Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Частина 3
АБСУРДНІ РІВНЯННЯ
23 березня—2 квітня
Рівняння, позбавлені смислу і невірні для будь-яких величин, називаються абсурдними.
(а + b)(а — b) = а — b2 + 1
Розділ 11
Середа, 23 березня — четвер, 24 березня
Мікаель Блумквіст поставив червоною ручкою знак оклику на берегах рукопису Даґа Свенссона, обвів його кружечком і дописав слово «виноска». Це твердження вимагає посилання на джерело.
Діло було в середу ввечері, напередодні Великого четверга, і в «Міленіумі» майже весь тиждень були вихідні. Моніка Нільссон поїхала за кордон, Лотта Карім вирушила з чоловіком відпочивати в гори, Хенрі Кортес чергував у видавництві на телефоні, щоб відповідати на дзвінки, але Мікаель відпустив його додому, бо ніхто не телефонував, а сам він так і так збирався затриматися. Сяючи з радощів, Хенрі втік до своєї нинішньої подружки.
Даґ Свенссон кудись запропав і не показувався. Мікаель на самоті морочився з його рукописом, виловлюючи «бліх». Як з’ясувалося останнім часом, книга за обсягом мала двісті дев’яносто сторінок і ділилася на дванадцять розділів, з яких Даґ здав в остаточному варіанті дев’ять. Мікаель Блумквіст перевірив у них кожне слово і повернув текст авторові зі своїми зауваженнями там, де потрібно було внести уточнення або якось інакше сформулювати думку.
На погляд Мікаеля, Даґ Свенссон дуже добре володів пером, так що в своїй редакторській роботі він в основному обмежувався зауваженнями на берегах. Мікаелю доводилося потрудитися, щоб знайти щось, що потребувало правки. За ті тижні, упродовж яких на Мікаелевому столі з’являлися нові частини рукопису, вони не змогли дійти згоди тільки в єдиному випадку. Йшлося про одну сторінку, яку Мікаель хотів викреслити, а Даґ запекло боровся за те, щоб залишити її як є. Але це була суща дрібниця.
Коротше кажучи, «Міленіум» отримав чудову книгу, яка скоро мала піти в друкарню. Мікаель не сумнівався, що ця книжка викличе в газетах зливу схвильованих відгуків. Даґ Свенссон так нещадно викривав людей, що користувалися послугами повій, і так переконливо вибудовував докази, що кожен мусив би ясно зрозуміти: тут щось не так у самій системі. Тут зіграла роль і його письменницька майстерність, і подані факти, на яких будувалася вся книга, отримані в результаті видатного журналістського розслідування.
За минулі місяці Мікаель дізнався про Даґа три речі. Даґ був досвідчений журналіст, який не залишав ніяких прогалин у своєму розслідуванні. У нього була відсутня глибокодумна риторика на межі із словоблудством, на яку так часто грішать репортажі на теми суспільного життя. Це був не просто репортаж, а оголошення війни. Мікаель задоволено усміхнувся.
Даґ Свенссон був молодший за нього років на п’ятнадцять, але Мікаель пізнавав у ньому ту пристрасть, яка колись надихала його самого, коли він кинув виклик нікчемним журналістам, що відали питаннями економіки, і випустив скандальну книгу, якої йому досі не пробачили в деяких редакціях.
Але книжка Даґа Свенссона має бути такою, щоб у ній ні до чого не можна було прискіпатись. Якщо репортер пише на таку пекучу тему, у нього все повинно бути на сто відсотків підкріплено фактами, інакше до подібного завдання взагалі краще не братися. У Даґа Свенссона міцність доказів досягала дев’яноста восьми відсотків, але залишалися слабкі місця, що потребували ретельного доопрацювання, і траплялися деякі твердження, які, на думку Мікаеля, були недостатньо підкріплені документами.
О пів на шосту він відкрив шухляду свого письмового столу і вийняв сигарету. Еріка Берґер заборонила куріння в редакції, але зараз він був тут сам, і всі свята ніхто сюди не прийде. Попрацювавши ще сорок хвилин, він зібрав усі аркуші і поклав переглянутий розділ на стіл до Еріки для прочитання. Даґ Свенссон обіцяв надіслати завтра електронною поштою остаточний варіант трьох останніх розділів, щоб Мікаель устиг пропрацювати цей матеріал за вихідні. На перший вівторок після великодніх свят було заплановано нараду, на якій Даґ, Еріка, Мікаель і секретар редакції Малін Ерікссон збиралися затвердити остаточний варіант тексту книги і статей, призначених для «Міленіуму». Після цього залишалася тільки розробка макета, що в основному було завданням Крістера Мальма, і після цього можна буде віддавати рукопис у друк. Мікаель вирішив знову покластися на те підприємство, де була надрукована його книжка про справу Веннерстрьома і з яким відносно як ціни, так і якості не могла змагатися ніяка інша друкарня.
Поглянувши на годинник, Мікаель дозволив собі викурити потай ще одну сигарету, а потім сів біля вікна і став дивитися на Гьотґатан. У задумі він поторкав язиком болюче місце на губі. Воно потроху заживало. Всоте він запитував себе, що ж сталося тоді на Лундаґатан біля дверей будинку, де мешкала Лісбет.
Єдине, що він тепер знав напевно, це те, що Лісбет Саландер жива і повернулася до Стокгольма.
Після цієї пригоди він щодня пробував зв’язатися з нею: надсилав електронні листи на адресу, якою вона користувалася рік тому, але не отримав ніякої відповіді, кілька разів ходив на Лундаґатан. Мікаель уже почав утрачати надію.
Напис на дверній табличці змінився, тепер там значилося «Саландер — Ву». У реєстрі народонаселення виявилося двісті п’ятдесят людей з прізвищем Ву, і приблизно сто сорок з них проживали в Стокгольмі, проте ні в кого не була зазначена адреса на Лундаґатан. Мікаель не мав ані найменшого уявлення, хто з цих Ву міг поселитися у Лісбет Саландер — завела вона бойфренда чи здала комусь свою квартиру. На його стукіт ніхто не відчинив.
Урешті-решт він сів і написав їй звичайного старомодного листа:
Привіт, Саллі!
Не знаю, що сталося рік тому, але тепер уже і до такого тугодума, як я, дійшло нарешті, що ти порвала зі мною всі стосунки. Ти маєш цілковите і незаперечне право сама вирішувати, з ким ти хочеш спілкуватися, і я не збираюся тобі нав’язуватись. Я тільки хочу сказати, що як і раніше вважаю тебе своїм другом, що я скучив за тобою і хотів би зустрітися з тобою за філіжанкою кави, якби ти погодилася.
Не знаю, у яку біду ти там влізла, але переполох на Лундаґатан викликає в мене стурбованість. Якщо тобі знадобиться допомога, ти можеш зателефонувати мені у будь-який час. Як відомо, я перед тобою у великому боргу.
Крім того, у мене залишилася твоя сумка. Якщо вона тобі потрібна, ти тільки дай знати. Якщо ти не хочеш зі мною зустрічатися, то тобі досить повідомити мені адресу, за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина, що гралася з вогнем», після закриття браузера.