Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Частина 43

Я щиро сподівалася, що ми зробили все правильно. Того вечора, ідея Лексі й справді, мала певний сенс. Мене лякало лише одне - думки Адама. Що конкретно, він думав із цього приводу...

Але яке ж щастя було почути його схвалення. Він узяв практично все у свої руки, головним актором залишалася тільки я.

Виграти для себе хоча б трохи часу... це було прекрасним ходом. Тільки побути круглими одинаками нам не вдасться з Адамом. Його щоправда викликали в сусідній клан вампірів для бесіди, але оскільки я нібито поїхала в місто, маю право бути з чоловіком.

Шкода, відбувається серйозна дилема, бо якщо бути серйозною, то мені не завадило б побути трохи на самоті.

- Адаме, я переживаю. Тобі все одно доведеться повернутися в дім, щоб проводити їх і бажано, доглянути за місіс Джейн, чи все добре з нею.

- Не хвилюйся, солоденька, все буде добре. Головне, що бажання особисто супроводжувати тебе в дорогу в них не виникло. Що, до речі, підозріло... Я думав, хоча б переговорити з тобою вони точно захочуть.

Я змінила позу на сидінні й дістала в бардачку пачку чипсів. Мені дико хотілося чогось шкідливого і неправильного.

- Мама випередила твої думки, наша розмова не зовсім відбулася. Тобто, пройшла п'яти відсоткова її частина, - набиваючи повний зріст чіпсів, я згадувала цей безглуздий вечір і жахливу спробу моєї мами - зіграти рол мами.

Водночас у душі вирувала дика радість від того, що я зруйнувала чиїсь правила, і зараз ми як підлітки (власне, я досі почуваюся ним) тікаємо від батьків!

Що ж, безумовно, це було того варте! План був легким і в деяких місцях не зовсім правдоподібним, щоб мама так просто нас відпустила, але спроба - не тортури, ми це зробили. Щоправда, вже дуже було цікаво, в якому з готелів вирішив зупинитися мій коханий чоловік, який кілька годин тому в спеціальній виставі був важкою головоломкою почуттів. Та й... чесно кажучи, я надломлена і мені морально важко, але в день весілля я говорила самій собі, що якщо кохаєш - це назавжди. І байдуже, які в нього недоліки, адже ти любиш людину повністю, а не тільки її чесноти.

  Адам як завжди вправно домовився на ресепшені, щоб для нас знайшли вільний номер. Хоча час очікування і втома далися взнаки. Я дуже виснажилася за день і хотіла спати.

Годинник показував без п'ятнадцять п'ять ранку. І мій шлунок дзвінко дав про себе знати, що його дуже давно не годували, в цей чудовий момент, до мене підійшов якийсь чоловік.

Виглядав він, м'яко кажучи, гірше, ніж я. Теж на вигляд весь втомлений і явно з дороги.

Подумки йому поспівчувала, бо розуміла, що таке "далекий шлях".

- Вибачте, міс, не підкажіть котра година? - хоча дивлячись на чоловіка, я б не сказала, що його хвилює і справді це питання. Найімовірніше, це була спроба відволікаючого маневру, щоб почати хоч якийсь діалог.

- Вибачте, годинника при собі немає, але якщо ви обернетеся і подивитеся трохи вище таблички біля стійки, то зможете побачити настінний годинник, що показує без п'ятнадцяти п'ять. - чергова посмішка, і я збираюся змотуватися. Не подобається мені цей чоловік. Крім нас з Адамом у холі нікого не має бути, бо всі мають спати. Але цей чоловік, хоч і в сонному стані, навіював у мене якесь застереження.

На щастя, коли я розвернулася, до мене вже поспішав Адам, а чоловік різко змінив напрямок у бік і пішов у бік бару.

- Усе гаразд? - запитав коханий.

  Я підняла голову і вирішила розповісти все дорогою в номер. Я насторожилася розповідати все в холі - зайві свідки нам були ні до чого. Наш номер виявився розташований на другому поверсі в смарагдовому крилі. Незважаючи на ситуацію, я все-таки встигла дорогою вихопити флаер готелю, де показано всі поверхи будівлі. Іронічно, мешканців лісу в смарагдове поле заселити, але хто ж знав...

  Номер був виконаний просто, але видно, що зі смаком. Я трохи здивувалася, адже півгодини тому дівчина стверджувала, що вільних номерів у них немає, а тут така краса...

На поличці біля дивана стояла навіть стопка з двох журналів і трьох старих книжок. Перша моя думка була: "А не боятися, що їх вкрадуть?"

На скляному столику затишно стояв букет польових квітів, я відразу згадала бабусю. Вона дуже любить польові квіти, і квіти загалом. Коли я пройшла в нашу спальню, то отримала крайній шок.

- Адам! Не хочу скаржитися на наш будинок, але нам терміново потрібна така спальня! - і з диким свистом я просто плюхнулася просто на білосніжне простирадло. Хай вибачать мене естети, але чорт, я давно мріяла це зробити. Сам інтер'єр було важко описати, навіть наймайстернішому письменнику. Усе було виконано в ніжних тонах, які дуже гармонійно поєднувалися з квітами та іншими затишними речами в кімнаті.

Таку, що лежить у позі зірки, мене і побачив Адам. Його обличчя було на рідкість серйозним, а очі знову світилися червоним - прокинулася вовча сутність.

- У лісі знову знайшли труп вовка...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно