Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

— Оперативно, — всміхнувся до нього, але продовжив виглядати потрібного. — Ми не можемо витрачати час на всіх. Шукай того, який здається тобі інакшим…

— Зрозумів.

Тому винищували ми лише тих, які були на нашому шляху, пробираючись в середину локації. Божевільно, знаю, але здається, що саме там наш носій. На щастя, інші гравці були зайняті саме винищенням мобів навколо себе, достеменно не знаючи, що і в кому шукати. Покладалися, як завжди, на рандом. А нам це було лише на руку. Особливо, коли неподалік від центру я побачив ліда із наруччям на плечі, яке пульсувало. Ледь помітно, але вгледіти можна, якщо бути уважним.

— Ось він, — кинув Владу, обравши поодинокий режим, аби не зачепити інших мобів на себе. — Прикрий мене.

— Може, я краще танкуватиму? — мовив він і отримавши мою згоду кинувся на нього. 

Практично на ходу аватар Влада застрибнув у щит, вивільнивши лють. Таки цей варіант спрацював досить гарно. Звісно, лід виявився досить сильним, але для нашого дуету все завершилося блискучою сферою яка випала разом з іншими коїнами. Я поквапився підхопити її, в цю ж мить помітивши, як частина маршруту зафарбувалась зеленим. Он як. Супер. Тепер би вистояти. Оглянувшись, я кивнув Владу на місце, в якому відчиниться прохід.

— Тримаймося ближче до дверей.

— Так, кеп. 

— І годі мене так називати, — буркнув до нього, поціливши у ще одного ліда.

— Добре, бубонько, — спробував віджартуватися він.

— Фаю…

— Та зрозумів я.

Якийсь час ми з Владом злагоджено охороняли свої позиції, нишком радіючи, що для інших наявність дверей залишалась невідомою. Був впевнений, що вони чекали подібного телепорту як із попередньої зони. Але то не було проблемою насправді. Бо присутні напружилися тоді, коли перебивши всіх лідів дійшли висновку, що сферу вже хтось вибив, а їх не телепортувало після останнього вбивства. На щастя, двері відчинилися щойно впав останній моб, куди ми й ринулися з Владом, доки ті усували свої перешкоди. Найуважніші помітили нас і були далеко не дурнями, щоб збагнути, що потрібна річ саме в когось із нас. Та двері вчасно замкнулися перед нами, тому нехай чекають наступного. От в чому полягала радість — бути першим.