Читати книгу - "Сфера"

Мей побачила, що Джина теж читає повідомлення, навіть не приховуючи цього.

— Відповідай, — сказала Джина. — Це важливо.

Мей потягнулася через неї до своєї клавіатури й надрукувала брехню, яку підготувала для Енні, щойно вийшла з туа-лету: «Так. Я все знаю!»

Вмить отримала відповідь: «І яке його прізвище?»

Джина поглянула на повідомлення.

— Збожеволіти можна! Такі повідомлення від Енні.

— Ну, мабуть, — мовила Мей і набрала: «Не можу сказати».

Джина прочитала відповідь Мей і, здається, втратила інтерес до змісту; її захоплював сам факт отакого листування у неї на очах.

— Ви що, так ось запросто клепаєте одна одній есемески?

Мей пом’якшила удар:

— Ну, не цілими ж днями.

— Не цілими днями? — обличчя Джини пожвавішало від нерішучої усмішки.

На екран прорвалася Енні: «Що, справді не хочеш назвати? Кажи вже».

— Вибачай, — сказала Мей. — Майже закінчила. — І набрала: «Ні. Ти його заколупаєш».

«Скинь фотку», — написала Енні.

«Ні. Але фотку маю», — відповіла Мей, вдавшись до другої необхідної брехні. Бо фото ж таки є, отже, можна так і сказати Енні, бо це правда, хоча і не цілковита, а знімок, разом із невинною брехнею щодо прізвища, дозволить їй і далі зустрічатися з Кальденом, який, імовірно, становить небезпеку для «Сфери», — тому знала, що двічі збреше Енні і матиме ще трохи часу — можливість кохатися з Кальденом і достеменно дізнатися, хто він такий і що від неї хоче.

«Сфоткала в русі, — набрала вона. — Зробила розпізнавання обличчя, і все зійшлося».

«Дякувати богові, — відповіла Енні. — Але ж ти і шльондра».

Джина прочитала повідомлення і завовтузилася.

— Може, відкладемо на потім? — запитала вона, і її чоло раптом залисніло.

— Ні, вибач, — сказала Мей. — Продовжуй. Я відверну монітор.

Знову з’явилося повідомлення від Енні. Відвертаючи монітор, Мей побачила: «Коли вилізла на нього, чула, як тріщать кістки? У старперів кістки, як у пташечок: притиснеш, він і дуба врізати може».

— Гаразд, — сказала Джина, судомно глитнувши, — дрібніші компанії роками відстежували й намагалися вплинути на зв’язок між онлайн-згадуваннями, відгуками, коментами та рейтингами з реальними продажами. Розробники «Сфери» створили метод кількісної оцінки впливу цих чинників, тобто твоєї особистої участі, і назвали його Показником Ефективності.

Знову з’явилося повідомлення, але Мей ним знехтувала, і Джина далі кувала залізо, вдовольнившись тим, що її визнали важливішою за Енні, хай і на хвилинку.

— Отже, кожна покупка, що ти її ініціювала чи порекомендувала, підносить твій Показник Ефективності. Якщо ця покупка чи рекомендація спонукає зробити ще п’ятдесят таких покупок, твій ПЕ множиться на п’ятдесят. ПЕ деяких сфероїдів множиться на тисячу двісті. Це означає, що приблизно тисяча двісті людей купують те саме, що й вони. Себто досягнуто такого високого рівня довіри, що фоловери беззастережно покладаються на їхні рекомендації і глибоко вдячні за гарантію якості покупок. В Енні, безперечно, один із найвищих ПЕ у «Сфері».

Аж ось знову пролунав сигнал цифрової крапельки, що впала. Джина стрепенулася, ніби їй дали ляпаса, але продовжила.

— Отже, твій Показник Ефективності зараз множиться на сто дев’ятнадцять. Непогано. Але у шкалі від одного до тисячі ще купа місця для вдосконалення. За Показником Ефективності йде Чистий Роздріб, вартість сукупних товарів за твоєю рекомендацією. Скажімо, ти порекомендувала брелок для ключів, і тисяча людей його купили, тоді ті тисячачотиридоларові брелоки і становитимуть твій Чистий Роздріб, тобто чотири тисячі доларів. Це сукупний роздрібний дохід від торгівлі, що ти їй посприяла. Весело?

