Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Втомлені, злі, побиті та замурзані вони дошкандибали до межі, де виробничий квартал переходив у розважальний. Жваві вулички, добре підсвічені ліхтарями, каби та екіпажі, сп’яніла молодь, музика та привабливий запах їжі.

Корі було байдуже до свого вигляду, її більше хвилював порожній шлунок. Вона вже хотіла зайти в найближчу м’ясну лавку, але помітила, що Чейз пішов далі. Дівчина із сумом подивилась на шматок запеченого м’яса, що так і казав: «З’їж мене!» - зітхнула і поспішила наздогнати хлопця.

- Куди ми ідем? Я їсти хочу, - занила вона. Але Себастьян наполегливо йшов вперед і мовчав.

Він звернув у вузький темний провулок. Прямо по центру нічного двору росло величезне старе дерево. Його листя вже переливалось усіма кольорами від жовтого до червоного. Гілки здавались надважкими. Ніби дерево-мудрець, що охороняє столітні секрети. Чейз поставив руку на стовбур, тричі обійшов його проти годинникової стрілки і пішов до будинку.

- Так і будеш стояти з відкритим ротом?

- Н-ні? – Кора не знала що їй робити. «Може він головою вдарився, коли падав?»

Себастьян зупинився. Зітхнув. Підняв вгору вказівний палець і тричі покрутив проти годинникової стрілки. Кора стисла плечима, підійшла до дерева і повторила цей дивний рух. Коли вона опустила руку, біля одного з будинків світилась вивіска, якої раніше не було: «П’яне ікло». Вона освічувала сходи, що вели у підвал.

- За мною, крихітко.

Кора підкотила очі, але не відставала.

За важкими дерев’яними дверима був справжнісінький бар. Тут пахло потом, алкоголем, м’ясом та мокрою собацюрою. З усіх боків чулась розмова. Весела і не дуже. Дівчата у сукнях з укладками потягували світле пиво, а чоловіки в костюмах і робах пили щось набагато міцніше і темніше.

Кора проштовхнулась між спітнілими тілами за Себастьяном до барної стійки. Ледве залізла на високий дерев’яний стілець.

- Не може бути! – вигукнула бармен з-за стійки. Дівчина відкинула чорне волосся за спину, оголивши ключиці. – Сам тіньовий детектив Чейз завітав до нашої скромної… Гей, Карле! Забрав ноги зі столу! Я більше повторювати не буду! – крикнула вона комусь у натовпі. – Так, про що це я… А! Як справи, любий? – вона захлопала віями.

- Коли ти поруч, все стає краще, Мей, - звабливо всміхнувся Себастьян. Кора пирхнула. «Кілька хвилин тому він вмирав, а тепер вже фліртує».

- Хто це? Нова пасія? – барменша окинула її байдужим поглядом жовтих очей з вертикальною зіницею. Маг? Ні. «Перевертень», - зрозуміла Кора дивлячись на міцну статуру, засмаглу шкіру і те, як дівчина робить вдих та видих.

- Просто знайома, - окреслив статус Кори Себастьян.

- Ти тут у справі? – Мей склала руки на грудях – поза, що означала «кажи навіщо прийшов, я зайнята».

- Для початку зроби нам два сидра, - підморгнув їй.

- Я не п’ю, - нагадала Кора.

- Я візьму тобі м’ясну нарізку, - шикнув на неї Себастьян. – Два сидра і м’ясну нарізку, - люб’язно повторив замовлення.

- Прийнято. Гей, Марку, два сидра і м’ясну нарізку, - оглушливо крикнула вона до когось на кухні. – Так навіщо ти тут? – Мей сперлась на стійку, мало не вивалюючи на неї усі свої принади.

- Я не можу випити в компанії моєї улюбленої подруги? – ще одна усмішка, ще одне пирхання з боку Кори.

- Облиш! Ти рідко мене навідуєш останнім часом… - Мей випнула губу і пальчиком виводила кола на зап’ястку Чейза. Йому це лестило.

У Кори підіймалась температура, вона чітко відчувала це. І зовсім не через цих двох! Страшно хотілось повернутись в «Примару», прийняти гарячий душ і лягти спати. Тільки вона відкрила рота, щоб повідомити про свої наміри, як перед нею поставили кухоль з чимось світлим та пінним, очевидно сидром. В горлі, ніби кігтями дерли і Кора не стала вередувати. Зробила кілька великих ковтків. Закашлялась.

- А немає…кхє-кхє, чогось… солодшого… кхє-кхє, - сидр мав би бути солодким, але це пійло точно не сидр, лише назва.

- Тут подають тільки справжні напої. А, якщо хочеш експериментальних коктейлів з очними яблуками, варто було зазирнути до вампірів в «Багряну краплю». Там на тебе теж чекає подружка, правда Себастьяне? – зло зиркнула вона на обох.

- Що? Ні! Мей! Ти чого?

- Вибачте, мені потрібно розібратись з… Карле! Ну, все! Ти мене дістав! – Мей щезла в натовпі і за кілька секунд з’явилась біля столику на якому пухкенький підстаркуватий Карл відплясував народні танці і погрожував прилюдним оголенням. – А ну, злізай! – дівчина силоміць стягнула його вниз.

- Припини псувати мені розмову! – зелені очі пропали Кору поглядом. - Я намагаюсь вести ділову розмову, а ти…

- Я хочу в «Примару». Мені не подобається це місце, - по-дитячому занила Кора. - І це пійло, - пошепки додала вона, лякаючись образити місцевих постійних клієнтів - перевертнів.

- Їж своє м’ясо, - посунув хлопець ближче до неї принесене замовлення. - І пий. І мовчи, прошу! – Кора пирхнула, але так і робила. До якогось часу...