.

Бленкінсоп. Я знав, що такі речі траплялись. Але їх можна пояснити.

Б. Боннінґтон (суворо). Бленкінсопе, нема нічого такого, щоб його не можна було б пояснити наукою. Що я зробив? Хіба я склав безпомічно руки й сказав, що цього випадку не можна пояснити? Ні в якому разі! Я сів і почав думати. Я обміркував цей випадок з погляду наукових принципів. Я сам себе спитав, чому місіонер, хворий на тиф, не помер від правця, а церковний служник від тифу? Отут і для вас, Ріджоне, виникає проблема. Подумайте, сер Патріку. Розміркуйте, Бленкінсопе, погляньте на це без упереджень, Валполе! Яка справді чинність антитоксину? Просто сприяти фагоцитам. Дуже добре! Але коли вся річ у тому, що ви сприяєте фагоцитам, то хіба не однаково, яку саме сироватку ви вживаєте з цією метою? Га-га! Ви бачите, в чому річ? Ви збагнули? Відтоді я вливав всілякі антитоксини, цілком не розбираючись, з блискуче-задовільними наслідками. В даному разі я прищепив маленькому принцові вашу сироватку, Ріджоне, бо хотів допомогти вашому підвищенню; але два роки тому я спробував лікувати скарлатину взірцем сироватки проти сказу з Пастерівського інституту й досяг блискучих наслідків. Вона спонукала до діяльности фагоцитів, а фагоцити вже самі раду дають. Тим-то й батько сера Патріка винайшов, що прищеплення лікує від усіх гарячок. Воно сприяє фагоцитам. (Він падає в крісло, стомлений, радіючи переможно із своїх пояснень, і осяйно підморгує).

Еммі (зазираючи). Містере Валполе! За вами прибув автомобіль, а коні сера Патріка лякаються — будь ласка, покваптесь!

Валпол (встаючи). Прощавайте, Ріджоне!

Ріджон. Бувайте здорові! Дуже вам вдячний.

Б. Боннінґтон. Ви розумієте мою думку, Валполе?

Еммі. Він не може чекати, сер Ралфе. Коні не встоять, коли він зразу не вийде.

Валпол. Я йду. (До Б. Боннінґтона). Нічого особливого у ваших думках нема. Фагоцити — справжня нісенітниця: всі випадки хвороби походять від кровоотруєння, і ніж — то справжні ліки. Прощавайте, сер Педді! Щасливий, що стрівся з вами, містере Бленкінсопе! Ходімо, Еммі. (Виходить, а слідом за ним Еммі).

Б. Боннінґтон (сумно). Валпол нічого не розуміє. Звичайний хірург. Чудово оперує; але кінець кінцем, що таке операція? Тільки спритність рук. Розум, розум зостається господарем становища. Червевидний паросток — страшенне безглуздя: такого органу нема. Це просто випадкове потовщення перетинки, що його мають, мабуть, два з половиною відсотки людства. Справді, я радий за Валпола, що ці операції стали модні, бо він дуже милий товариш, і, кінець кінцем, я завжди кажу людям, що операція не зробить їм ніякої шкоди; справді, я знаю, що деяке нервове піднесення та два тижні в ліжку для людини корисні після лондонського сезону; але все ж це непристойне шахрайство. (Встаючи). Ну, і я мушу рушати. Прощавайте, Педді! (Сер Патрік бурмоче). Прощавайте, прощавайте! Прощайте, мій милий Бленкінсопе, прощавайте! Прощавайте, Ріджоне! Не турбуйтесь за своє здоров’я. Ви знаєте, що робити: коли печінка млява — трохи живого срібла не пошкодить. Коли почуваєте себе збентеженим, пробуйте брому. Коли й це не допомагатиме, ну, тоді збудники — ви ж знаєте: трохи фосфору та стрихніну. Коли ж не можете заснути — тріонал, тріонал, тріон...

Сер Патрік (сухо). Але ніяких ліків, Коллі, пам’ятайте це.

Б. Боннінґтон (з певністю). Авжеж так, цілком слушно, сер Патріку. Як тимчасовий засіб, звичайно; але як ліки — ні, ні! Та хай би що ви робили, тримайтесь далі від аптеки, мій любий Ріджоне.

Ріджон (іде разом із ним до дверей). Постараюсь. Дуже вам вдячний за протекцію. Бувайте здорові.

Б. Боннінґтон (спиняється коло дверей з променистими очима, що злегка блимають). Між іншим, хто така та ваша пацієнтка?

Ріджон. Яка саме?

Б. Боннінґтон. А там, у коридорі. Чарівна жінка. Чоловік хворий на туберкульоз.

Ріджон. Вона все ще тут?

Еммі (зазираючи). Будь ласка, сер Ралфе: дружина чекає на вас в екіпажі.

Б. Боннінґтон (раптом протверезівши). Ох! Бувайте здорові. (Виходить майже стрімголов).

Ріджон. Еммі! Та жінка все ще тут? Коли так, скажіть іще раз, що я не можу її прийняти. Ви чуєте?

Еммі. О, вона не поспішає; їй байдуже, як довго доведеться чекати. (Виходить).

Бленкінсоп. Мені теж треба рушати: кожні півгодини, що марную, не працюючи,