Читати книгу - "Червоне доміно"

Вольфганг пошепки давав їм вказівки. Ось вони зникли в темряві, один пішов праворуч, другий ліворуч. Ми з Вольфгангом навпомацки пробралися до задньої стінки монтажного цеху. Виявилося, що тут є вузькі залізні двері, яких я ніколи раніше не помічав. Ми обережно їх відчинили.

І ось ми стоїмо під високим склепінням цеху. Кілька ламп горять тут і там, але їх замало, щоб освітити приміщення. Скрізь тремтять рухливі тіні, а машини й нагромаджені навколо матеріали в Сутіні скидаються на поснулих звірів.

Брама, що веде у двір, розчинена. Двір залитий яскравим світлом — здасться, що зараз ясний день. Навколо крана метушаться монтери, вони зайняті останньою перевіркою. Скреготить залізо. Хтось когось гукає. Хтось сміється.

Ми повільно наближаємося до головного входу.

Поряд мене щось неначе ворухнулося.

Я швидко обертають туди і бачу на риштуванні людину з перекошеним від страху обличчям. Монтер. Біля його ніг стоїть відро, до краю наповнене мастилом, а поруч з відром лежить бляшана банка; згідно з етикеткою, бляшанка містить у собі мюнхенське експортне пиво.

— Що… що ви тут робите? — белькоче він.

Вольфганг ніби й не чує його запитання. Він показує на відро:

— Ви накладаєте мастило?

— Звичайно.

— В такому разі я вам не раджу брати мастило з отієї маленької бляшанки. Воно має, мушу сказати, одну неприємну якість: роз’їдає сталь.

Монтер нахиляється і, зробивши стрибок, мов тигр, кидається на Гайєра. Я поспішаю на допомогу, але це вже непотрібно: монтер сидить на землі і тримається за вивихнуте ліве плече, обличчя його скривлене від болю.

— Вставайте!

Монтер підводиться. Щоправда, при цьому він скрегоче зубами й злісно мружить очі.

— Так, а тепер подайте руку цьому панові. Ні, не праву, а ліву. Ліва ближча до серця. До того ж, ваша ліва рука зараз дуже вразлива, і це вас, мабуть, стримуватиме від дальших дурниць.

За хвилину дивна група виходила з цеху на заводський двір.

Праворуч ішов Вольфганг Гайєр, ліворуч я. Монтер плентався поміж нами. Як слухняна дитина, він тримав мене за руку, намагаючись не робити різких рухів.

Біля шасі крана стоять монтери. Серед них доктор Козель, сторож Петерс і ще хтось, кого в цей момент закриває купа ящиків.

Вони побачили нас лише тоді, коли ми наблизились до них на відстань тридцяти кроків. Вони запитливо дивляться на монтера, ліва рука якого лежить у моїй. Під правою він затиснув бляшанку з етикеткою «Мюнхенське експортне пиво».

В цю мить хтось швидко відокремлюється від них і намагається зникнути за залізничним вагоном, що відкотився вбік. Але на задньому плані якраз вчасно з’являється фельдфебель «що встиг обійти цех зліва, а з правого боку спокійною ходою людини, що вийшла на прогулянку, наближається другий товариш. Тепер уже для Червоного Доміно немає порятунку.

На якусь мить постать безпорадно застигає, потім швидко повертається назад, біжить повз групу співробітників і спритно видирається по драбині до кабіни крана.

Все це сталося так швидко, що, крім нас, власне, ніхто не зрозумів, що саме трапилося. Я теж якусь мить стояв мов укопаний, поки не побачив, як Вольфганг широкими стрибками підбіг до крана й поліз угору по драбині.

Я ще встиг крикнути фельдфебелю: «Не спускайте очей з монтера!» і побіг щодуху слідом за Вольфгангом.

Дорогоцінні секунди, невже вони втрачені? Постать щойно зникла в кабіні, а ось і Вольфганг протиснувся туди за нею.

Я почув дзвін, потім приглушений крик, а тоді відчув, що кран рухається: він котився по рейках усе швидше. При такій швидкості малий упор, всього з двох балок, звичайно, не міг його затримати. Балки зламаються, кран зійде з рейок, зариється в землю, втратить рівновагу — і перекинеться. Це буде кінець.

В цю мить і я досяг кабіни.

Вольфганг, скорчившись, стояв біля розподільного щита. Лівою рукою він намацував головний рубильник, права була притиснута до живота. Крізь пальці проступала кров.

А потім я побачив і примарну постать, що, важко дихаючи, притулилась до протилежної стінки кабіни, готуючись до чергового стрибка. Рука її стискала маленький стилет.

Коли я зайшов, вона обернулася, очі її широко розкрилися, вона піднесла руку…

Але в цю мить Вольфганг ззаду вибив з її руки стилет, який брязнув об шибку. А за кілька секунд наручники зімкнулися на ЇЇ зап'ястях.

Вольфганг лежав непритомний в кабіні крана. Я вимкнув рубильник.

Кран здригнувся і став, до упора лишалося кілька метрів…

Співробітниками лейпцігського відділення Міністерства державної безпеки минулої суботи увечері були заарештовані такі особи;

1. Вернер Шрам (монтер);

2. Ільза Берндт (службовка);

3. Міхаель Томас (відповідальний співробітник однієї з західнонімецьких шпигунських організацій).

Вищеназвані особи заарештовані по підозрінню в убивстві, антидержавній діяльності і в шпигунстві на користь західнонімецької контррозвідки.

Заарештовані визнали свою провину з огляду на незаперечні докази.

Матеріали слідства в справі Міхаеля То-маса будуть представлені в окремому донесенні.

Щодо номера 1:

Обвинувачений Вернер Шрам визнав, що з початку 1960 року працює на користь західнонімецької розвідки. Він був завербований Ільзою Берндт; остання скористалася з скрутного матеріального становища Шрама, в яке він потрапив, незважаючи на свою порівняно високу зарплату (шістсот марок на місяць). Шрам мав уже одну судимість за крадіжку кольорових металів.

На початку липня 1960 року він дістав від обвинуваченої Берндт доручення виготувати воскові відбитки з усіх ключів конструкторського бюро. В той час конструкторські роботи в основному вже було завершено