Читати книгу - "Червоний Дракон"

До ранку Френсіс трохи поспав, тоді зі здриганням прокинувся і знову став чекати.

Бабуся так і не прийшла. Може, забула.

Він чекав у рутині прийдешніх днів, згадував по багато разів на день і холонув від жаху. Він так ніколи й не припинив чекати.

Френсіс уникав Королеву-матір, не говорив із нею й не пояснював чому: він хибно вважав, що вона переказала бабусі все, що побачила в загорожі при курнику. Тепер він був певен, що сміх, який він чув, поки ліхтар візка зникає на дорозі вдалині, стосується саме його. Очевидно, що вже нікому не можна було довіряти.

Важко було тихенько лежати й спати, коли тебе відвідують такі думки. Важко сумирно лежати в таку сяйливу ніч.

Френсіс знав, що бабуся права. Він так її скривдив. Осоромив її. Певно, уже всім відомо, що він накоїв, – аж до самого Сент-Чарльза. Він не злився на бабусю. Він знав, що дуже її любить. І хотів усе виправити.

Він уявляв, наче до будинку залізли грабіжники, і він захистив бабусю, і вона взяла свої слова назад. «Зрештою, ти не пекельний виплодок, Френсісе. Ти мій хороший хлопчик».

Він замислився про те, як грабіжники вриваються до будинку. Із наміром показати бабусі свої статеві органи.

Як Френсіс може її захистити? Він іще був замалим, аби змагатися з великим грабіжником.

Тож він міркував. У коморі Королева-мати тримала сокирку. Вона протерла її газетою, як забила курча. Із сокиркою він упорається. То його обов’язок. Він подолає страх темряви. Якщо він справді любить бабусю, то сам стане тим, чого треба боятися в темряві. Тим, чого має боятися грабіжник.

Френсіс прокрався на нижній поверх і знайшов сокирку, що висіла на своєму гвіздку. Від неї дивно пахло – так пахне від раковини, в якій патрали курча. Сокирка була гостра, відчуття її ваги в руці заспокоювало.

Він поніс сокирку до бабусиної кімнати, аби пересвідчитися, що там немає грабіжників.

Бабуся спала. У кімнаті було дуже темно, та він точно знав, де вона лежить. Якби там був грабіжник, то Френсіс почув би його дихання, так само як чув дихання бабусі. Він би точно знав, де шия грабіжника, – так само як знав, де бабусина шия. Просто під тим місцем, звідки лунає дихання.

Якби там був грабіжник, то Френсіс зміг би до нього підкрастися – тихо, як зараз. Він би звів над головою обидві руки з сокиркою – як зараз.

Біля ліжка Френсіс наступив на бабусин капець. У запаморочливій темряві сокирка вихнулась і клацнула об металевий абажур читальної лампи.

Бабуся перевернулася на інший бік і цмокнула губами. Френсіс завмер. Руки тремтіли від зусилля, з яким він стискав зведену сокирку. Бабуся захропіла.

Любов, яку він відчував до бабусі, мало не розривала Френсіса. Він нишком вийшов із кімнати. Він на одчай душі був готовий її захищати. Треба було щось робити. Тепер Френсіс не боявся темного будинку – будинок душив його.

Він вийшов через чорний хід надвір і став під сяйним нічним небом, піднявши обличчя, хапаючи ротом повітря, наче міг вдихнути те світло. Маленький диск місяця спершу викривлявся в білках закочених очей, потім округлився, як очі опустилися долі, і, зрештою, зупинився в центрі зіниць.

Любов набухала, тиснула зсередини, і він ніяк не міг її видихнути. Пішов до курника, тепер уже поспіхом, відчуваючи під ногами холодну землю, стукаючи холодною сокиркою по стегну, тепер бігом, аби встигнути перш, ніж Любов його розірве…

Вишкрябуючи шкіру біля колонки при курнику, Френсіс іще ніколи не відчував такого солодкого, легкого спокою. Він сторожко випробовував нове відчуття й виявив, що цей спокій – безмежний і всеосяжний.

Шматок плоті, який бабуся так і не відрізала, і досі був на місці, наче винагорода. Френсіс змивав із живота й ніг кров. Розум був чистим і безжурним.

Із нічною сорочкою треба щось зробити. Краще сховати її під мішками в димарні.

Знайшовши мертву курку, бабуся спантеличилась. Сказала, що на лисицю не схоже.

За місяць Королева-мати пішла в курник по яйця й натрапила на ще одну. Цього разу птаху відкрутили голову.

За обіднім столом бабуся висловила впевненість, що то на злість зробила якась «ница служка, що я її вигнала». Сказала, що телефонуватиме шерифу в цій справі.

Френсіс мовчки сидів на своєму місці, стискав і розтискав кулак, згадуючи, як на долоні блимало куряче око. Було, він обмацував себе в ліжку, аби пересвідчитися, що на шкірі немає порізів. Інколи обхоплював себе руками, коли знову відчував те моргання.

Бабуся швидко мінялася. Ставала дедалі більш сварливою та не могла утримати дворову прислугу. Попри те що їй бракувало економок, вона взяла під особистий контроль кухню й керувала Королевою-матірʼю Бейлі, що призвело до погіршення якості їжі. Королева-мати, яка все життя пропрацювала на Доларгайдів, була єдиною незмінною служницею.

Розпашіла від кухонного жару, бабуся невпинно пересувалася від одної роботи до іншої, часто полишаючи страви на півдорозі, тож ті так і не потрапляли на стіл. Вона готувала запіканки з остачі, поки овочі в’яли в коморі.

Водночас вона фанатично слідкувала за відходами. Зменшила кількість мила й підбілювача під час прання, так що простирадла стали тьмяними й сірими.

У листопаді вона винайняла п’ять чорношкірих жінок, аби ті допомагали в господарстві. Але вони не витримали.

Увечері, коли пішла остання жінка, бабуся лютувала. Носилася з криками по дому. Зайшла на кухню й побачила, що Королева-мати Бейлі залишила на дошці чайну ложку борошна після розкатки тіста.

У цій спекотній, паруючій кухні, за півгодини до обіду, вона підійшла до Королеви-матері й дала їй ляпаса.

Шокована Королева-мати впустила ополоник. На очі навернулися сльози. Бабуся знов зняла руку. Її відштовхнула велика рожева долоня.

– Ніколи більше цього не робіть. Ви сама не своя, місіс Доларгайд, та ніколи більше не робіть цього.

Волаючи і лаючись, бабуся перекинула голою рукою каструлю з супом, рідина вилилась і зашипіла на плиті. Вона побігла до себе в кімнату й грюкнула дверима. Френсіс чув, як вона сипле прокльонами й жбурляє речі об стіни. Того вечора вона з кімнати не виходила.

Королева-мати витерла суп і нагодувала старих. Зібрала свій скарб у кошик та одягла ветхий светр і в’язану шапочку. Почала шукати Френсіса, та не могла його ніде