Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

Коли почав бити годинник, Юпітер запросив усіх вийти на подвір’я, де на них чекав ряд вишуканих карет, щоб забрати на велику подію. Він підморгнув Морріґан і злегка підштовхнув її ліктем, коли вона проходила повз. Пройшло три дні після інциденту з Джеком, і Юпітер про нього не згадував. Морріґан пішла за ним, хоча вмирала від бажання запитати про пов’язку Джека.

Але не сьогодні. Вона не може зіпсувати Різдвяний вечір.

Морріґан думала, що на площі Відваги побачить червонозелену мішанину, натомість на ній збиралися великі острівці кожного кольору — прихильників Миколая і прихильників Йоль, що вигукували гасла й намагалися переспівати одні одних. Як тільки червоний острівець вибухав «Одою веселому старому товстуну» або «Веселого Різдва», сусідній зелений відповідав йому «Піснею свята Йоль» або «Зелений — колір моєї радості». Юпітер знайшов вільне місце між двома групами, де Морріґан могла стояти з червоними, а Джек — із зеленими, а сам став між ними, щоб не було ніяких конфліктів.

— Ти схожий на броколі, — сказала Морріґан Джекові про його детально прикрашений капелюх, що височів над головою, наче маленький вишуканий вибух. І про всякий випадок додала: — Дуже дурна броколі.

— Принаймні всім зрозуміло, що я підтримую Королеву Йоль, — сказав Джек, поправляючи свою пов’язку, яка знову закривала його ліве око. Морріґан прикусила язика, щоб утриматися від запитання, навіщо він узагалі її носить, якщо в нього два цілком здорових ока. Вона майже не бачила його після того випадку в коридорі. Було важко зрозуміти, чи то він уникає її, чи це Юпітер навмисне тримає їх подалі одне від одного. — Я помітив, що в тебе лише ця жалюгідна червона стрічечка. Тобі соромно, що всі побачать, як ти підтримуєш хворобливо гладкого чоловіка, який вдирається в чужі будинки і поневолює ельфів?

— Мені соромно, що мене побачать поруч із цим огидним капелюхом.

— Дінь-дінь-дінь, — сказав Юпітер, піднімаючи руки. Він багатозначно подивився на Джека. — Тайм-аут, будь ласка, заради любові до… Ох! Починається.

Запанувала тиша. Люди показували пальцями на північне сяйво, де з темряви з’являлася масивна фігура. Морріґан від захоплення перехопило подих. В рядах червоних було чути радісні крики, коли Святий Миколай закружляв над площею Відваги, а його північні олені з грацією облетіли її і приземлилися прямісінько на п’єдестал у центрі. Пара ельфів зістрибнули з саней і почали гарячково махати руками до натовпу, підбурюючи його, наче ведучі на боях тролів, дедалі голосніше вітати радісного чоловіка з білою бородою, який важко піднявся зі своїх дерев’яних саней, оббитих червоним оксамитом.

Морріґан широко всміхнулася. Вона мусила визнати, що задоволена своїм рішенням підтримувати Святого Миколая. Його прекрасні північні олені тупали ногами й хитали своїми величними рогами туди-сюди, випускаючи з ніздрів хмарки морозного повітря. Ельфи високо підстрибували, а публіка ревла, показуючи свою любов Святому Миколаєві, який махав випадковим людям у натовпі, вказуючи на них пальцем, ніби раптом побачив давнього друга. Один чоловік навіть знепритомнів від такого визнання. Святий Миколай, вирішила Морріґан, — рок-зірка.

Вона з самовдоволеним виглядом повернулася до Джека, який ледве стенув плечима.

— Просто почекай, — сказав він із глузливою усмішкою, дивлячись на південний бік площі.

Їй не довелося довго чекати. Через декілька секунд натовп розійшовся, пропускаючи щось, що спочатку мало вигляд маленької гори, вкритої льодом, але насправді це був Снігопес триметрової висоти. Він рухався крізь зачарованих глядачів, а на його спині гордо стояла вродлива жінка, що дивилася на юрбу.

