Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"

Візантії над Боспором. У відповідь гунські жерці підняли гунів на повстання, вбили Ірода, захопили низку міст та перебили візантійський почет царевича. У 533—534 рр. два імперські загони морем і суходолом дісталися Боспору та зайняли його столицю. Гуни без генеральної битви відійшли за Керченську протоку, а вся кримська територія колишнього царства увійшла до складу Візантії. Найімовірніше, та сама експедиція мирно приєднала до імперії Херсонес та південне узбережжя Криму, не зачепивши гото-аланських горян.

Розпад «гунського світу» призвів до піднесення в Євразійському степу безлічі кочових народів, найсильнішими з яких спершу виявилися тюркюти — давні тюрки. 576 р. тюркська армія форсувала Керченську протоку, захопила та знищила візантійське місто Боспор (так тепер став називатися Пантікапей). 580 р. завойовники стали табором поблизу Херсонеса та перешкоджали вільному сполученню міста із рештою Криму, хоча бойових дій не розпочинали. Півострів став частиною кочової імперії, що сягала Алтаю. Наступного року під тиском внутрішніх проблем каганат розколовся і тюрки відступили до Азії, повернувши Візантії захоплені раніше території.

Хто такі хазари та звідки вони взялись — одне з одвічних питань історичної науки, але для нашого огляду його розв’язання несуттєве. Ким би не були хазари, вже в середині VII ст. вони опанували узбережжя Азовського моря, а 679/680 р. з’явилися в Криму. Дискусія, чи було це вторгнення мирним, чи хозари захопили і спалили Боспор та низку інших міст, далека від завершення. У будь-якому разі в перші десятиліття VIII ст. над Кримом встановився візантійсько-хазарський кондомініум: у юридично та культурно візантійських містах сидів намісник кагана — тудун, що контролював надходження данини хазарам.

До відкритого зіткнення дійшло в 710—711 рр. У Херсонесі спалахнув бунт, на його придушення були кинуті візантійські війська, але загони хазар взяли їх у кліщі та змусили перейти на сторону повстанців. У результаті короткочасної війни в Константинополі змінився імператор — ним став вождь бунтівників Філіпік-Вардан, — а в Криму зберігся існуючий баланс сил. Навіть гото-аланське повстання 787 р. в Доросі (так тоді називався Мангуп) проти хазар не зруйнувало кондомініуму. У момент найбільшого піднесення Хазарський каганат охоплював Поволжя, Північний Кавказ, майбутню Лівобережну Україну та східну частину Північного Причорномор’я.

Нова ситуація склалася вже в середині IX ст. Між 860 та 870 рр. кочові угорці здійснили декілька набігів на Крим, спустошили околиці Херсона, а також захопили та зруйнували Боспор, що, можливо, перебував під управлінням хазарської адміністрації. Але вже 873 р. місто мирно повернулося під контроль Візантії.

Отже, в цей час безпосередньо за Візантією зберігалися володіння на Гераклейському півострові, на Південному березі Криму та на більшій частині Керченського півострова. Адміністративно вони були об’єднані в фему (окрему військову та податкову одиницю), що називалася спочатку Клімата, а потім, за назвою столиці, Херсон. Хозари мешкали на тому ж таки Керченському півострові й контролювали центрально-кримський степ, спроби виокремити в східному Криму т. зв. «Кримську Хазарію» з центром у Судаку є безпідставними. Західна частина Кримських гір, населена гото-аланами та греками, перебувала в залежності від Візантії. Інші кочовики час від часу з’являлися в Степовому Криму, але не утрорювали там сталих політичних структур.

У 940—941 рр. відчувалася візантійсько-русько-хазарська війна, під час якої хазари спалили Боспор, можливо — Сугдею (сучасний Судак) з Алустоном (сучасною Алуштою) та обложили Херсонес, але територіальних змін внаслідок зіткнення не відбулося. Те само стосується і походів руських князів на Херсонес, зокрема Володимира 988/989 р. — захоплене місто повернулося під владу Візантії.

Після загибелі Хазарського каганату внаслідок походу київського князя Святослава весь Степовий Крим, за винятком Гераклейського півострова, опанували класичні кочівники — печеніги, а потім половці, які не мали держави.

Початок XIII ст. приніс радикальні зміни на півострів. 1204 р. під ударами хрестоносців упав Константинополь і контроль над візантійськими володіннями номінально перебрала Трапезундська імперія. Між 1221 та 1226 рр. турки-сельджуки здійснили успішний десант під теперішній Судак, розбили половців та пограбували місто, але не стали включати його до складу своєї держави. 1223 р. Судак був спалений монгольським загоном, але також залишився під половецьким контролем. Лише після походу Батия 1239 р. більшість територій Криму, за винятком Херсонеса, була включена до складу Монгольської імперії. Після утворення Золотої Орди Крим став її частиною.

Невдовзі на півострові з’являються і західні європейці. Після IV Хрестового походу західного лицарства на Константинополь (1204) у Чорне море потрапляють кораблі італійських міст-держав. 1266 р. на місці колишньої Феодосії з’являється генуезька Каффа. Протягом наступного століття генуезці опанували весь Південний берег Криму, закріпилися на Керченському та Гераклейському півостровах, витіснивши звідти суперників-венеціанців. Колишні візантійські міста, неодноразово розорені під час монгольських міжусобиць, стали легкою здобиччю італійців. Формально Газарія (офіційна назва генуезьких володінь у Криму) знаходилася в італійсько-ординському кондомініумі — генуезці платили Золотій Орді данину, тудуни хана в італійських містах наглядали за дотриманням прав його підданих. Але фактично після появи навколо Каффи кам’яних стін Газарія була незалежною, а війни з ординцями були звичною справою.

Головою Газарії був консул Каффи, якого призначали на рік безпосередньо з Генуї, також «призначенцями» були консули Солдайї (Судака) та Чембало (сучасної Балаклави), що підпорядковувалися каффинському колезі. Голів Херсонеса та Воспоро (Керчі) призначали з Каффи. Ці п’ять міст напряму керували своїми околицями, натомість Алушта, Гурзуф, Партеніт та Ялта разом із сільськими поселеннями між ними виділялися у Капітанство Готію, на чолі якої стояв місцевий консул Гурзуфа.

Уцілілі греки із зруйнованих міст приєдналися до залишків готів та а лан у західній частині Кримських гір — єдиному місці, де зберігалися візантійські культурні традиції. Кримська Готія (назва умовна) спочатку формально перебувала в підпорядкуванні Золотій Орді, але на самому рубежі XIV та XV ст. здобула повну незалежність під назвою князівства Феодоро.

Так маленький півострів протягом двох століть уперше (і востаннє) в історії був розділений не просто між трьома державами, але і трьома цивілізаціями. Розташований у центрально-кримському степу Кримський улус із столицею в Солхаті (Старому Криму) був частиною Золотої Орди та належав до євразійського кола кочових культур. Розкинуті від Херсонеса до Боспору генуезькі володіння із столицею в Каффі були східним форпостом європейської цивілізації. Нарешті, Готія — Феодоро, із розташованою в горах столицею Мангупом, являла собою останній осколок колись могутньої візантійської цивілізації. Усі три держави постійно контактували та конфліктували між собою (найбільші війни відбулися у 1423 та 1433—1434 рр.), але жодна так і не здобула остаточної перемоги над сусідами.

Кримське ханство і Російська імперія

Географічна відокремленість Кримського півострова, віддаленість від ординської столиці — Сарая — та постійні контакти