Мей кивнула. Їй подобалося, що можна відстежити власний уплив на смаки та вподобання інших людей.

Знову булькнула електронна крапелька. Джина закліпала, ніби стримувала сльози. Підвелася.

— Гаразд. Таке враження, ніби заважаю тобі обідати і спілкуватися з подружкою. Отже, це і є Показник Ефективності та Чистий Роздріб. Упевнена, ти все зрозуміла. До кінця робочого дня тобі поставлять іще один монітор для відображення ПЕ та ЧР.

Джина витиснула усмішку, але так і не змогла переконливо підняти кутики губ.

— Ага, в середньому високоефективний співробітник «Сфери» має ПЕ не нижче двохсот п’ятдесятикратного, а тижневий Чистий Роздріб становить сорок п’ять тисяч доларів. Скромні показники, у більшості сфероїдів вони значно вищі. Якщо виникнуть запитання, то… — вона запнулася, очі ображені, — то завжди можеш запитати в Енні.

Розвернулася і пішла.

Кілька днів потому, одного безхмарного четверга, Мей поїхала додому. Вперше після того, як медичне страхування тата у «Сфері» набуло чинності. Знала, що він почувається значно ліпше і з нетерпінням чекала на зустріч, безглуздо сподіваючись на чудотворні зміни, хоча й знала, що побачить хіба що незначне полегшення. Та голоси батьків по телефону і тон їхніх есемесок були піднесені.

— Тепер усе геть інакше, — казали вони протягом останніх тижнів і просили приїхати до них у гості. З нетерпінням чекаючи на їхню неминучу вдячність, вона мчала на південний схід, а коли прибула, біля дверей її зустрів батько, значно міцніший і, що важливіше, набагато впевненіший, більше схожий на того чоловіка, яким він колись був. Простягнув свій зап’ястковий монітор і порівняв із монітором Мей.

— Ти дивись. Однакові. Хочеш винця?

У домі, як завжди, вони поставали навколо кухонної стійки, різали м'ясо кубиками, обвалювали в сухарях і говорили, наскільки поліпшився татів стан здоров’я. Тепер він міг обирати лікарів. Не обмежував себе у ліках — усе покривало страхування, доплачувати не треба було. Коли вони розповідали про свої медичні новини, Мей помітила, що мама стала веселіша і бадьоріша. Вбрала короткі шорти.

— Головне, — казав тато, — що твоя мама тепер має купу вільного часу. Все просто. Я йду до лікаря, а рештою опікується «Сфера». Ніяких посередників. Ніяких суперечок.

— Чи правильно я здогадуюся, що це таке? — запитала Мей. Над столом у кухні звисала срібляста люстра, і, придивившись, вона впізнала в ній один із витворів Мерсера. Сріблисті свічники — розфарбовані роги. Мей була не в захваті від його робіт іще тоді, коли вони зустрічалися, тому, хвалячи, змушена була завжди добирати слова — але ця люстра їй сподобалася.

— Так-так — підтвердила мама.

— Непогано, — сказала Мей.

— Непогано? — перепитав тато. — Це його найкраща робота, сама бачиш. У салоні Сан-Франциско така річ легко пішла б за п’ять штук баксів. А він віддав нам її задурно.

Мей була вражена:

— Чому задурно?

— Чому? — запитала мама. — Бо він наш друг. Бо він хороший хлопець. І не квапся закочувати очі під лоба і кпити.

Тож Мей і не поквапилася, а відмовившись від півдесятка колючих слів, що вже зривалися з її язика, трохи помовчала й у такий спосіб показала свою великодушність. Тому що Мерсер їй уже не потрібен, адже вона тепер ключовий, поважний двигун світової торгівлі, а також тому, що у «Сфері» могла обирати аж із двох