read-books.club » Бойовики » Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 56 57 58 ... 85
Перейти на сторінку:
class="p1">— Ти надто довірлива, — насварила її Сем. — От зустрінеш одного дня погану людину, пошкодуєш.

— Вони не погані, — зауважила Есмі.

— Не суди за зовнішнім виглядом.

А тоді крізь прохід просунули носи Г’ю з Горацієм, щоб побачити, на кого ми натрапили, між ногами в них пролізла Оливка та сіла посеред ванної, а невдовзі й усі ми гуртом протислися у ванну, навіть Меліна зі сліпими братами (ті стали страшнувато — обличчями в куток). Коли Сем побачила такий кагал, у неї підкосилися ноги й, приголомшена, вона важко опустилася на унітаз. А от її сестра була в захваті, у кожного по черзі спитала ім’я.

— А де ваші батьки? — поцікавилася Бронвін.

— Тато стріляє в поганих людей на війні, — гордо повідомила Есмі. Потім вдала, що тримає гвинтівку, й крикнула: — Бах!

Емма подивилася на Сем.

— Ти ж сказала, що твій батько нагорі, — різкувато завважила вона.

— Ви вдерлися в наш дім, — нагадала Сем.

— Це правда.

— А мама? — не вгавала Бронвін. — Де вона?

— Давно померла, — доволі байдужим тоном відповіла Сем. — Тому, коли тата забрали на війну, нас хотіли поселити в якусь іншу сім’ю. Татова сестра в Девоні страшенно злюща. Вона заявила, що прийме лише одну з нас, тому нас із Есмі хотіли відправити в різні місця. Але ми втекли з поїзда й повернулися.

— Нас не розділять, — заявила Есмі. — Ми сестри.

— І ви боїтеся, що вас відправлять у дитбудинок, якщо знайдуть? — спитала Емма. — Заберуть із дому?

Сем кивнула.

— Я цього не допущу.

— У ванні безпечно, — сказала Есмі. — Може, ви теж залазьте? Так ми всі будемо в безпеці.

Бронвін приклала руку до серця.

— Дякую, сонечко, але ми всі нізащо не помістимося.

Поки інші розмовляли, я звернув погляд усередину, пробуючи намацати Чуттям порожняків. Вони вже не бігли. Чуття вирівнялося, а це означало, що вони ні наближалися, ні віддалялися. Найпевніше, рознюхували десь неподалік. Я сприйняв це за добрий знак. Якби вони знали, де ми, то рвонули б за нами. Наш слід прохолов. Усе, що нам тепер необхідно було зробити, — не піднімати голів якийсь час. А потім підемо за голубкою, яка приведе нас до пані Королик.

Ми посідали на підлозі у ванній і слухали, як в інших районах міста падають бомби. У шафці для ліків Емма знайшла трохи спирту для розтирання й наполягла на тому, щоб промити й перев’язати поріз у мене на голові. Потім Сем стала наспівувати якусь мелодію, знайому, проте назвати її я не зміг би, а Есмі заходилася гратися з качечкою у ванні, і мало-помалу Чуття вщухло. На кілька мізерних хвилин та мерехтлива ванна стала світом у собі, затишним коконом, далеким від горя війни.

Але війна за вікном не була згодна з тим, щоб її довго ігнорували. Заговорили зенітні гармати, по даху, наче пазурі, розсипом зацокотіла шрапнель. Бомби стали ближчими, й невдовзі слідом за віддачею від їх падіння озвалися більш басовиті й зловісні звуки — невиразний гуркіт від падіння стін. Оливка зіщулилася й обхопила себе руками. Горацій заткнув пальцями вуха. Сліпі хлопчики застогнали й стали погойдуватися. Пані Сапсан зарилася глибше у складки пальто Бронвін, а голубка тремтіла в пелені у Меліни.

— У яку божевільню ви нас завели? — спитала Меліна.

— Я вас попереджала, — відповіла Емма.

Від кожного вибуху у ванні, де сиділа Есмі, йшли по воді брижі. Дівчинка стиснула в руках качечку й заплакала. Її схлипування наповнили маленьку кімнатку. Сем замугикала гучніше, а між рядками мелодії зробила паузу, щоб прошепотіти: «Есмі, ти в безпеці, тут ти в безпеці», — але від цього Есмі тільки дужче розплакалася. Горацій витяг пальці з вух і спробував розважити дівчинку театром тіней: показав крокодила, який клацає щелепами, пташку, що летить. Однак Есмі не звернула уваги. А тоді до ванни підійшов той, кого я навіть запідозрити не міг у бажанні покращити самопочуття маленькій дівчинці.

— Глянь сюди, — сказав Єнох. — У мене тут є чоловічок, який хоче проїхатися на твоїй качці. Вона йому буде до міри. — Із кишені він витяг глиняного гомункула три дюйми заввишки, останнього з тих, яких він ліпив на Кернгольмі. Ридання Есмі помалу вщухли. Вона дивилась, як він згинає глиняному чоловічку ноги й саджає його на край ванни. І от Єнох натиснув глиняному чоловічку на крихітні груди, й той ожив. Пружно скочив на ноги й пішов прогулянковим кроком по краю ванни. На радощах личко Есмі просяяло.

— Нумо, — підохотив його Єнох. — Покажи їй, що ти вмієш.

Чоловічок підскочив і клацнув підборами, а потім театрально вклонився. Есмі захихотіла й заплескала в долоні. А коли через кілька секунд неподалік упала бомба, чоловічок втратив рівновагу й упав у ванну, засміялася ще дужче.

Зненацька потилицею прокотилася холодна хвиля, у скальп встромилися голочки, і Чуття охопило мене так швидко й різко, що я застогнав та склався навпіл там, де сидів. Побачивши мої корчі, наші вмить зрозуміли, що це означає.

Вони наближалися. Наближалися дуже швидко.

Ну звісно: Єнох застосував свої здібності, а я навіть не подумав його зупинити. Із таким самим успіхом ми могли запустити сигнальну ракету.

Я, похитуючись, звівся на ноги. Біль накочував на мене хвилями, і вони геть позбавляли сил. Я хотів закричати: «Біжіть, тікайте! Через чорний хід!» — але не зміг витиснути з себе ні слова. Емма поклала руки мені на плечі.

— Зберися, дорогенький, ти нам потрібен!

І раптом щось загупало в парадні двері. Кожен удар луною прокочувався по будинку.

— Вони тут! — зрештою вичавив я з себе. Але гуркіт, із яким застрибали двері на петлях, усе сказав за мене.

Усі повскакували на ноги й у паніці спробували гуртом протиснутися у двері, що вели в коридор. Лише Сем та Есмі залишилися на місцях, засмучені й зіщулені. Нам з Еммою довелося відривати Бронвін від ванни.

— Ми не можемо їх покинути! — кричала вона, коли ми тягли її коридором.

— Можемо! — крикнула Емма. — Нічого з ними не станеться, порожняки не на них полюють!

Я розумів, що це правда, а ще знав, що порожняки роздеруть на шматки все, що трапиться їм на шляху, включно з парою нормальних дівчат.

Від люті Бронвін гупнула кулаком по стіні — і там залишилася вм’ятини.

— Пробачте, — сказала вона дівчатам і, підштовхувана Еммою, безпорадно вискочила в коридор.

Я накульгував слідом за ними. Мій шлунок корчився в муках.

— Замкніть двері й нікому не відчиняйте! — крикнув я і повернувся, щоб востаннє краєм ока глянути на обличчя

1 ... 56 57 58 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей» жанру - Бойовики / Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей"