Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

оглядати в музеї у Честері. Лікареві підлягали фельдшери (medici) та санітари (capsarii), котрих називали так від «аптечки першої допомоги» — capsa, якою вони були споряджені на полі бою. Колона Траяна на одному зі своїх фрагментів зображає вояка допоміжних військ, який накладає на коліно легіонера перев’язку. Майстерність грецьких лікарів була дивовижною: вони успішно проводили складні операції, усували чужорідні тіла; ампутації були хлібом щоденним хірургів, при цьому в якості антисептичних засобів використовували смолу, скипидар, різні відвари з трав. При багатьох таборах і фортецях містились організовані шпиталі.

Успіхи римської армії — і з цим погоджується більшість авторів, навіть ворогів Риму, — не були результатом випадку чи прихильної воєнної фортуни. Небувала вправність і ефективність цієї воєнної сили полягала у тому, що кожна кампанія, кожна битва були до дрібниць підготовані, а плани штабу вояки різних рангів втілювали з залізною послідовністю. Форсовані марші (пізньоримський письменник Веґетій каже, що принаймні тричі на місяць відбувався десятимильний тренувальний марш, і то при повному озброєнні), муштра, яку називали armatura, вправи зі зброєю й тактичні навчання були щоденними заняттями легіонерів і в мирні часи, і на війні. Лапідарно це передав Йосиф Флавій, тобто людина, котра насмілилася протистояти могутності кесаревих військ. Військові вправи він порівнює до безкровної битви, а битву називає кривавим вправлянням.

Звісно, вишкіл не завжди стояв на найвищому рівні і мінявся в різні періоди. У часи республіки та раннього цезарства за нього відповідали окремі вожді, тож він залежав від військових знань та індивідуальних талантів командира. Римська армія була незрівнянно кращою під орудою Юлія, ніж за часів Августа. Видатний римський вождь Корбуло (він діяв у часи Клавдія і Нерона, уславився переможною війною проти партів), коли прибув до Сирії, то застав римські війська в жалюгідному стані. Вони мешкали не у військових таборах, а на приватних квартирах у місті, віддаючись насолодам життя. Корбуло зібрав розманіжених легіонерів і взимку, на гористому, пустельному, шмаганому крижаним вітром терені здійснив гігантський марш, під час якого чимало з них загинули від холоду й виснаження; зате навесні він зміг на чолі тих, хто витримав це потворне випробування, провести блискучу переможну кампанію у Вірменії. За часів Траяна було досягнуто високого рівня вишколу легіонів завдяки запровадженню фахівців муштри, яких називали lanistae за зразком «тренерів» у гладіаторських школах.

Список покарань за порушення дисципліни був довгим і доволі жаским. Бунт і дезертирство карали смертю; якщо злочин вчинив великий військовий підрозділ, застосовували децимацію. Вояка, спійманого на тому, що спав на варті, забивали камінням його ж товариші. Деякі командири наказували відтинати дезертирам праву руку. Хльосту застосовували дуже часто, і то за найменші провини — центуріони не для паради носили шпіцрутени з виноградної лози. Покаранням за найменше порушення було розжалування, позбавлення платні, карні вправи і зменшення пайка.

Від часу, коли римська армія стала фаховою армією, легіонери пов’язували з нею всю свою життєву кар’єру та існування. За винятком вищих офіцерів, то були люди, позбавлені особистої власності. Поза армією вони були нічим. Це вона забезпечувала їм кар’єру, пенсію на старість, змогу назбирати грошей. Отож, варто придивитися до того, скільки вони заробляли. Різниця у платні дуже виразно підкреслює ієрархію окремих груп цього фаху.

У часи правління кесаря Доміціана центуріон отримував 5 000 динарів на рік, і це було в 17 разів вище від платні простого легіонера; primi ordines (центуріони першої когорти кожного легіону) отримували вдвічі більше, ніж звичайний центуріон, тобто 10 000. Ще вдвічі більше (20 000 динарів) становила платня шефів центуріонів (primi pili). Англійський дослідник Пітер Естбері Брант уклав таблицю платні, в якій намагається вловити її зміну від часів Августа до Каракали, тобто від початку І аж до III століття. За Августа простий вояк отримував 225 динарів на рік, центуріон — 3 750, primi ordines — 7 500, а primi pili — 15 000. Через два століття платня зросла в середньому втричі, і для тих самих груп становила 750; 12 500; 25 000 і 50 000. Це підвищення, виражене в абсолютних цифрах, виглядає не настільки імпозантно, якщо взяти до уваги значну інфляцію римських грошей.

Сьогодні важко інтерпретувати ці цифри. Вони радше є свідченням значної різниці у винагороді за службу в армії, ніж життєвого стандарту легіонера. Інший англійський учений, Ралф Вествуд Мур, пропонує прийняти за орієнтовне мірило ціну на збіжжя — і приходить до висновку, що рядовий легіонер міг утримуватися, витрачаючи 2/3 своєї платні, а в пізніші часи навіть лише одну п’яту.

Проте, становище не було аж таким рожевим, як випливає з цих підрахунків, прецінь часто спалахували бунти військових, які вимагали покращення життєвих умов. Головною причиною описаного Тацитом бунту в 14 році був той факт, що легіонери мусили зі свого заробітку платити також за зброю, одяг і намети. Проте, в таких випадках кесарі воліли не дратувати головної опори влади та йшли назустріч вимогам вояків. Щоб запевнити собі їхню лояльність, вступаючи на трон, вони асигнували значні суми для поділу між легіонерами.

Як довго тривала військова служба? За часів Августа — 16 років плюс чотири роки не зі зброєю, а на адміністративних посадах у легіоні (immunes). Після відставки з війська ветерани отримували підйомні та наділ землі; а союзники — громадянські права (у 212 році після Р.Х. Constitutio Antoniniana визнала громадянські права за всіма мешканцями провінцій). У першій половині І століття період служби був підвищений до 20 років, а ветерани ще служили в армії упродовж п’яти наступних років; пізніше період чинної військової служби становив 25 років.

Вступ до лав військових відбувався доволі рано, і рекрути-підлітки не були рідкістю. На одному з надгробних каменів, який зберігається в музеї Ґросвенор у Честері, читаємо: DIS MANIBUS[74] CAECILIUS AVITUS EMERITA AUGUSTA OPTIO LEG. XX V.V. STIPENDIORUM XV VIXIT ANNOS XXXIV — це означає, що Цецилій Авіт, народжений в Емеріта Августа, заступник центуріона в XX легіоні Валеріа Віктрікс, служив у армії 15, а прожив 34 роки. О меланхоліє!

Едвард Ґібон у своєму славетному творі Сутінки Римської імперії так пише про римські легіони в Британії: «Господарі найкрасивіших і найбагатших просторів земної кулі зі зневагою відверталися