Морріґан боролася з бажанням сказати «О-о-о-ох». Усе, що Джек казав про Королеву Йоль, виявилося правдою. Морріґан ще ніколи не бачила такої елегантної жінки. Вона мала стиль.

Прозора блідо-зелена сукня Королеви делікатно тріпотіла за нею, струменіючи, ніби шовкова. Її волосся спадало по спині аж до талії м’якими мерехтливими хвилями і було, як і хутро її чудесного пса, кольору свіжого снігу. Її губи були бліді й безкровні, вона всміхалась і світила білосніжними зубами та блискучими очима, що, наче прожектори, залишали всіх навколо у тіні. Люди, що зібралися на площі Відваги, одночасно задоволено зітхнули, коли вона почала наближатися до платформи.

Морріґан не треба було дивитися на Джека. Вона відчувала, як він випромінює самовдоволення.

Королева Йоль ступила на платформу і кивнула Святому Миколаю, який уклонився у відповідь. Якусь мить нічого не відбувалося. Тоді Королева Йоль підняла обличчя до неба.

— Починається, — прошепотів Юпітер.

Спочатку чувся лише віддалений дзвін, неначе кришталь бринів від вітру. Морріґан захоплено дивилась, як кожна яскрава зірка над Невермуром ставала ще яскравішою, змінюючись і рухаючись, доки всі вони не стали схожі на мільярди маленьких срібних дзвіночків, в яких відбивається світло міста. Повітря наповнила складна кришталева симфонія. Морріґан дивилася на кожну зірку-дзвіночок, затамувавши подих від зачарування, доки передзвін закінчився і зірки знову стали мовчазними й далекими.

Після цієї надзвичайної вистави настали три секунди благоговійної тиші, а тоді кожен зелений острівець вибухнув оплесками. Навіть деякі червоні аплодували, хоча й невдоволено. Морріґан хотілось захоплено закричати, але вона не могла так порадувати Джека. Мовчала.

Тепер усі дивилися на Святого Миколая, який потирав руки, оглядаючи площу Відваги. Він почав хаотично вказувати пальцями, і спершу Морріґан подумала, що це знову його жести рок-зірки, аж тут раптом групки глядачів почали верещати й натикатись одна на одну. На кожному вільному клаптику землі почали з’являтися гігантські ялинки, збиваючи людей зі свого шляху, виростаючи все вище і вище — до двох метрів, чотирьох, десяти, доки на площі не стояло кільканадцять двадцятиметрових дерев.

Морріґан широко всміхнулась і заплескала в долоні, але Святий Миколай ще не закінчив. Коли він клацнув міцними пальцями, на гілках почали вискакувати блискучі червоні та золоті кульки, і між гілочками засвітилися тисячі різдвяних ліхтариків. Червоні прихильники божеволіли від захвату.

Джек не видав себе жодною емоцією. Його очі були зосереджені на Королеві Йоль в очікуванні її відповіді.

Королева спокійно всміхнулася на витвори Святого Миколая і махнула рукою в бік кожної з ялин. За її командою на гілках з’явилися десятки білосніжних голубів, які водночас злетіли в повітря, утворюючи велику неспокійну хмару крил. Вона почала набувати різних дивовижних форм, стаючи сніжинкою, зіркою, дзвіночком, деревом, знаком миру, а тоді розлетілася під оглушливий рев аплодисментів.

Святий Миколай зробив знак своїм ельфам, які вискочили на сани, де дві величезні й небезпечні на вигляд гармати були спрямовані на юрбу в протилежних напрямках. Морріґан підвела очі на Юпітера, думаючи, чи це взагалі законно, але він зовсім не здавався занепокоєним. Скоріше, йому було нудно.

— Хіба він не робив цього минулого року? — спитав Юпітер, нахиляючись до племінника.

Джек пирхнув.

— Він передбачуваний. Потурає жадібним масам.

— Тихіше, — сказала Морріґан. Вона штовхнула Джека ліктем під бік, щоб краще донести своє прохання. Можливо,