Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- І ось почалося! - вигукнув Лі. - Девіс одразу оволодів квафелом, рейвенкловський капітан Девіс не відпускає квафела, він ухиляється від Джонсон, тоді від Спінет... мчить просто до воріт! Розмахується... і... і... - Лі голосно вилаявся. - І відкриває рахунок.

Гаррі й Герміона застогнали разом з ґрифіндорцями. Зрозуміло, що слизеринці з протилежного боку трибун негайно затягли противнючими голосами: 

Візлі - дірка-воротар,

Це класнюча роль!..

- Гаррі, - прохрипів хтось йому на вухо. - Герміоно...

Гаррі озирнувся й побачив величезне бородате обличчя Геґріда. Очевидно, той протиснувся сюди повз верхній ряд, де сиділи першо- та другокласники, бо вони мали такий вигляд, ніби по них проїхався трактор. Геґрід чомусь пригинався, ніби не хотів, щоб його помітили, хоч все одно вивищувався над усіма щонайменше на півтора метра.

- Слухайте, - прошепотів він, - чи не могли б ви піти зо мнов? У цю хвилю? Поки всі дивляться гру?

- Геґріде, а чи не можна зачекати? - завагався Гаррі. - До кінця матчу?

- Нє, - відповів Геґрід. - Нє, Гаррі, тепер, конче... поки всі дивляться в інший бік... будь ласочка...

З Геґрідового носа крапала кров. Під очима були свіжі синці. Після Геґрідового повернення до школи Гаррі його ще не бачив так зблизька. Видовище було гнітюче.

- Добре, - відразу погодився Гаррі, - добре, йдемо.

Вони з Герміоною почали протискатися повз незадоволених учнів, яким доводилося вставати і їх пропускати. В тому ряду, де йшов Геґрід, учні не жалілися, а просто зіщулювалися якнайнижче.

- Се з вашого боку дуже люб'язно, направду, - подякував Геґрід, коли вони вже вибралися на сходи. Він нервово озирався навсібіч, поки спускалися з трибун на галявину. - Аби тілько вона не завважила, що ми пішли.

- Маєш на увазі Амбриджку? - запитав Гаррі. - Та ні, там біля неї інквізиторський загін у повному складі, бачиш? Мабуть, очікує під час матчу якоїсь халепи.

- Так, нам би то не зашкодило, - зазирнув Геґрід поза трибуни, пересвідчуючись, що на галявині аж до самої його хижі нікого немає. - Мали би тоді троха більше часу.

- А що таке, Геґріде? - тривожно глянула на нього Герміона, поки вони поспішали до узлісся.

- Зараз будете виділи, - озирнувся Геґрід, бо на трибунах заревіли глядачі. - Хтось, певно, забив?

- Мабуть, Рейвенклов, - важко зітхнув Гаррі.

- Файно... це файно... - неуважно відказав Геґрід.

Галявиною вони мусили за ним бігти, бо він ступав величезними кроками, раз у раз озираючись. Коли дійшли до хатини. Герміона за звичкою повернула ліворуч до дверей, але Геґрід проминув двері й подався на самий краєчок лісу. Підхопив там арбалет, притулений до дерева, і озирнувся, побачивши, що їх біля нього немає.

- Ходіт сюди, - кивнув кудлатою головою.

- У ліс? - отетеріла Герміона.

- Еге ж, - підтвердив Геґрід. - Швидко, поки ніхто нас не ввидів!

Гаррі й Герміона перезирнулися, а тоді кинулися за Геґрідом, що з арбалетом у руках подався в зелену гущавину. Щоб не відстати, Гаррі й Герміоні довелося бігти.

- Геґріде, а навіщо тобі зброя? - запитав Гаррі.

- Про всєк випадок, - знизав широчезними плечима Геґрід.

- Але ж ти не брав арбалета, коли показував нам тестралів, - боязко озвалася Герміона.

- Нє, але ж ми тогди далеко не йшли, - пояснив Геґрід. - Та й тогди в лісі ше був Фіренце.

- А яка різниця, був тоді Фіренце чи не був? - здивувалася Герміона.

- Бо теперка на мене люті всі інші кентаври, от яка різниця, - неголосно відповів Геґрід, озираючись довкола. - Колись вони були... ну не те шоб товариські... але ми якось мирилися. Вони займалися своїми справами, але завше приходили, коли я мав якесь питання. Але то си скінчило.

Він тяжко зітхнув.

- Фіренце казав, що вони розсердилися, бо він пішов на роботу до Дамблдора, - мовив Гаррі й аж спіткнувся об якийсь корінь - так пильно вдивлявся в Геґрідову постать.

- Еге ж, - погодився засмучений Геґрід. - І то ше залегко сказано. Були страшенно люті. Якби я си не втрутив, забили б того бідаку Фіренце до смерти...

- Вони на нього напали? - приголомшено спитала Герміона.

- Так, - хрипко підтвердив Геґрід, продираючись крізь низьке гілля. - Мало не пів табуна.

- І ти зміг їх зупинити? - захоплено і вражено перепитав Гаррі. - Сам?

- А як інакше? Шо я, мав стояти й дивитися, як його вбивают, га? - здивувався Геґрід. - То ше щастя, шо я там проходив, направду... я си гадав, шо Фіренце то запам'ятає, а не буде робити мені дурних попереджень! - додав він раптом сердито.

Гаррі й Герміона спантеличено перезирнулися, але насуплений Геґрід не уточнив, що мав на увазі.

- Отож, - важко дихаючи, провадив він далі, - відтоді всі решта кентаврів на мене люті, а вони в цьому лісі мают величезний вплив... наймудріші тут істоти.

- То ми, Геґріде, прийшли сюди через них? - спитала Герміона. - Через кентаврів?

- Та нє, - відмахнувся Геґрід, - вони тут - приший кобилі хвіст. Певно, вони б могли нам троха всьо ускладнити... але зараз будете виділи, про шо мова.

Так нічого й не пояснивши, він замовк і рухався далі, ступаючи один крок там, де їм доводилося ступати три, тож їм нелегко було не відставати.

Стежка ледве проглядалася, а дерева росли так густо, що в лісі було темно, мов увечері. Вони давно проминули галявину, на якій Геґрід показував їм тестралів, але Гаррі не особливо хвилювався, аж доки Геґрід несподівано зійшов зі стежки й почав кружляти між дерев, прямуючи до темної гущавини.

- Геґріде! - покликав Гаррі, ледве продираючись крізь густі кущі ожини, котрі Геґрід запросто переступав. Йому дуже яскраво пригадалося, що було, коли він якось у цьому лісі зійшов був зі стежки. - Куди ми йдемо?

- Троха далі, - буркнув Геґрід через плече. - Швидко, Гаррі... треба вже си тримати разом.

Було страшенно важко не відставати від Геґріда, тим паче, що гілки й колючі чагарники, які заважали Геґрідові не більше, ніж павутиння, чіплялися Гаррі й Герміоні за мантії, а часом так обплутували, що доводилось зупинятися,