Читати книгу - "Останнє бажання"

— Ні, Неннеке.

Жриця клацнула ножицями.

— Чи вже не тому ти тікаєш із храму, що боїшся, як би вона тебе тут не знайшла?

— Так,— зізнався він одразу.— Вгадала.

— Загадка не з важких,— пробурчала Неннеке.— Заспокойся, Йєннефер уже була. Два місяці тому. Та скоро не повернеться. Ми посварилися. Ні, не через тебе, про тебе вона навіть не запитувала.

— Не запитувала?

— Он де в тебе болить,— засміялася жриця.— Ти егоцентрист, як і будь-який чоловік. Найгірше для вас, коли вами не цікавляться, вірно? Гірше байдужості. Не зневірюйся. Я досить добре знаю Йєннефер. Вона не запитувала, але уважно дивилася, намагаючись відшукати сліди твоєї присутності. А на тебе була страшно зла, я це відчула.

— Через що посварилися?

— Ні через що, що могло б тебе стосуватися?

— Я й сам знаю.

— Сумніваюся,— спокійно сказала Неннеке, поправляючи кілочки.— Ти знаєш її досить поверхово. Вона тебе, правду кажучи, теж. Досить типово для уз, які вас зв'язують або колись зв'язували. Обох вас не вистачає ні на що, окрім як на надто емоційну оцінку наслідків при одночасному ігноруванні причин.

— Вона була тут, щоб вилікуватися,— сказав він холодно.— Через це ви й посварилися, визнай.

— Нічого я не визнаю.

Відьмак устав і застиг під однією із кришталевих плит у покрівлі гроту.

— Підійди на хвилинку, Неннеке. Глянь на це.

Він розгорнув потаємну кишеньку в поясі, витяг маленький згорточок — мініатюрний мішечок з козячої шкіри, висипав уміст на долоню.

— Два діаманти, рубін, три пристойні нефрити, цікавий агат,— Неннеке розбиралася у всьому.— Скільки віддав?

— Дві з половиною тисячі темерських оренів. Плата за упирицю з Визими.

— За роздерту шию,— поморщилася жриця.— Ну що ж, питання ціни. Але ти правильно зробив, обернувши готівку в каміння. Орен тримається слабко, а ціни на каміння у Визимі невисокі, занадто близько від гномових копалень у Магакамі. Продавши камінці в Новіграді, отримаєш ніяк не менше п'ятисот новіградських крон, а крона зараз тягне на шість із половиною оренів і постійно росте в ціні.

— Я хочу, щоб ти це взяла.

— На зберігання?

— Ні. Нефрити — для храму, як, скажімо, моє пожертвування богині Мелітеле. Інші камені… для неї. Для Йєннефер. Віддай, коли вона відвідає тебе, що, імовірно, трапиться незабаром.

Неннеке глянула йому прямо в очі.

— На твоєму місці я б не стала цього робити. Повір, ти її ще сильніше розлютиш, якщо таке взагалі можливо. Залиш все як є, ти вже нічого не можеш ні виправити, ні поліпшити. Утікши від неї, ти повів себе… ну, скажімо, не цілком гідно для зрілого чоловіка. Намагаючись загладити провину коштовностями, ти поводишся як чоловік дуже, дуже перезрілий. Повір, я не знаю, який тип чоловіка мені менше до душі.

— Вона занадто властолюбна,— пробурчав Геральт, відвернувшись.— Я не міг цього стерпіти. Вона ставилася до мене, як…

— Перестань,— обірвала Неннеке.— Не скигли. Я тобі не матуся, скільки можна повторювати? Твоєю повіреною теж не маю наміру бути. Мені байдуже, як вона до тебе ставилася. А твоє до неї ставлення цікавить мене ще менше. Бути посередником або ж вручати їй ці дурні камінці я не збираюся. Якщо хочеш бути дурнем — будь ласка, але без мене.

— Ти не зрозуміла. Я не збираюся догоджати їй або купувати. Просто я їй дещо винен, а лікування, на яке вона розраховує, коштує, здається, дуже дорого. Я хочу їй допомогти, от і все.

— Ти, виявляється, ще більший дурень, ніж я думала,— Неннеке підняла кошик.— Дороге лікування? Допомога? Геральте, для неї твої камінці — дріб'язок, що не вартує плювка. Чи знаєш ти, скільки Йєннефер може отримати за переривання вагітності у світської дами?

— Це я якраз знаю. Як і те, що за лікування безплідності вона бере ще більше. Шкода, собі не в змозі допомогти. Тому шукає допомоги в інших, у тому числі й у тебе.

— Їй не допоможе ніхто, це зовсім виключено. Вона чарівниця. Як у більшості магів, у неї атрофовані, зовсім непродуктивні гонади, і це незворотно. У неї ніколи не буде дитини.

— Не всі чарівниці мають такого роду дефекти. Я дещо знаю про це. Ти — теж.

— Вірно,— Неннеке прищулилася.— Знаю.

— Не може бути правилом те, із чого є винятки. І, будь ласка, не треба казати, що, мовляв, винятки підтверджують правила. Краще розкажи про винятки з них.

— Про винятки,— холодно відповіла служителька,— можна сказати тільки одне: вони є. Нічого більше. А Йєннефер… Ну що ж, на жаль, вона в число винятків не входить. У всякому разі, у тому роді дефектності, про який ми говоримо. Тому що у всьому іншому важко знайти винятки більші, ніж вона.

— Чарівникам,— Геральт не образився ні на холод, ні на натяки,— вдавалося воскрешати мертвих. Мені відомі документально підтверджені випадки. А воскрешати мертвих, здається, важче, ніж ліквідувати атрофію залоз або органів.

— Невірно тобі здається. Я не знаю жодного задокументованого вдалого випадку лікування атрофії або регенерації залоз внутрішньої секреції. Геральте, досить, наша бесіда починає бути схожою на консиліум. Ти на цьому не розумієшся, а я розуміюся. І якщо кажу, що Йєннефер заплатила за набуття певних здібностей втратою інших, виходить, так воно і є.

— Якщо це настільки очевидно, то не розумію, чому вона все намагається…

— Ти взагалі страшно мало розумієш,— перервала жриця.— Страшно мало. Перестань турбуватися про недуги Йєннефер, подумай про свої. Твій організм теж піддали необоротним змінам. Тебе дивує вона, а що скажеш про себе самого? Адже тобі має бути ясно, що ти ніколи не будеш людиною, а однак ти тільки те й робиш, що намагаєшся бути нею. І робиш людські помилки. Помилки, які відьмак робити не повинен.

Геральт притулився до стіни грота, обтер піт із чола.

— Не відповідаєш,— помітила Неннеке, посміхнувшись.— Не дивно. Важко сперечатися із голосом розуму. Ти хворий, Геральте. Ти неповноцінний. Погано реагуєш на еліксири. У тебе прискорений пульс, уповільнена акомодація очей, заповільнені реакції. У тебе не виходять найпростіші Знаки. І ти маєш намір вийти на битий шлях? Тобі треба лікуватися. Необхідна терапія. Але передусім — транс.

— То от для чого ти послала до мене Іолю? Заради терапії? Для полегшення трансу?

— Дурень ти!

— Не настільки.

Неннеке відвернулася, засунула руку поміж м'ясисті пагони незнайомих відьмакові кучерявих рослин.

— Ну добре. Так, я послала її