Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Ось це ви влипли, варто мені залишити вас без нагляду залишити на пару годин, – намагалася жартами приховати свою нервозність і переживання. – А ще відповідальними дорослими називаєтесь! Ай-яй-яй! Та скажи у відповідь хоч щось!

Дихання князя ставало все тихішим, а відстебнути ланцюги не виходило – вони вбирали темряву. Від страху на очах почали навертатися сльози, але щоб не впадати в паніку, я метнулася до Ізумі. Її стан був трохи кращим за стан мого друга, але життя теж випливало з її тлінного тіла, руки звільнити не вдавалося.

– Будь ласка! Будь ласка! Будь ласка! – навіть не знаю до кого зверталася, але тремтячими руками продовжувала свої марні спроби. – Будь ласочка…

– А я попереджав! – роздратовано гаркнув Ругун і схопив мене за волосся, відтягуючи від нашої матері. – Ти могла щасливо жити у своєму незнанні. Ми б завели сім'ю і одного разу ти б про них забула.

– Дорогі люди не забуваються, Ругуне! Скільки б часу не минуло, я не забула б і тобі б не дала, мстилася, навіть якби для цього довелося б віддати свою душу демонові або феї, прирікаючи свою душу на вічні муки. Ти не зміг би приховати від мене свій гріх.

– Дурепа! Чому ти просто не могла зробити вигляд, що нічого не знаєш? Невже так складно відступити?

Ще трохи і він висмикне моє волосся з корінням. Звільнитися не вдається, секунди дуже швидко змінюються, а можливість врятувати моїх рідних витікає крізь пальці як звичайна вода. Йому вдалося зробити те, що до цього моменту нікому не вдавалося – він довів мене до розпачу. Даремно псевдо-фамільяр довів до цього, адже загнані в кут без роздумів гризуть горлянки.

Піддягаю кинджал на поясі, відрізаю волосся і повертаюся до Хайдена і намагаюся розрубати ланцюги кинджалом, оскільки темрява  їх не бере. Це моя остання надія, яка невідомо яким чином перетворилася на вдалу дію. Потім гадатиму, як так вийшло, що ножичок із цим завданням упорався, а темрява ні, для початку потрібно вибратися живими.

Біжу до Ізумі зі спробою повторити махінацію, але мій ворог на той момент прийшов до тями. Чоловік, чиї очі виражали небачену агресію, викинув волосся, що стискав у кулаку, і наполегливим кроком попрямував до мене.

Не бажаючи втрачати дорогоцінні миті, я перестала на нього озиратися і продовжила бити вістрям по залізу. У результаті мені вдалося звільнити Темряву, але вона різко розплющила очі і встала між мною та своїм сином.

– Прощавай, мамо, – прошепотів їй на вухо Ругун.

Будучи приголомшеною я не відразу зрозуміла, що сталося. Погладила знесилену жінку по спині, підвела руку і побачила кров. Ноги почали слабшати, внаслідок чого ми обидві почали осідати. Тим часом син темряви з радісною посмішкою почав чорніти. Темрява огортала зрадника, через що він з перевагою заливався сміхом, поки ця сама сила не стала розсіюватися, залишаючи після себе оголені кістки, які ніяким чином його не злякали.

– Ізумі, ти тільки дихай. Я обов'язково тебе врятую. Тепер нам з тобою більше нічого не загрожуватиме! Ізумі, не заплющуй очі, ти мені потрібна!

– Ріні, не плач. Навіть первородні джерела не безсмертні.

Те, що вона може говорити, – вже добре. Значить, її можна врятувати.

– Так, не сіпайся.

– Темрява не допоможе, Ріні. Я віджила своє, наробила багато помилок. Не витрачай даремно сили.

– Ізумі!

– Не плач, адже ми з тобою щезустрінемося. Тільки зроби одну послугу.

– Що завгодно! Говори, я все зроблю!

– Вбери всю мою силу. Всю без залишку. Мою та Ругуна.

– Ти ж помреш!

– Поспішай, Ріні, поки прокляття повністю не поглинуло мою дитину. Врятуй його, благаю!

Як поглинання може бути пов'язане з порятунком? Гаразд, Ругуна я згодна поглинути, але не свою ж матір! Це ж вбивство! Без сили не один власник джерела не може жити, а тим паче первородний.

– Рін, швидше!

Я відповзла від Ізумі і доторкнулася до ноги паршивця і почала поглинати його силу, причому впоралася на подив швидко. Сподіваюся, ми з ним більше ніколи не зустрінемося.

– Тепер я. Забери все до краплі.

– зумі!

– Іринія, так треба. Поквапся, бо я вмираю!

Ковтаючи сльози обіймаю найближчу мені істоту і заплющую очі. Розумію, що не можу так, намагаюся відторгнути енергію матері, але сила ніби сама вливається в моє джерело, яке раптово стало гумовим. Така кількість сили неймовірна для жодної істоти.

– Я люблю тебе, Рін, – сказала Темрява, перш ніж розчиниться в моїх обіймах.

– Матусенько ...