Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

class="p1">Наступного дня постріли стали лунати глухо. «Значить, Матіуш переміг і переслідує ворога», — говорили городяни.

На третій день стало зовсім тихо. «Мабуть, ворог уже далеко», — раділи всі.

І ось із поля бою прийшло повідомлення: ворог відступив на п’ять кілометрів і засів в окопах.

Матіуш отримав би перемогу, якби в нього було більше гармат і пороху. Він неодмінно виграв би битву, але, на жаль, доводилося заощаджувати порох.

Тільки-но ворожі війська зайняли нові позиції, звідки ні візьмись з’явився журналіст-шпигун.

— Ти що, такий-сякий, брехав, ніби біля Матіуша немає ні пороху, ні гармат! — оскаженіло напосівся на нього Молодий король. — Коли б не моя обережність, ми б програли війну.

Упоравшись зі страхом, шпигун розповів, як Матіуш викрив його, як стріляв у нього з пістолета, як йому вдалося втекти і він цілий тиждень ховався в підвалі. Поза сумнівом, їх хтось виказав. Інакше чому Матіушу раптом спало на думку вирушити в місто? І про Фелеке розповів. Словом, виклав усе.

— Справи в Матіуша погані: гармат і пороху в нього мало. Але оборонятися легше, ніж наступати. І потім, у нього місто під боком, а нам усе доводиться возити здалеку. Самі ми його не здолаємо — це очевидно. Нам допоможе король-хитрун, — висловив свої міркування шпигун.

— Це ще бабуся надвоє гадала. Він мене не любить. І потім, якщо він прийде на підмогу, доведеться ділитися з ним здобутим.

«Може, розсудливіше взяти половину золота і припинити війну?» Сумніви не давали спокою Молодому королю.

Але відступати було вже пізно. Шпигун терміново виїхав у столицю короля-хитруна і став умовляти його напасти на Матіуша. А той — ні і ні.

— Матіуш нічого поганого мені не зробив, — твердив він.

А шпигун пристав, як банний лист.

Це, мовляв, у ваших інтересах, бо Матіуш все одно війну програє. Молодий король під стінами його столиці. Якщо він без сторонньої допомоги туди дійшов, то що йому варто впоратися з Матіушем. Але тоді йому дістанеться все золото. А Молодий король, як людина благородна, хоче поділитися здобутим зі своїми друзями.

— Гаразд, — сказав під кінець король-хитрун, — пораджуся із Сумним королем. Ми або виступимо разом проти Матіуша, або не виступимо взагалі.

— Через скільки днів чекати відповіді?

— Через три дні.

— Добре.

Король-хитрун, як і обіцяв, написав лист Сумному королеві й отримав відповідь: «Сумний король важко хворий і не може відповісти».

У цей час приходить лист від Матіуша з проханням про допомогу.

Розсудіть самі, хіба чесні люди так чинять? — писав Матіуш. — Прикинутися другом, подарувати порт, продати кораблі, а потім ні з того, ні з сього висадити дві фортеці і, скориставшись тим, що діти зіпсували телефон і телеграф, перейти кордон. А коли я запитав, чого йому треба і, може, він навмисне подарував мені порт, — тоді я готовий віддати половину золота, — він наговорив моєму послові грубощів і написав: «Шукай дурнів!» То хіба так роблять?

Лист приблизно такого ж змісту, лише більш дружній і теплий, Матіуш відправив і Сумному королеві.

Хвороба Сумного короля виявилася вигадкою. Таємно вирушаючи до Матіуша, він велів лейб-медикові говорити всім, що він захворів. Тоді ніхто, крім лікаря, не входитиме до нього в опочивальню і його зникнення не виявиться.

Лікар щоранку входив у порожню спальню нібито для огляду хворого, ліки виливав у віконце, а їжу з’їдав сам.

Повернувшись від Матіуша, Сумний король насправді захворів і зліг. І вигляд у нього був такий змучений, що ні в кого не виникло сумнівів: король переніс важку хворобу. Подорожувати країною, охопленою війною, — задоволення нижче середнього, особливо якщо ще треба ховатися.

Наступного дня він прочитав обидва листи і схопився за голову.

— Приготувати королівський потяг. Я їду до короля-хитруна, — розпорядився він.

Сумний король сподівався схилити його на бік Матіуша, але не підозрював, яку підступну штуку придумав спритний шпигун.

XLVII

х, так! Значить, Матіуш тобі нічого поганого не зробив! — Шпигун був у нестямі від злості. — У моєму розпорядженні три дні. За будь-яку ціну треба налаштувати його проти Матіуша. Поглянемо, як він тоді заспіває!»

У шпигуна в кишені лежав важливий папір із двома підписами: справжньою — міністра Фелека і підробленою — Матіуша. Це була та сама відозва до дітей всього світу, про яку говорив Фелек.

Діти! Я, король Матіуш Перший, звертаюся до вас із проханням: допоможіть мені провести реформи. Моя мета домогтися того, аби діти не слухалися дорослих і робили, що хотіли. Вічно ми чуємо: не можна, недобре, неввічливо. Пора з цим покінчити! Чому дорослим можна все, а нам — нічого? На нас сердяться, кричать, нас осмикують. Навіть б’ють. А я хочу зробити так, щоб у дітей були однакові права з дорослими.

У моїй державі діти користуються вже необмеженою свободою. У країні королеви Кампанелли діти зчинили бунт.

Повстаньте й домагайтеся свободи! Геть дорослих королів! Проголосіть мене королем усіх дітей світу — білих, жовтих і чорних! Я надам вам повну свободу. Діти, об’єднуйтеся для боротьби проти тиранів дорослих! Хай живе новий, справедливий лад!

Король Матіуш

Барон фон Раух, міністр

Шпигун помчав у друкарню, попросив терміново видрукувати маніфест і розкидав листівки по місту. Кілька листівок він навмисне вимазав брудом, потім висушив, зім’яв і заховав у кишеню.

І в той самий час, коли два королі радилися, як бути, уже схиляючись до того, щоб допомогти Матіушу, у кімнату недбалою ходою увійшов шпигун.

— Ось дивіться, що витворяє Матіуш, — сказав він, простягаючи королям брудні листівки. — Надумав чужих дітей баламутити! Королем всіх дітей захотів стати! Ці папірці я підібрав на бруківці. Вони, правда, трохи забруднилися, але розібрати, що там написано, усе-таки можна.

Королі прочитали маніфест і дуже засмутилися.

— Якщо так, доведеться оголосити йому війну. Він бунтує наших дітей, а це вже втручання у внутрішні справи чужої держави. З його боку це дуже недобре.

У Сумного короля на очі навернулися сльози:

— Що він наробив! Навіщо він так написав?

Та робити вже було нічого.

«Може, для Матіуша буде краще, якщо я теж оголошу йому війну? — по думки міркував Сумний король. — Вони все одно його переможуть, і, окрім мене, за нього ніхто не заступатиметься».

Дізнавшись, що вони оголосили йому війну, Матіуш спочатку не повірив.

«Значить, Сумний король мене теж зрадив. Ну що ж, у минулій війні я показав їм, як перемагають, а в цій покажу, як вмирають із честю».

Жителі столиці від малого до старого вийшли з