Читати книгу - "Пурпурові вітрила"

— Ні.

— Сукню, цей костюм ми ще, мабуть, зрозуміємо. Було дві таких сукні. Я купила її сьогодні в одній майстерні. Вона торкнулася торочок на грудях і вела далі: — Увійшовши туди, я побачила свою сукню серед кількох інших; взагалі лишилося вже небагато. Я вказала на цю. Хазяйка пояснила мені, що невідома пані замовила їй дві такі сукні, але не прийшла, тому сукні можна продати. Тоді я взяла одну. Таким чином, другу купила ваша знайома цілком випадково. Як же ще могло бути?

— Мабуть, так і є, — відповів я, намагаючись не ускладнювати пояснення, яке, зважаючи на потрійну разючу випадковість, таки укладалося в голові. — Я маю тепер розповісти про Ґеза і про корабель.

— Тут немає секрету, — відповіла Біче, подумавши. — Ми плутаємося, проте домовимося. Цей корабель наш, він належав моєму батькові. Ґез привласнив його завдяки шахрайській витівці. Так, щось є в нашій зустрічі, як уві сні, хоча я не можу зрозуміти! Річ у тому, що я в Гель-Г’ю тільки для того, щоб змусити Ґеза повернути нам «Ту, що біжить по хвилях». Ось чому я відразу назвала себе, коли ви згадали про Ґеза. Я його чекаю і думала щось дізнатися.

Знову почалися музика, танці; підлога трусилася. Слова Біче про «шахрайську витівку» Ґеза показали її ставлення до цієї людини настільки ясно, що наявність у каюті капітана портрета дівчини втратила для мене свій темний бік. В її манері говорити і дивитися була мудра простота і тонка уважність, які зробили мою розповідь неповною; я відчував неможливість не тільки сказати, але навіть натякнути про зв’язок особливих причин з моїми вчинками. Тим-то я промовчав про подію в будинку Стерса.

— За велику суму, — сказав я, — Ґез погодився надати мені каюту на «Тій, що біжить по хвилях», і ми попливли, але після скандалу, що розігрався за лихих обставин з п’яними жінками, коли я змушений був припинити неподобство, Ґез викинув мене на ходу у відкрите море. Він оскаженів настільки, що пожертвував шлюпкою, аби лише спекатися мене. На моє щастя, вранці мене підхопила невелика шхуна, яка йшла до Гель-Г’ю. Я прибув сюди сьогодні ввечері.

Дія цієї розповіді була така, що Біче одразу зняла напівмаску і більше вже не одягала її, як ніби їй досить було розділяти нас. Але вона не скрикнула і не обурювалася шумно, як це зробили б на її місці інші; лише, звівши брови, обмежено зітхнула.

— Непогано! — сказала вона з виразом, який вартував багатьох знаків оклику. — Отже, Ґез… Я знала, що він негідник. Але я не знала, що він може бути такий страшний.

Захопившись, я хотів було заговорити про Фрезі Ґрант, і мені здалося, що в нерівному блиску спрямованих на мене очей і несвідомому русі руки, що лягла на край столу кінцями пальців, є внутрішня сприятлива вказівка, що тепер є внутрішня сприятлива вказівка, що розповідь про ніч на човні тепер буде доречна. Я згадав, що не можна говорити, з болем подумав: «Чому?» Водночас я розумів — чому, але відганяв розуміння. Воно ще було, поки, позбавлене слів.

Не згадуючи, зрозуміло, про портрет, додавши, скільки міг, до розповіді слушних деталей, я розвинув детальніше свою історію з Ґезом, після чого Біче, мабуть, перейнявшись довірою, звірилася мені з історією корабля і свого приїзду.

«Та, що біжить по хвилях» була збудована її батьком для матері Біче, вразливої, вибагливої жінки, яка померла вісім років тому. Капітаном став Ґез; Бутлер і Сінкрайт були невідомі Біче; вони почали служити, коли судно вже відійшло Ґезові. Після того як Сеніель збанкрутував і залишився тільки один платіж, по якому не було чим заплатити, Ґез запропонував Сеніелю врятувати судно — яке він ретельно зберігав як пам’ять про дружину, яке вона дуже любила і на якому не раз подорожувала — шляхом фіктивної передачі його у власність капітанові. Ґез виконав усі формальності, крім того, він сплатив половину залишку боргу Сеніеля.

Потім, хоча йому було заборонено користуватися судном для своїх цілей, Ґез відкрито заявив право власності і відвів «Ту, що біжить по хвилях» в інший порт. Обставини справи не дозволяли звернутися до суду. Тоді Сеніель сподівався, що отримає значну суму з ліквідації одного чужого підприємства, яке перебувало з ним в ділових відносинах, але гроші від його продажу затримались, і він не міг купити у Ґеза свій власний корабель, як хотів. Він думав, що Ґез воліє грошей.

— Але він не хотів грошей, — сказала Біче, задумливо розглядаючи мене. — До цього причетна я. Це тяглося довго і вкрай набридло… — Вона поблажливо посміхнулась, даючи зрозуміти думкою, яка передалася мені, що сталося. — Ну, так от. Він не переслідував мене в тому розумінні, що я мала б вдатися до захисту; лише писав довгі листи, і в останніх листах його (я все читала) прямо було сказано, що він утримує корабель за нав’язливою думкою і передчуттям. Передчуття в тому, що якщо він не віддасть назад «Ту, що біжить» — мені доведеться… стати, — так, так! — його, бачте, дружиною. Так, він такий. Це дивна людина, і те, що ми говорили про різні про нього думки, цілком можливо. Його може змінити на два-три дні якась книжка. Він піддається навіюванню і сам же викликає його, спокусившись доброчесним, наприклад, героєм або мелодраматичним негідником з «іскрою в душі». А? — Вона засміялася. — Ну, ось бачите тепер самі. Але його основа, — сказала вона з переконанням, — це казна-що! Спочатку він, принаймні, у нас, був іншим. Лише зрідка чули про різні його подвиги, на що не звертали уваги.

Я мовчав, вона посміхнулася своєму роздуму.

— Та, що біжить по хвилях! — сказала Біче, відкидаючись і чіпаючи напівмаску, яка лежала у неї на колінах. — Батько дуже старий. Не знаю, хто старіший — він чи його ціпок; він уже не ходить без ціпка. Але гроші ми отримали. Тепер, з відстані всього величезного, довго, бурхливо, щасливо і змістовно прожитого ним свого життя, образ моєї матері дедалі ясніший, чіткіший для нього, і пам’ять про те, що пов’язане з нею, гостра. Я бачу, як він мордується через те, що «Та, що біжить» ходить туди-сюди з мішками, затягана злодійською рукою. Я взяла чек на сім тисяч… Ось-ось, читаю в ваших очах: «Відважна, смілива»… Річ у тому, що у Ґезі є, — так мені здається, звичайно, — певна повага до мене. Це не завадить йому взяти гроші. Таке поєднання почуттів називається психологією. Я довідалась і вирішила зробити моєму старому сюрприз. У