read-books.club » Публіцистика » Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

236
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мої спостереження із Закарпаття" автора Юліан Хімінець. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 56 57 58 ... 62
Перейти на сторінку:
Начальник чеської політичної воєнної поліції полковник Раїцін дав приказ зробити списки всіх закарпатських українців із заграничної армії, щоб їх вислати до СССР”.[134]

У половині жовтня 1945 року президент Бенеш прийняв делегацію старшин-українців у справі насильного вивозу вояків заграничної армії до СССР. Старшини рішуче запротестували проти цієї акції, заявивши, що українці, які воювали за визволення ЧСР, мають право вибирати собі громадянство, яке вони хотять, тим самим і громадянство ЧСР.

“В розмові було сказано також багато про воєнне командування і уряд ЧСР. Бенеш зразу пробував телефонувати до міністра народної оборони ген. Свободи, але його не було. Тоді говорив до полковника Раїціна. Старшинам Бенеш резолютно заявив, що закарпатські українці, заграничні вояки і українці Пряшівщини мають абсолютно однакові права, як всі інші громадяни ЧСР, і що він про цю справу взагалі не знав. Щоб оминути дальше непорозуміння зі “союзником”, він радив негайно подати опцію (петицію)”.[135]

Пізніше міністер народної оборони ген. Свобода на початку листопада 1945 року прийняв делегацію старшин закарпатської заграничної армії, - “ген. Свобода, подібно як і іншим разом, був фальшивий від початку до кінця, заявляючи старшинам, що він є п'ятим колесом у возі. Одним словом він так говорив, щоб до нічого не договоритися. Репресії закарпатських українців дальше продовжувалися у різних формах”.[136]

Чехи по війні розпочали брехливу пропаганду, що, мовляв, в чехо-словацькій заграничній армії воювали тільки чехи, словаки і жиди. Про закарпатських українців вони нічого не згадували. Зрозуміла річ, що чеська пропаганда не могла перед світом признатися, що в чсл. армії в СССР було 70-80% закарпатських українців, бо тоді кожному стало б ясно, що це була українська, а не чеська армія.

“Щоб зменшити вклад закарпатських українців в боротьбі за ЧСР, чехи пішли на таку підлу підробку, що навіть зфальшували історичні документи про чсл. армію в СССР. На спільних могилах, де поховані українці, чехи зробили надписи, ніби там поховані чехи, словаки і жиди, імена осіб, які в дійсності не існували в заграничній армії. Адже на протязі всієї фронтової доби чехів згинуло не більше однієї тисячі, а закарпатських українців - 25,000 вбитих і ранених. Найбільші успіхи в цій армії осягнули українці. Чехи і жиди добре знали, що українці не мали іншого виходу, лише воювати в їхній армії, або дістатися москалям на поталу”.[137]

Нормально вояки певної нації, що в боротьбі з ворогом здобувають національну незалежність, є в певній пошані в народі за їхні геройські подвиги, але не так було з карпатськими українцями, які воювали за самостійність ЧСР.

Велика частина закарпатських українців, членів чехо-словацького корпусу після закінчення війни виїхала на Захід. До такого вчинку змусіла їх політична й національна дискримінація. Решта вояків опинилася в Чехії у тяжких соціяльних і політичних обставинах, засуджені на цілковиту асиміляцію, бо закарпатським українцям не дозволено створити ані однієї культурної української організації, школи або видавати газету. Найменший вияв українського руху переслідували органи державної безпеки, які були підпорядковані московському КГБ.

Друга світова війна закінчилася для наших ворогів перемогою, а Україна залишилася найгіршою колонією в Европі на дальші десятиліття. Почалися знову мільйонові депортації українців у в'язниці та концентраційні табори на “не ісходиму Сибір”, на поневіряння, голод, холод, моральні терпіння та смерть.

Хоча закарпатські українці, в чсл. заграничній армії в СССР воювали не під рідними прапорами й не під рідним командуванням і не за мету, визначену національним проводом, бо їхнє перебування в цій армії не було добровільне, воно було вимушене обставинами, про які обширно було сказано, однак свідомість боротьби закарпатських українців проти гітлерівської навали на Україну, давала їм радість боротьби за рідну землю, на якій родилися і прославилися їхні предки.

Їхні жертви, геройство й патріотизм будуть напевно позитивно оцінені в українській історії.

Незаперечним фактом є, що у витворенні й плеканні їхнього патріотизму серед дуже невідрадних умов, в яких у тому часі знаходилися закарпатські українці, спричинилася у великій мірі ОУН, від самого початку навчаючи їх скритості, внутрішньої моральної дисципліни, шляхетності й геройського войовничого духа.

“Закарпатські українці: воїни, офіцери з чсл. заграничної армії в СССР пролятою кров'ю в Другій світовій війні навіки склали присягу вірности Україні, українській нації і завтрішній визвольній війні”.[138]

А московський імперіялізм узмістовлений в безбожному большевизмі взяв на себе додатковий злочин за знищення більше як 100,000 молодих закарпатських українців патріотів - цвіту нашої нації.

Хай Господь судить за це Москву!


ЗАКЛЮЧЕННЯ

Бо як в одному тілі маємо багато членів, але всі члени

не ту саму мають чинність. Так ми многі одне тіло

в Христі, а кожний окремо один другому члени.

(Посл. Ап. Павла до Рим. 12, 4-5.)

Так ми читаємо в посланні св. Апостола Павла до Римлян, що ми: одне тіло в Христі, а недавно А. Айнштайн ствердив, що людина насправді є частиною всього.

1. Наука доказує, що Бог, закон природи, є все те, що є. Ми всі є Його частиною, а Він є частиною нас. Тому, якщо ми робимо комусь добро, ми його робимо в першій мірі для себе, і навпаки, якщо ми робимо комусь зло, ми його робимо для себе самого. З цього виходить, що людина може бути для себе найбільшим своїм ворогом, чи добродієм.

Якщо б люди,

1 ... 56 57 58 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"