Читати книгу - "Діти капітана Гранта"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На шостий день подорожі, увечері 12 грудня, Едуард, Гелена Гленарван, Мері і Роберт Грант, капітан Джон, Мак-Наббс і Паганель розмовляли на палубі. Як завжди, йшлося про «Британію». У ході розмови знову повернулися до вищезазначеного факту, що вельми стривожило присутніх. Зачувши тривожні нотки у словах своїх друзів, Паганель мовчки пішов по документ. Повернувшись, він лише знизав плечима, як людина, якій соромно, що вона могла бодай на мить стривожитися через таку дрібницю.
– Що ж, друже мій, – промовив Гленарван, – ми чекаємо від вас хоч якогось пояснення.
– Пояснень не буде, – відповів Паганель. – Я лише запитаю дещо у капітана Джона.
– Так, пане Паганелю, – відгукнувся Джон Манглс.
– Чи може швидкісне судно за місяць подолати відстань від Америки до Австралії?
– Звісно, якщо щодоби долатиме по 200 миль.
– Хіба це рекордна швидкість?
– Аж ніяк. Вітрильні кліпери можуть іти значно швидше.
– У такому разі вважаймо, що морська вода змила одну цифру, і замість «7 червня» читайте «17 червня» або «27 червня», тоді все стане на свої місця.
– І справді, – вигукнула Гелена, – від 31 травня до 27 червня…
– …капітан Грант міг легко перетнути Тихий океан і опинитися в Індійському, – доказав за неї Паганель.
Слова ученого потонули в заглушливому «ура».
– Отже, ми з’ясували ще одне місце документа, – сказав Гленарван, – і знову завдяки нашому вченому другові. Залишається тільки досягти Австралійського континенту й шукати сліди «Британії» на його західному узбережжі.
– Або на східному, – додав Джон Манглс.
– Так, Джоне, ви маєте рацію. У документі немає жодних вказівок на те, що катастрофа сталася поблизу західних, а не східних берегів. А це означає, що ми маємо шукати вдовж тридцять сьомої паралелі східного і західного берега.
– Це означає, що ви не знаєте, на якому узбережжі слід шукати? – стривожилась Мері.
– О ні, міс! – поквапився заспокоїти дівчину Джон Манглс. – Якби шторм викинув капітана Гранта на східному узбережжі Австралії, то там йому одразу ж допомогли б англійські колоністи. Команда «Британії» зустріла б співвітчизників, не подолавши й десяти миль.
– Цілком правильно, капітане, – погодився Паганель, – поділяю вашу думку. На східному узбережжі, в затоці Туфолда чи в місті Іден Гаррі Грант знайшов би прихисток у якійсь англійській колонії та корабель, на якому міг би повернутися до Європи.
– Та, вочевидь, там, куди пливе «Дункан», капітан Грант такої допомоги не знайшов? – запитала Гелена.
– Ні, місіс, ці береги пустельні, – відповів Паганель. – Звідти немає жодної дороги до Мельбурна чи Аделаїди. Якщо «Британія» розбилася об тамтешні рифи, то їй годі чекати на допомогу.
– То яка ж доля могла спіткати мого батька за ці два роки? – прошепотіла дівчина.
– Люба Мері, – спробував утішити дівчину Паганель, – ви ж упевнені, що після корабельної аварії капітанові Гранту вдалося дістатися австралійського берега? Чи не так?
– Так, пане Паганелю, – відповіла дівчина.
– Тоді давайте поміркуємо, що могло далі статися з капітаном! Тут можуть бути лише три припущення: або Гаррі Грант і його супутники дісталися англійських колоній, або вони потрапили в полон до тубільців, або заблукали в неозорих австралійських пустелях.
Паганель замовк в очікуванні на загальне схвалення слухачів.
– Продовжуйте, Паганелю, – сказав Гленарван.
– Продовжую, – вів далі географ. – Почну з першої гіпотези. Якби Гаррі Грант дістався англійських колоній, то він давно, здоровий і не ушкоджений, повернувся б до своїх дітей, до рідного міста Данді.
