Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Приходжу до тями я в обіймах адаміра. Він ніжно притискає мою голову до своїх грудей, хустинкою витираючи зі щік сльози. Я знову плачу? Знову сиджу у нього на руках? І навіть на обурення немає ні сил, ні бажання.
– Дякую за довіру, Міє, – чую я задумливий голос правителя куардів. – І за те, що дала мені такі важливі відомості.
Почуваючись вареною макарониною, повільно повертаю голову. Імператор знову сидить у своєму кріслі, закинувши ногу на ногу, та розглядає нас двох. А я тут у Рока на колінях мало не кішкою згорнулася. Соромно. Роблю мляву спробу звільнитися, але мені того ніхто не дозволяє. Чоловічі руки стискаються довкола мене ще сильніше.
− Рокадо, я вже бачу, що тут все вирішено. Можеш угамувати свої інстинкти, – іронічно кривиться його величність. − Але знаєш, я, мабуть, не поспішатиму засмучуватися. Можливо щеня Лаяре і мені зробило послугу своєю неймовірною дурістю.
− Думаєш? – з якоюсь веселістю в інтонаціях цікавиться Рок.
– Майже певен. Не поспішай нічого робити… у цьому напрямку. Я сам, − і стільки вдоволеного передчуття чується в голосі імператора, що я мимоволі насторожуюся. Про що це вони?
− Як скажеш, − згідно хмикає Рок. − На коли слухання призначиш?
– А чого чекати? Лаяре у столиці. Ти теж. Вієра, Тіаса і Вельхо, коли накажу, з'являться протягом кількох годин, а Коредо не залишить новонародженого сина, так що в будь-якому разі зможе бути присутнім тільки в проекції. Отже, увечері все і вирішимо.
На кілька секунд в кабінеті запановує напружена тиша. Я намагаюся хоч якось прийти до тями, але виходить не дуже. Не знаю, як я за кілька годин постану перед усіма цими адамірами. Мене ж розмаже їх емоціями та енергетикою.
Порушує мовчання Рок.
− Тоді, якщо дозволиш, я відведу Соломію відпочивати. Їй треба прийти до тями. Адже мої покої готові?
− Соломії теж виділено окремі покої, − з натиском повідомляє його величність.
− Це зайве. Вона буде зі мною, – не менш твердо карбує адамір, піднімаючись на ноги та при цьому продовжуючи утримувати мене на руках.
− Рокадо!.. − у голосі імператора прорізається загрозлива сталь, а мене починає буквально трясти, так тиснуть на мене емоції цих куардів. От треба їм зараз… енергіями мірятися?
− Яка тобі різниця, друже? – примружується зло Рок. – Закон не забороняє, я у своєму праві. І тут не відступлю. А ти лякаєш мою… вагітну підопічну.
Правду кажучи, вони обидва мене зараз лякають. На інстинктивному рівні. Відчуваю себе в клітці з двома смертельно-небезпечними хижаками, готовими зчепитися, якщо не за територію, то за ласий шматок. От тільки відчувати себе цим шматком дуже страшно. І неприємно.
– Рок, відпустіть мене, будь ласка, – прошу тихо. Імператор тріумфально підіймає брови. Мій захисник хмуриться. Додаю, заглядаючи йому у вічі: – Я своїми ногами зможу йти. З вами.
Тепер мене відразу огортає хвилею його задоволення.
− Впевнена? − запитує досить м'яко.
– Так. Я не настільки слабка, як вам здається, − задираю підборіддя. Нехай смішно. Краще так, ніж показувати настільки мені насправді страшно.
− Дурненька. Жінці слабкою бути не соромно. Особливо у твоєму становищі.
– Нехай, – уперто стискаю губи. Може і не соромно. Але надто жалюгідною і нещасною я здаватися ніяк не хочу. Ще не вистачало, щоб мене імператорським палацом на руках носили, ніби сама я абсолютно немічна.
Він кілька секунд уважно вивчає мене, але я витримую цей погляд. І врешті-решт отримую схвальний смішок та відносну свободу. На ноги мене ставлять, але при цьому Рок владно обіймає мене за талію, притягуючи до себе. Не вирватися.
− Ходімо, Міє.
– Я пришлю за вами секретаря, – кидає на прощання імператор, з глузливим інтересом спостерігаючи за діями… друга, як я вже встигла переконатися. Але раптом питає тихо: − Рок... і як воно?
Мій супутник на мить завмирає, здіймаючи на нього здивований погляд. Який, втім, швидко змінюється, запалюючись неймовірним задоволенням.
− Незрівнянно, Аріде. Навіть зараз. Сподіваюся, ти маєш рацію у своїх припущеннях і скоро пізнаєш це сам, − після цих слів Рок м’яко підштовхує мене до дверей і виводить у приймальню. А потім і в коридор, де біля дверей застигли суворі куарди у темно-синіх із білими позументами мундирах.
І от про що вони говорили? Чому мене не залишає відчуття, що ці слова точно якимось боком стосуються мене і моїх спогадів? А якщо так, то про які припущення йдеться? Що таке побачив імператор у моїй голові? Може ці Лаяре так сильно всім насолили, що я зі своїми заявами лише дала привід з ними поквитатися?
Хоча радості від почутого звинувачення його величність явно не відчув. Його емоції, тінь яких я змогла вловити й розібрати, швидше були більше схожі на досаду і навіть лють. Не на мене спрямовану, але все ж таки. А може, то мені тільки так здається? Вважати себе великим емпатом, здатним розібрати й розкласти по поличках емоції таких складних індивідуумів, я точно не можу.
Дуже сильно хочеться запитати у Рока, що до чого, але в пам’яті спливає приказка про стіни, які мають вуха, і нагадує мені, що такий порив може виявитися дурістю. Сама, хотіла того, чи ні, але вже кілька разів підслуховувала. Хіба інші так не можуть?
− Я дуже задоволений тобою, Міє, − вимовляє Рок, перехоплюючи мене за долоню. – І Арід тобою вражений. Ти трималася дуже гідно та хоробро.
Він веде мене все далі від імператорської приймальні, а я здивовано перетираю в голові його слова. Та невже! Де там хоробро? Тремтіла, як заєць переляканий.
У відповідь на мої думки чується іронічне хмикання.
– Більшість жінок не можуть навіть перебувати поруч із його імператорською величністю, настільки їх пригнічує його сила. Тож ти в цьому вигідно вирізнилася, можеш не сумніватися.
І от йдемо ми розкішними коридорами по летючому палацу над фантастичним містом, а я знову помічаю те, знаходиться навколо мене, тільки краєчком свідомості. Згадується наша розмова з адаміром біля озера у замку Шаєра. І фраза про те, що для таких сильних куардів, як він сам та імператор, знайти собі пару, здатну прийняти їхню силу без шкоди для власного здоров'я майже нереально. Але ж Рок мав коханку. І я щось не помічала, щоб вона зазнавала особливого дискомфорту, перебуваючи поруч із ним. Та й Жозелін спокійно спілкується.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.