Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 41

Марк пішов спати. Він не хотів нікого бачити.

Лють і безвихідь -- ось його супутники.

Сон не йшов зовсім. Він крутився з боку на бік. Лише під ранок вдалося заснути. Уві сні до нього прийшла Мія. Вона була заплакана і кликала його. Марк озирнувся, можливо це підказка і він зрозуміє, де вона.

Уві сні вони були у лісі. Незнайомому йому. Вона кликала та кликала. Відлуння її голосу дзвеніло у вухах. Він звучав звідусіль. Марк не міг зрозуміти, куди йому йти. Бецільне блукання привело його до хатини. Будинок був у занедбаному стані, наче тут давно не жили. Марк підійшов до дверей та почув Мію.

Вона знову покликала його. Просила знайти та врятувати.

Він штовхнув двері, але вони не відчинились. Він намагався знову і знову. Час зупинився, залишилася лише одна мета. Відкрити двері. Старі, які ледве тримаються на петлях. Але для нього це мурована стіна, яку не пробити.

Він стирав кісточки в кров, але двері не відчинялись.

Голос Мії став тихіший. Зараз він чувся, як на відстані.

Надія згасала у ній. Марк фізично це відчував.

Прокинувся різко. Сів на ліжку. Усе сон...

До нього, за звичкою, без стуку зазирнув Матвій.

– Марк, поїдеш з нами? – оцінив пошарпаний вигляд друга. – Чи залишишся?

– Поїду! -- потер долонями обличчя. -- Мені Мія наснилась.

-- Хочеш поділитися? Час ще є.

-- В останній вечір, що ми були разом... -- тяжко, як тяжко. -- Вона мені розповіла, що бачить майбутнє через сни, – перевів подих. -- Мія бачила уві сні нашу прогулянку по Вікірії, -- підняв стомлені очі на друга. -- Може вона так підказує, де її шукати?

– А що було уві сні? – надія примарна, але чому не спробувати. І почав уважніше слухати друга.

-- Я був у лісі, вона кликала, -- згадував все у деталях. -- Не знаю скільки я йшов, але натрапив на покинуту хатину, посеред лісу.

– У якому лісі?

– Я там був, вперше. Можливо у Вікірії.

– Так поїхали на нараду. Поговоримо зі Свеном, – зробив паузу. – І з Аланом. Без його перевертнів не обійтись, якщо ти хочеш відпрацьовувати цю версію.

– Сподіваюся, вийде без нього.

-- Навряд чи.

Швидко зібралися. Як і домовлялись -- Матвій пішов на нараду, Марк залишився чекати у машині.

Зараз у замку були лише перевертні.

Матвій прийшов на нараду. Його нагородили різними поглядами. Усіх присутніх здивувало, що Марк не з'явився. Почались обговорення. Бурхливі висловлювання. Цього разу обійшлося без бійок.

– Нам усім цікаво, чому на раді ти, а не Марк? – спокійно поцікавився Ферік.

-- Я є таким же представником зграї, як і він, -- спокійно відповів Матвій. – Чи ви маєте невирішені питання саме з Марком? – уважно подивився на співрозмовника.

– Нарада у курсі, що він ще у місті. Що за неповага? – обурився.

– У нього важливі справи, які неможливо перекласти на інші плечі.

-- Ну-ну. – теж посміхнувся Ферік. – Знаємо ми його справи. Що, вже втекла?

-- Ферік, при всій моїй до тебе повазі. Ти переходиш межі!

– Межі дозволеного тут стверджую я! -- загарчав. – А ви, тигренята, починаєте мене дратувати.

-- Тут нічого не вдієш. Виховувати нас уже пізно. Не знаходиш?

-- Час покаже! На сьогодні все. Чекаю на вас завтра.

Матвій видихнув. Зрозуміло, чого Марк так розлютився. Старий вовк переходить особисті межі. Мабуть, пересидів на своєму кріслі. Біля виходу Марвій перехопив Свена.

-- Ходімо у машину є розмова, – тихо промовив Матвій.

Свен якщо і здивувався, то приховав це. 

-- Ось ти де? Що ж це за справи такі важливі, що ти не з'явився? Але сидиш у машині й чекаєш на закінчення наради, -- зацікавлено глянув на Марка Свен. Зауваживши про себе, що виглядає Марк стомленим. Він би сказав, що той кілька днів не спав.

-- Все гаразд? – стурбовано перепитав.

– Ні! – гаркнув у відповідь Марк.

Міха одразу стиснув його плече. Марк на мить прикрив очі та перевів подих. Нагадуючи собі, що Свен йому потрібен і він -- не ворог.

-- У тебе в команді є вчений? -- відразу поцікавився.

-- Так, Мільтон зі мною.

-- Добре. Позич його нам на пару днів.

-- Без проблем. Якщо розповіси навіщо та подбаєш про його безпеку, він людина.

– Вчора отруїли мого перевертня, -- знову зривається на гарчання Марк. -- Регенерація не працювала та обернутися він не зміг.

-- Щось новеньке... -- задумливо протяг Свен. Він не звертав увагу на нестриманість Марка, звик вже за стільки років.

– Там усе складно, – спогади придавили його залізною плитою. -- Мені ще потрібен хтось з перевертнів. Я не знаю тутешні ліси.

-- Це не до мене. Звернися до Алана. Слідопитів у нього хоч греблю гати.

– Я не хотів би посвячувати його у свої справи!

-- Як знаєш. Свою людину я пришлю до готелю. До зустрічі.

-- Бувай.

Як тільки зачинилися двері за Свеном, заговорив Матвій:

-- Друже він правий, -- підбирав слова він ретельно. – Якщо вирішиш шукати хатину, то тобі потрібні люди Алана.

-- Так, знаю! -- загарчав та вискочив з машини.

Він так сподівався, що до сьогоднішнього ранку викрадачі Мії дадуть про себе знати. Але надія розсипалася як картковий будиночок. Якщо він сам не знайде її, то можливо не побачить ніколи. Його тигр гарчав усередині. Запропонував свою допомогу. Пояснив нерозумній людині, що краще бачить, чує.

Цей сон був для нього останньою соломинкою. Він докладе всіх зусиль, чого б йому це не коштувало. Друзі мають рацію. Настав час брати себе у руки. Їй там набагато гірше ніж йому зараз.

– Їдемо до готелю. Матвій, ти працюєш з вченим, -- перевів серйозний погляд на друга. -- Міха, ти будеш зі мною. Я зв'яжуся з Аланом. Свен правий, -- у голосі з'явилася сталь.

Їхали у тиші. Такі події або ламають людину, або відкривають її внутрішній потенціал. Марк майже зламався. Але потім усвідомив, що від нього залежить життя Мії, а в майбутньому -- усієї зграї. Він загартовувався за роки навчання.