Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"

Слава.

Дорога вела до закинутого підприємства за межами міста. Високий паркан з колючим дротом та зачинені ворота. Камера відеоспостереження спрацювала на рух й повернулася в моєму напрямку. Загорілися яскравим світлом ліхтарі на паркані.

- Відчини багажник! - Почувся суворий голос з прикріпленого поряд динаміка. - Я хочу впевнитися, що ти сам. 

Виконав його наказ. 

- Свій мобільник лиши в автівці. З карманів все вигорни теж! - Продовжив злочинець.

- Мія! Вона жива? - Не витримав я.

- Не тобі задавати питання! 

Після того, як я виконав всі накази ворота відчинилися. Далі я пішов пішки. 

Вночі це місце ввижається ще більш зловіщим. 

Йду на світло десь далеко попереду.

Зупиняюся перед входом. Знову зачинено.

- Підійми руки догори й покрутися! - Черговий наказ! 

- Тепер заходь і йди вперед! 

Крокую. Та вже через десятки метрів опиняюся в величезному приміщенні. 

По самому центру чоловік. Здається, ніколи його раніше не бачив. Поряд з ним стіл на якому монітор з виведеним зображенням з камер і пульт від воріт та дверей, а ще ніж по типу армійського. З кожного боку дві ємності, два канати на лебідках, які тягнуться вгору під стелю. Але занадто темно, щоб розібрати що ж там угорі. 

Все, що я зараз бачу це що у нього в руках зброя направлена у мій бік. 

Чолов'яга натискає чергову кнопку на пульті і під стелею загоряється світло. 

Мружу очі, намагаюся звикнути до такого яскравого світла. А коли нарешті можу знову бачити мене аж підкидає від жаху. Вгорі на двох стільцях бовтаються дівчата: Мія і Ніка. 

- Вони живі? - Викрикую я.

- Ще так! - Задоволено констатує злочинець. 

- Навіщо? - Я ще й досі не можу зрозуміти.

Перебрав сотні варіантів. Перевірив сотні людей, які були того вечора там. Як ця людина залишилася непоміченою увесь цей час? Хто він взагалі такий?

- Помста! - Сухо відповів. - А ще! А ще я садист! Чесно зізнаюся! Мені подобається спостерігати на що здатна людина! 

- Кому помста? Мені? 

- Їй! - Показує кінчиком ножа вгору на Ніку! 

- За що? 

- Вона знає! - Знову відповідь ні про що. 

- Відпусти їх! Якщо ти  садист! Тобі байдуже кого мучити! Візьми мене! 

- Цікава пропозиція! Але ні! Я обрав вас всіх! Твою любу сестричку, бо вона бачила мене тої ночі, а зараз коли оклигала може впізнати!  А ця… - Він знову ножем показав на Ніку. - Має померти бо через неї це все! Я втратив жінку, яку любив найбільше! 

- Може це якась помилка?

- Ні не помилка! - В його голосі чуються істеричні нотки.

На одній з камер відмічається рух. Та він зараз дивиться мені в очі, а не в монітор. Злочинець впевнений, що я тут сам! 

- Відпусти їх і я перерахую тобі кругленьку суму, а про це що сталося нікому не розкажу! - Знаю, що це маячня, але треба ще трішки потягнути час.

- Мені насрати на гроші! Ясно? - Він починає скаженіти! - Я хочу позбутися цих сучок і тебе! Ви винні! Крапка!

І тут він відволікається від мене, перевівши погляд все ж таки на монітор! Та в цю секунду лунає постріл. Ще один, ще! 

Ден стріляє прицільно в нього швидко скорочуючи відстань між ними! Хоч відстань занадто велика для травмата друга, та все ж таки влучання є! Кидаюся на злочинця доки він втратив рівновагу й валю на землю, але він встигає чиркнути гострезним ножем по канату, який зараз тріщить і рветься.

Нарешті Ден вирубає його.

- Канат! Мерщій! - Вигукує друг й, біжить в бік ємності. 

Та мотузка розривається остаточно. Ніка з висоти падає в воду. Стрибаємо за нею. 

В руках у Дена складний ніж-метелик. Намагається перерізати мотузки, якими злодій міцно прив’язав дівчину до стільця. 

Падаємо утрьох на підлогу, відхекуючись та спльовуючи воду. 

Розв’язую хустку, виймаю кляп з рота. 

- Ціла? Де болить? - Тримаю її  голову,  потім пригортаю до себе, відчуваю в цей момент, що саме дороге зараз знаходиться в моїх обіймах.

Дихає! Жива! Ціла! Це зараз найголовніше!

Доки рятували Ніку, злочинець прийшов до тями й утік. А Ден, тим часом вже крутить лебідку, яка повільно спускає Мію униз.

- Плюс один! - Вигукнув злочинець і наставив свою зброю на нас. - Хто перший?

- Мінус злочинець! - Лунає постріл і той падає навзнак, бо куля влучає йому в потилицю.

Доноситься звук сирени ззовні. Кроки по сходам. Приміщення наповнюють з десяток поліцейських так точно. 

Ну і фінальна сцена. Мія в обіймах красунчика рятівника Дена. Не знаю ще, що з того що відбулося вона бачила та чула, але зараз у неї обличчя явно не перелякане!

Запитаєте мене, яким чином Ден опинився в потрібний час в потрібному місці? Все дуже просто. Я висадив його з автівки раніше, а сам вже зупинився біля паркану. 

Може злочинець і намагався прорахувати все на декілька кроків вперед, але я й мої рідні та друзі живі, а він НІ!