– Бідолашний батько! – прошепотіла Мері Грант. – Уже два роки він нас не бачив!
– Сестро, не перебивай пана Паганеля! – зупинив її Роберт. – Він зараз скаже нам…
– На жаль, ні, мій хлопчику! Я вважаю, що капітан Грант перебуває в полоні у австралійців або…
– А ці тубільці, – квапливо перебила його Гелена, – небезпечні люди?
– Заспокойтеся, місіс, – відповів учений, зрозумівши тривогу леді Гелени, – ці тубільці й справді дикі люди, вони й справді стоять на найнижчому щаблі розвитку, але вони покірливі й не кровожерні, як їхні сусіди новозеландці. Повірте мені: якщо капітан Грант із матросами потрапили до них у полон, то їхньому життю ніколи не загрожувала небезпека. Усі мандрівники одностайно стверджують, що австралійці не люблять кровопролиття і часто новозеландці допомагали їм відбивати напади справді жорстоких каторжників-утікачів.
– Ви чуєте, що каже месьє Паганель? – звернулася Гелена до Мері Грант. – Якщо ваш батько потрапив у полон до тубільців, – а в документі про це сказано, – то ми неодмінно знайдемо його.
– А якби він заблукав у цій величезній країні? – запитала дівчина, пильно вдивляючись у Паганелеве обличчя.
– Ну й що! – упевнено вигукнув географ. – Тоді ми все одно його знайдемо! Чи не так, друзі мої?
– Звичайно! – підтвердив Гленарван, аби повернути розмову в більш оптимістичне русло. – Але я не думаю, що він заблукав.
– Я також, – заявив Паганель.
– А чи велика Австралія? – запитав Роберт.
– Австралія, мій хлопчику, займає приблизно 775 мільйонів гектарів, інакше кажучи, це приблизно чотири п’ятих площі Європи.
– Вона така велика? – здивовано промовив майор.
– Так, Мак-Наббсе. Чи вважаєте ви, що подібна країна має право називатися континентом, як її іменують у документі?
– Звичайно, Паганелю.
– І додам, – провадив учений, – що історія майже не знає випадків, коли мандрівники зникали у цій величезній країні без сліду. Здається, Лейхардт – єдиний, чия доля й досі не відома. Та й то перед від’їздом мені повідомили з Географічного товариства, ніби Мак-Інтрі натрапив на його сліди.
– Хіба не всю Австралію досліджено? – запитала Гелена Гленарван.
– Ні, – відповів Паганель. – Цей континент досліджений не більше за центральну частину Африки, попри те, що заповзятливих мандрівників не бракувало. З 1606 до 1862 року більше п’ятдесяти дослідників вивчали прибережні і внутрішні області Австралії.
– Невже п’ятдесят? – недовірливо перепитав майор.
– Так, Мак-Наббсе, саме стільки. Ідеться про мореплавців, які вирушали у небезпечні плавання вздовж невідомих австралійських берегів, і про мандрівників, які наважилися заглибитися в цю величезну країну.
– Та все ж я не вірю, що їх було п’ятдесят, – заявив майор.
– Тоді я доведу вам! – вигукнув географ, що завжди аж кипів, коли йому суперечили.
– То доведіть, Паганелю!
– Якщо ви мені не довіряєте, то я зараз же назву вам усі п’ятдесят імен.
– Ох, ці учені! – спокійно промовив майор. – Як сміливо вони вирішують усі питання!
– Майоре, чи згодні ви побитися зі мною об заклад? Ставка – ваш карабін «Пурдей, Моор і Діксон» проти моєї підзорної труби фірми «Секретан».
– Якщо вас це втішить, то чудово, Паганелю! – відповів Мак-Наббс.
– Гаразд, майоре, – вигукнув учений, – тоді більше вам не доведеться вбивати дичину з цього карабіна! Хіба тільки я позичу його вам. Утім, я залюбки це зроблю.
– Що ж,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти капітана Гранта», після закриття браузера.