Читати книгу - "До зір крізь терня, або хочу бути редактором"

Читаю в перекладному творі: “Сусіди султана запобігали перед ним ласки”. Лексично, а отже й граматично засвічений вираз неправильний. Правда, у цьому разі не винна ні двомовність, ні взаємозбагачення мов. Винне нетверде знання мови, а вірніше лінощі або поспіх. Слово запобігати, коли вжите у значенні лататися до кого, таки послуговується прийменником перед: “Панас Мирний ніколи не запобігав перед начальством”.

А в ідіомі із значенням домагатися ласки в кого, пара запобігати ласки, послуговується прийменником “У”: “Він підходив під смак старого, щоб запобігти в його ласки” (І. Нечуй-Левицький).

Уживаючи у своїй писанині мовні звороти, ніколи не шкодить зазирати для певности у гідний довіри словник.

Почну із зразків народньої мови: “Пригоди учать згоди (чого?)” (Номис).

Перейду до класиків:

“…треба Кириликові вчити сестер грамоти (чого)” (П. Мирний);

“…корову… продав, щоб навчити московської мови (чого)” (Т. Шевченко).

Учити й учитися чого – це споконвічний наш вжиток.

Але української науки під окупантами не було. І це вплинуло на мову інтелігенції. Навчені в імперських школах, пишучи українською часом плутали керування, вживаючи керування російського слова учить чему. Такої помилки допустився і Шевченко, написавши “…і чужому научайтесь”, що у дореволюційних виданнях “Кобзаря” виправлювано на “…і чужого научайтесь”. І це цілком виправдано; помилково написане можна зберігати в академічних виданнях, а у масових публікаціях треба зберігати правильні українські форми. Цей помилковий вжиток академіки від КҐБ узяли на озброєння для підтримки ідеї злиття мов. Але не так легко було порушити традицію. Виданий 1963 року УРС АН УССР у гніздах Учити та Учитися пише, що ці слова вимагають після себе питання чого? і рідко чому? Академік же Білодід 1979 року у СУМі вже опускає ремарку рідко перед питанням чому? і всі приклади наводить пише із формами, що відповідають саме на це питання.

Наслідки не забарилися. Сьогодні форму учити чому, вживають не лише “украінскіє” депутати й міністри, а навіть учителі української мови. Цитую: “Чому Ґонта учить своїх дітей?…” – пише викладач мови українського ліцею.

Посіяне кремлівськими україножерами дає рясний урожай у вже незалежній Україні. А що ми, що наші письменники, академіки, культурні діячі, “Просвіта”, “Конгрес інтелігенції”?

Один клопіт – як би вхопити премію, не Нобелівську, річ ясна.

Коли читаєш сучасні тексти, мимоволі спадають на думку рядки Лесі Українки:

Мова сучасних текстів свідчить, що, попри “орлячі марення”, нас прикуто ланцюгами до нашого малоросійства. Ланцюг цей має багато ланок. Одна з цих ланок – наше небажання опанувати мову, яка є центральним пунктом нашого політичного кредо, і яку ми боронимо від усіх лих, до кінця її не знаючи. Хоч як це прикро, ми органічно не відчуваємо духу цієї мови. Не відчувають його ні літератори, ні академіки, ні доктори наук.

Становище не з найкращих. Але нема безвихідних ситуацій. Вихід з нашої ситуації один: не забираймо собі в голови, що ми досконало володіємо рідною мовою, а шукаймо шляхів як удосконалити свої мовні знання, начхавши на всіх мовознавчих ґуру. Не відкидаймо класиків, прислухаймось до сучасників, які бодай частково, а зберегли органічний зв’язок з рідною мовою. Зрештою, думаймо над кожним словом, яке пускаємо в люди, публікуючи свої твори, статті тощо. Тобто повертаймо розумом, коли його маємо. Коли ж не маємо, то краще перекваліфікуймось на якусь іншу професію.

Гнівно критикуючи мовні недоліки цілого видавництва, знавець мови радить видавцям схаменутись і “полишити в спокої україномовну літературу”. Вираз лишити у спокої кого – вираз неукраїнський. Українці на цей випадок мають ідіому дати спокій кому. Вжитий у тексті зворот лишити у спокої перекреслює усе до того сказане про мовні огріхи видавництва, бо викрешує з пам’яті афоризм: “Лікарю, зцілися сам!”. Я б не звертав уваги на цей ляпсус, якби він не “світився” і у творах інших “просунутих” геніїв. Рада тут одна: “Засвоюймо мову не від деукраїнізованих міщан, а шукаймо таки українських джерел, бодай і словникових”.