Читати книгу - "Дівчата з 13-ї вулиці"

Агата вже хотіла сказати щось ущипливе, але подивилася на Клаудію, яка уникала її поглядом, і їй раптово перехотілося.

— Вона тобі подобалася. Агнешка самовпевнена і має гроші.

— Я дозволила вплутати себе, сама не знаю, у що.

— У забаву. Ти хотіла бути такою, як вона.

— Я більше не хочу, — прошепотіла у відповідь Клаудія, але Агата не почула її, бо саме пролунав перший дзвінок.

Коли дівчата зайняли свої місця, а світло згасло, наче у справжньому театрі, Агатине серце закалатало так, ніби це вона виконувала головну роль.

— Я на цьому не розуміюся, але мені подобається!

— Зоська така кумедна. Ніхто й не сподівався… Справді, дуже смішно! — Агата говорила сама до себе, але думала про хлопця, про якого ще кілька днів тому й гадки не мала, і який її зовсім не цікавив, а тепер раптом зробився таким важливим. Чого там приховувати, Патрик справив на неї велике враження. Балакаючи з Клаудією, вона водночас роздумувала, чи бачив він її в залі, чи помітив, як вона не зводила з нього очей і чи зауважив у них зацікавлення.

— Слухай, а вони нас бачать?

— Хто?

— Актори.

— Мабуть, що так. Адже вони на нас дивляться.

— Але ж ми сидимо в темряві.

Клаудія не розуміла Агатиного запитання. Воно видалося їй якимсь дивним. Нащо Зосьці їх бачити? Нехай краще зосередиться на своїй ролі, хоча було зрозуміло, що із цим у Зосі все гаразд. Під час вистави їй кілька разів аплодували, і оплески, хоча й цілком заслужені, її вочевидь приголомшили.

А потім був фінал і нові оплески. Агата відчувала неймовірне збудження. Дівчата побігли привітати акторів із чудовою грою, і біля класу, де влаштували імпровізований гардероб, побачили Патрика. Якась дівчина висіла в нього на шиї й аж пищала від захоплення. Агата ніби заціпеніла, вона стояла, роззявивши рота, мов загіпнотизована. Найгірше, що Патрик якимсь чином помітив її погляд. Це тривало секунду, від сили дві, не більше, але Агаті здалося безкінечністю. Пекучою від сорому нескінченністю.

«От і все!» — подумала вона.

Саме тоді вийшла Зоська. Патрика вона не помітила, зате угледіла Клаудію й Агату. Клаудія кинулась її обіймати, вигукуючи: «Браво! Браво!», і спантеличена Зоська не зрозуміла всієї складності цієї ситуації. Зрештою, вона думала переважно про себе. Від оплесків у неї паморочилося в голові, дівчина відчувала втому й щастя водночас, була неймовірно змучена і разом з тим така збуджена, що неодмінно хотіла продовжити цей вечір, відчувати піднесення й радість. Усе було так чудово, так неповторно. Вона вже з нетерпінням очікувала наступного разу, нового кастингу й репетицій, навіть, якщо це вимагатиме від неї ще більше зусиль.

— Ходімо до мене! — запропонувала вона, хоча спершу зовсім цього не планувала. Побачивши невпевнені обличчя дівчат, благально додала:

— Ну, будь ласка…

Щось у її очах геть не нагадувало врівноважену й раціональну Зоську. Тепер у них була якась дрібка шаленства, якого в ній завжди бракувало Агаті. А зараз виявляється, що воно завжди було, от тільки заховалося, зачаїлося невідомо-де, не на показ. Не для всіх.

— Окей, ходімо, що з тобою зробиш…

Агата вовтузилася в ліжку, бо ніяк не могла заснути. Їй хотілося думати про Патрика й лише про Патрика. Прагнула бачити його обличчя, як він нахиляється над нею, наче от-от поцілує, як шепоче її ім’я, вимовляє його так, як ніхто. Торкається її рук, пестить їх губами. Агата щосили заплющувала очі, щоб побачити його обличчя. Але думки щоразу летіли від Патрика до Зоськи. Дівчина почувалася винною в цій незручній ситуації. Не слід їй ні про що розпитувати, говорити. Це не її життя. Вона щось ляпне, а комусь доведеться пожинати наслідки. Але хіба вона щось таке сказала? Лише те, що межа в кожного своя…

— Ми були в Зоськи, сиділи на підлозі, наминали канапки, пили колу і слухали музику. Ну, може й справді трохи заголосно, можливо… Але розумієш, після спектаклю була така суперова атмосфера! — Клаудія намагалася розповісти Магді про враження від учорашнього дня. — Зрештою, удома нікого не було, то чого перейматися? Зоська так перехвилювалася, і якраз почала вже трохи заспокоюватися, аж тут відчинилися двері й увійшов її старий. Ну й фізія в нього була, я не можу! Глянув на нас, ніби в житті людей не бачив, а він же лікар, уявляєш?

«Зосю, — пробурмотів він, а до нас ані слова, прикинь, ні мур-мур. — У тебе дуже голосно!»

І знаєш, що? Знаєш, що вона зробила? Встала й вимкнула музику. І стало тихо. Навіть дуже. Агата подає мені знаки, мовляв, час вшиватися, бо він якийсь ненормальний чувак, але мене щось як укусило, так я розсердилася, і кажу:

— Добридень!

Він, звісно, не відповів.

— А ви Зосин тато?

Ні, ну я розумію, що не слід було, зрештою, це ж його хата, він старший і теде. Та досить було глянути на Зоську. Вона сиділа така нещасна, Боже милий, я й не дивуюся, що вона така химера. Бо потім ще й матуся припхалася. Ну й компашка, скажу я тобі, просто капець якийсь… Зазирнула йому через плече:

«Що тут відбувається?» — майже простогнала, наче ласку нам величезну робить, ніби в неї тут Версаль якийсь, а не задрипана хата в Анині!

І враз Агата ніби отямилася й каже:

«Нині в школі була вистава. Зося чудово виконувала свою роль. Прийшли всі батьки, тільки вас бракувало. Ми тут саме з нею відзначаємо, може, ви теж приєднаєтеся?»

Матуся тільки рота відкрила, він кахикнув, і обоє пішли геть! Нічого не сказали. Уявляєш?! Просто пішли! Вшилися мовчки. Зоська сиділа, біла як труп, втупившись у килим. І стало ніяково, бо ж Агата не хотіла нічого поганого. Зрештою, звідки було знати, що це така пара старперів? «Зосю, у тебе дуже голосно!»