Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том десятий"

А з півдня у ці дрімучі ліси прийшли римляни і погнали нас назад до гуннів. Нас притиснули так, що нікуди було діватися. І ми тоді показали римлянам, що означає справжній бій, хоч і самим нам від них добре перепало.

Але я не забував південного сонця і південних берегів, бачених з Агардового корабля. Доля захотіла, щоб я разом з іншими тевтонами попав у полон до римлян і знову зустрівся з морем, не бачивши його з того часу, як відбився від східних англів. Я став гребцем на галерах і так, невільником, нарешті прибув до Риму. Я згаяв би багато часу, якби захотів оповісти, як я став вільним громадянином і вояком і чому в тридцять років поїхав до Олександрії, а звідти до Єрусалима.

Але конче треба було оповісти дещо про те, що сталося зі мною після того, як мене охрестив Тостіг Лодброг у своїй чаші з медом, а то ви б не второпали, що то за чоловік в'їхав у Яффську браму і чому всі так дивилися на нього.

А подивитися справді було на що! І римляни, й євреї були дрібні, мізерні, а таких русявих велетнів, як я, їм ніколи не доводилося бачити. Вони розступалися переді мною на вузьких вуличках міста, витріщаючи очі на мене, русявого чоловіка з півночі чи й хтозна-звідки, бо уявлення їхнє про північ було вельми млисте. Властиво, Пілатове військо, крім нечисленної охорони при дворі і тих двадцятьох римлян, що приїхали зі мною, складалося з допоміжних загонів, набраних у провінціях. То правда, що допоміжні загони часом добре воювали, але вони не були такі надійні, як римляни. Римляни переважали навіть нас, північан, бо завше були готові до бою, а ми добре билися тільки розохотившись. Римляни завше були однаково рішучі й надійні. Того ж таки вечора, як я прибув до Єрусалима, я зустрів одну жінку з двору Антіпи[40], що приятелювала з Пілатовою дружиною. Я називатиму її Міріам, бо покохав її під цим ім'ям. Якби можна змалювати жіночу звабливість, то хоч як було б важко, я змалював би Міріам. Але яких на це добрати слів?

Жіночу звабливість не віддаси словами. Це ж не враження, схоплене розумом. Жінка зачаровує наші почуття, що виливаються в пристрасть, бо пристрасть, як розважити, не що інше, як надвідчуття.

Взагалі кожна жінка для чоловіка принадна. А коли його вабить якась певна жінка, ми називаємо це коханням. Саме так вабила мене Міріам. Властиво, я сам викликав ту звабливість. Половину її чару становила моя власна мужність, що затремтіла, зустрівши розкриті обійми Міріам, і зробила її ще кращою, ще бажанішою для мене.

Міріам була величава жінка. Я навмисне вжив це слово. Вона була гарно збудована, з гордою поставою, вища за інших єврейських жінок. Шляхетна з натури і з походження, вона відзначалася вчинками щирими та щедрими. Вона була розумна, дотепна, та над усе — жіночна. Як ви побачите, її жіночність і призвела нас обох до загибелі. Мала вона смагляву бліду шкіру, довгасте лице й чорні, аж сині, коси. Її чорні очі здавались двома безоднями. Ніколи в світі не сходилися такі дві крайності, як ми з нею, — русявий і чорнява.

Ми відразу вподобали одне одного. Ми не розмірковували, не сумнівалися й не вагалися. Вона стала моєю з тієї хвилини, як я її побачив. І вона, глянувши на мене, знала, що я належу їй. Я підступив до неї, а вона підвелася, наче її хто підштовхнув мені назустріч. Наші очі — голубі й чорні — злилися в одному погляді і так застигли, аж поки Пілатова дружина, квола, втомлена жінка, засміялася нервовим сміхом. Вітаючись з Пілатовою дружиною, я перехопив значущий погляд Пілата, звернений до Міріам, що наче промовляв: «Хіба він не такий, як я тобі казав?» Він знав про мій приїзд від Сульпіція Квірінія, сірійського легата.[41] А з Пілатом я був знайомий ще до того, як він став намісником на семітському вулкані в Єрусалимі.

Того вечора ми довго розмовляли, і більше говорив Пілат. Він докладно описав становище в краю. Здавалося, ніби його гнітила самота і йому кортіло поділитись зі мною своїми турботами, ба навіть попросити поради. Пілат був справжній римлянин — дуже спокійний, досить кмітливий, щоб мудро проводити залізну політику Риму, не викликаючи обурення підкорених народів, і витривалий у скруті.

Але цього вечора я зрозумів, що Пілата щось непокоїть. То євреї виводили його з рівноваги своєю нестійкою, запальною і неспокійною вдачею. Крім того, вони були хитрі. Римляни підходили до всього просто й відверто. Євреї ж ніколи не йшли просто — хіба що назад, коли їх примушувано відступати.

Полишені на свою власну волю, вони завжди воліли манівці.

Євреї дратували Пілата тим, що хотіли зробити його, а отже і Рим, відповідальним за свої релігійні чвари.

Як мені було добре відомо, Рим не втручався в релігійні справи підкорених народів, проте євреї вели ненастанні суперечки і подіям, що не мали нічого спільного з політикою, надавали політичного значення.

Пілат аж розпалився, криючи всілякі релігійні секти й безугавні прояви релігійного фанатизму.

— У цім краю, Лодброгу, — сказав він, — ніхто не може сказати наперед, котра з літніх хмаринок ураз перетвориться на величезну бурю з громами та блискавками. Мене прислано сюди, щоб берегти лад і спокій. Але попри всі мої зусилля вони влаштовують пекло на цій землі. Я радше правив би скіфами або дикими бриттами, ніж цими людьми, що повсякчас сваряться за бога. Ось, наприклад, тепер на півночі об'явився якийсь рибалка. Він щось проповідує, творить, мовляв, усякі дива і скоро, можливо, збаламутить увесь край, а мене натомість відкличуть із Риму.

Тоді я вперше почув про чоловіка на ім'я Ісус, але відразу ж і забув про нього. І згадав, аж коли й справді маленька хмаринка принесла велику бурю.

— Я вже дізнавався про нього, — вів далі Пілат. — Він не є політична постать, це безперечно. Але Каяфа, а за ним і Анна хочуть зробити з цього рибалки політичну колючку, щоб нею вколоти Рим і погубити мене.

— Каяфа, здається, первосвященик, а хто такий Анна? — запитав я.

— Тож він і є справжній первосвященик, цей хитрий лис, — пояснив Пілат. — Каяфу призначив Грат, але він тільки тінь Анни, знаряддя в його руках.

— Вони так і не вибачили тобі того випадку з щитами, — втрутилась у розмову Міріам.

Пілат повівся, як і кожний з нас, коли його зачепити за болюче