Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Глава 38

Артем не дуже й хотів проводити півдня з батьком і мачухою (язик насилу повертався називати так свою ровесницю), але я була непохитна. Тому о пів на четверту пополудні ми вже підкотили до будинку. 

Замість масивної двометрової бетонної огорожі навколо нього була легша з витонченим куванням зверху. Сам же будинок - велична двоповерхова будова з червоної цегли, майже зовсім не змінився. Погода була чудова - в міру спекотна і з легким свіжим вітерцем.

Ігор вже чаклував над мангалом, і Артем бадьоро зголосився допомогти. Однак одного погляду на дві широкі спини вистачало щоб зрозуміти, яка між ними напруга. Сподіваючись, що вона не перетвориться на конфлікт, я зголосилася допомогти Ірі закінчити «жіночу» частина обіду.

- Вибач, я нічого не встигла, - бідкалася вона. - Хотіла сама все приготувати і ось ... Не треба було відпускати економку.

- Ну все ж супер, Ір. Овочі тільки дорізати залишилося і все.

- Спасибі, що погодилася прийти, - промовила раптом Іра.

- Я була рада цій можливості, - чесно відповіла я. - Їм потрібно вчитися проводити час разом не ховаючись від проблем за авралами.

- А нам - подружитися, - вона замовкла і навіть злегка почервоніла. А потім квапливо залепетала:

- Тобто мені хотілося б цього. Ігор багато про тебе розповідав, а Артем .... Він зовсім іншим став. Не шляється ніде з цим придурком, не вживає. Та й взагалі, ніби ожив. І я дуже цьому рада не тільки через Ігоря, але й тому, що він сам хороший хлопець і .... Не віриш мені?

Вона зловила мій погляд, намагаючись прочитати реакцію на свої слова.

- Чому я повинна не вірити, Ір?

- Ну, - нервово всміхнулась вона. - Я ж не знаю, що Артем тобі говорив про мене. Та й без цього можна зробити певні висновки, - сумно закінчила дівчина. Я згадала випускний і те, як хотілося її тоді втішити.

- Я кохаю Ігоря, - схлипнула вона раптом. - не його бабло, не статус .... Його самого. Те, як почуваюся поряд з ним. Ми рік одружені, а мої батьки досі зі мною не розмовляють через те, кого вибрала в чоловіки. Нібито подружки давляться заздрістю і перешіптуються за спиною, від душі поливаючи брудом. А вже варто опинитися разом поруч з тими, хто знає його багато років і звик до іншого Бессонової ...

- ... чоловіки лояльні, а їхні дружини за кожної нагоди бризкають отрутою, маскуючи таким чином власний страх бути відкинутими через втрачену молодість та красу, адже окрім цього не мають нічого? - я обняла її. - Не смій плакати, очі почервоніють.

- Вони з Кариною розлучилися за кілька років до нашої зустрічі. Так чому всі ставляться до мене так, ніби я зруйнувала родину?!

- За схожої причини. У Карині вони жаліють самих себе. І не важливо навіть, що вона була ініціатором розриву. Адже, мабуть, вважала, що Ігор має кинутися до її ніг ледь опинившись на волі, - хмикнула я. - Знаєш, я ще тоді, дев'ять років тому дивувалася тому, як вони з Ігорем змогли не тільки зійтися, але і прожити разом стільки років.

- Її батько великої шишкою в органах був. І любій донечці, звісно, ні в чому не відмовляв. Тому як «велика любов» у неї до Ігоря трапилася, так він і змусив того одружитися, - вона зітхнула. - Сфабрикували якусь справу, що тягла на серйозний термін та так, що не відмазатись... А Ігор в той час був хлопчиськом зовсім, ось і погодився. Як сини народилися ніби все якось владналось. І ось, за чверть століття шлюбу ця нібито любляча жінка легко і просто пішла, коли його ув`язнили.

- Ага. Якщо кого і любляча, то тільки себе і «свого крутого мужика». А як «мужик» перестав бути крутим, так і в якості «свого» перестав бути потрібним. І довелося їй знову любити лише себе, ось і пішла.

Я висипала овочі в тарілку і перемішала їх з іншими. Іра продовжувала ошелешено дивитися на мене. Не очікувала такої моєї реакції мабуть.

- Ігор очей з тебе не зводить. І я дуже рада, що ти дбаєш про Артема. І вдячна. Дуже.

- У тебе з ним складна історія, чи не так? - невпевнено запитала дівчина. - Ігор обмовився якось, що у вас в юності була велика любов, але ви погано розлучилися.

- Дуже погано, Ір, - я поклала ніж і дошку в мийку. - Я так думала багато років, а виявилося, що це «погано» було брехнею щоб мене захистити. Брехнею, в яку я так легко повірила. Поїхала. Спалила всі мости. Не була поруч в моторошні моменти...

- Віка, я всього не знаю. Але ви, чорт забирай, зуміли пронести кохання через стільки років і знову зійтися. Ти багато знаєш таких історій? Насолоджуйся цим, а не оплакуй минуле.

У мене ніколи не було подруг. Так, приятельки, з якими можна було обговорювати лише те, що ніколи не можна буде використовувати проти мене. Окрім рідних єдиним, кому більш-менш довіряла, був Дерек, але це зовсім інше, тай он, що в підсумку вийшло. 

Але, хоч я мало що знала про дружбу, зараз я була впевнена, що знайшла справжню подругу. Союзницю, з якою нас об'єднала доля.

Ми дістали з холодильника закуски і попрямували з ними у двір. Розмістили їх в центрі великого покривала в червону і білу клітинку і знову повернулися в кухню - за рештою. Чоловіки приєдналися майже відразу. Обидва були трохи стурбованими і сумними, проте їхні погляди не метали блискавки, а інтонації, з якими вони говорили, не були злими або натягнутими. Схоже, що і вони поговорили все-таки...

Ми взялися за м'ясо, що смачно пахло багаттям. Разом з цим ароматом нас ніби огорнули затишок і спокій. Ні, звичайно все не було «як раніше», проте все було так, як повинно було бути. Ми разом. Близькі люди, кохані, друзі. Кожен зі своїми проблемами, ранами, несказанними словами і не поставленими питаннями, але з надією і вірою в те, що світло не в кінці тунелю, а зовсім близько.

Приємний вечір перетік в ніч майже без сну, а вже вона - в понеділок, в кінці якого на екрані телефону висвітився знайомий номер.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно