Читати книгу - "Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн"

— Коли превічна всемогутність кидає небесні світила в безмежжя, вона не турбується про те, яке лихо може з того виникнути! — гордо відповів Камаре.

— Але вона карає часом, — пробурмотів доктор.

І я покараю, як вона, — запевнив Камаре, в очах якого знов спалахнув небезпечний блиск.

Утікачі відчули тривогу. Чи можна покластися на цю людину, можливо й геніальну, але безумовно неврівноважену, що здатна бути одночасно такою сліпою і такою невгамовно гордовитою?

Амедей Флоранс вирішив, що розмову слід перевести на більш реальні теми.

— Чи не буде нескромністю з мого боку, — звернувся він до Камаре, — коли я спитаю, як ви познайомилися з Гаррі Кіллером і як у вас виник проект створення Блекленда?

— Будь ласка, — лагідно відповів Камаре, до якого поступово повернувся властивий йому спокій. — Проект належить Гаррі Кіллеру, а виконання — мені. Я познайомився з Гаррі Кіллером, коли брав участь в експедиції, якою командував капітан запасу Джордж Бакстон…

Почувши це ім’я всі глянули на Джейн, але вона лишалась незворушною.

— Тонгане брав участь у цій експедиції як сержант, ось чому я його зараз пізнав, хоч відтоді минуло вже чимало років. Мене ж було запрошено як інженера, для вивчення рельєфу місцевості, водних ресурсів і особливо мінеральних покладів обстежуваних районів. Вирушивши з Асери в країні ашанті, ми два місяці прямували на північ, коли одного доброго дня серед нас з’явився Гаррі Кіллер. Наш начальник прийняв його добре, він вступив у наш загін і там зостався.

— Чи не правильніше буде сказати, — спитала Джейн, — що він поступово замістив капітана Бакстона, якого скоро перестали бачити?

Камаре обернувся до молодої дівчини.

— Не можу вам сказати… — промовив він неупевнено, хоч і не дивуючись такому запитанню. — Я був дуже зайнятий своєю працею, а тому не звертав на це уваги і бачив Гаррі Кіллера не частіше, ніж Джорджа Бакстона. А одного разу, повернувшися після дводенного від’їзду, я не знайшов загону на тому місці, де доти був наш табір. Я дуже здивувався і не знав, куди податися, і раптом зустрів Гаррі Кіллера, який розповів, що капітан Бакстон повернувся на узбережжя з більшою частиною персоналу, а йому, Гаррі Кіллеру, разом зі мною і ще десятком працівників доручено завершити дослідження. Я приєднався до Гаррі Кіллера. В той час я виношував кілька цікавих винаходів, і Кіллер про це дізнався. Він приставив мене сюди і запропонував їх здійснити. Я погодився. Ось як зав’язалися мої стосунки з Гаррі Кіллером.

— Дозвольте мені доповнити ваші відомості, пане Камаре, — промовила дуже серйозно Джейн Бакстон, — і розповісти те, чого ви, очеівидно, не знаєте. З того дня, коли Гаррі Кіллер приєднався до експедиції капітана Бакстона, загін перетворився в зграю бандитів. Вони спалювали села, убивали людей, розпорювали жінкам животи, різали дітей…

— Це неможливо! — запротестував Камаре. — Я ж там був, чорт забирай, і нічого цього не бачив!

— Як не помітили нас, пройшовши повз нас, як десять років лишалися в невіданні всіх злодіянь Гаррі Кіллера. На жаль, події, про які я вам розповідаю, не підлягають сумніву. Вони ввійшли в історію, про них знає весь світ.

— А я не знав! — пробурмотів вражений Камаре.

— Чутки про ці звірства, — продовжувала Джейн Бакстон, — досягли Європи. Проти бунтівничого загону Джорджа Бакстона було вислано солдатів, і цей загін було знищено. В той день, коли ви, повернувшись до табору, нікого там не знайшли, Джордж Бакстон загинув, але не під солдатськими кулями, як досі вважалося, а підступно вбитий ударом ззаду…

І Джейн Бакстон розкрила своє справжнє ім’я і розповіла вкрай приголомшеному Марселю Камаре про мету свого приїзду в Африку і про те, що було виявлено в могилі поблизу Кубо. Вона вийняла з-за пояса кинджал, яким було вбито її брата.

— На ручці раніше можна було прочитати ім’я убивці, додала вона, — але час, на жаль, знищив його. Проте, збереглися дві букви — “і” та “л”; після того, що ви нам розповіли, я, очевидно, не помилюся, коли скажу, що це ім’я читається: “Гаррі Кіллер”.

Слухаючи цю трагічну оповідь, Марсель Камаре проявляв все зростаюче збудження. Він то гарячково сплітав і розплітав пальці, то проводив руками по обличчю, зробленому потом.

— Це жахливо!.. Жахливо!.. І це… зробив я!.. Я!.. — повторював він без кінця, а в його широко розкритих очах знов і знов спалахував неспокійний блиск.

— Дасте ви нам притулок? — спитав тоді Барсак.

— Чи дам я вам притулок? — відповів Камаре з незвичною запальністю. — Невже треба про це запитувати? Виходить, ви вважаєте мене спільником цих мерзенних злочинів, які я покараю, можете бути певні!

— Перш ніж говорити про покарання, треба подумати про самооборону, — зауважив Амедей Флоранс, як завжди тверезий. — Адже можна чекати, що Гаррі Кіллер захоче нас забрати.

Марсель Камаре посміхнувся і відповів:

— Гаррі Кіллер не знає, що ви тут, а коли і дізнається… — Він жестом показав, що це його мало турбує. — А зараз відпочивайте спокійно. Ви в цілковитій безпеці.

Він натиснув на кнопку дзвоника. Появився чорний служник і здивовано витріщив очі.

— Джоко, — сказав Камаре дуже просто, — проведи цих панів і цю пані в їхні кімнати. — Він підвівся і пішов до дверей, ввічливо промовивши: — На добраніч, панове.

І він зник, залишаючи здивованих гостей з розгубленим слугою, перед яким стояло нелегке завдання. І справді, де міг бідолашний Джоко знайти для них ліжка? На заводі не були передбачені візитери, і вільних ліжок там не бувало.