Читати книгу - "Помилка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Саме тоді між нами з'явилася якась прихована ворожість у ставленні одне до одного. Ми про це воліли мовчати, але саме так воно й було, тепер я збагнула це чітко та ясно. Ось що сталося тоді в наших узаєминах.
Раптом мені все стало абсолютно до лампочки.
Я різко зупинилась і ляснула Пола по пиці. З усієї сили!
— Мені розповідати? — спитав він, потираючи щелепу.
— А як ти гадав? — відповіла я.
— Прокидаюсь я наступного ранку й довго не можу второпати, де я та що трапилось минулого вечора. На столі лежать дві акуратно розділені пачки стодоларових купюр, а поруч сидить Вероніка й розливає по чашках каву. А через п'ятнадцять хвилин я виходжу з її номера зі спортивною сумкою, у якій лежать чотириста тисяч доларів.
Я похитала головою. Мабуть, я сплю. І все це мені сниться.
«Ні, не сниться», — збагнула я. Напевне, то в мене галюцинації. Не інакше, як у якийсь момент сьогоднішнього божевільного дня хтось підсипав мені наркотиків у каву. Я протерла очі. Невже таке може бути? Отак просто: поїхав мій чоловік у відрядження та знічев'я або просто здуру вчинив грабунок.
Тут я поставила наступне логічне запитання:
— А що ти зробив із тими грошима?
— Відправив їх в офшорну зону, на Кайманові острови, — відповів Пол. — Один мій корєш з управління торговими операціями якраз туди збирався у відрядження. І все мені гарненько влаштував. Саме тут і починається приємний аспект цієї історії: через чотири з гаком роки дуже активного інвестування починає вимальовуватись чималенька сума в мільйон двісті тисяч доларів.
Я зробила паузу, щоб умістити в голові цю цифру. І мені це заледве вдалося, щиро кажучи.
А Пол вів далі:
— Три місяці потому, як я поцупив ці гроші, лунає телефонний дзвінок, від якого в мене кров холоне в жилах. То телефонувала Вероніка. Вона сказала, що вагітна. Спочатку я оскаженів від люті. Кричав, що вимагаю перевірки на батьківство, що переговорю зі своїм адвокатом, але Вероніка просить мене вгамуватися, бо вона не збирається зчиняти ґвалт. Просто хотіла повідомити мені приємну новину, що невдовзі в мене буде донька. А що робити далі — то мені вирішувати.
Тож я довго вагався, не знаючи, як мені вчинити, але зрештою поїхав і зустрівся з донькою Кароліною. Одне потягнуло за собою інше, слово за слово — ну, і ось, маєш… Раз на тиждень я прилітаю човниковим рейсом сюди та на півдня стаю татком.
— Останні чотири роки? — спитала я. — А на роботі знають про це?
Пол похитав головою.
— Ми користуємось електронною поштою.
— А як же Вероніка? І гадаєш, я повірю, що ти з нею не трахаєшся?
— Не трахаюсь.
Мить — і я, ухопивши Пола за горло обіруч, дико заверещала:
— Не бреши, падлюко! Ти ж одружився з нею! Я бачила фото в коридорі!
Пол мовчки відчепив мої руки.
— Ні, ні, ні! — швидко заговорив він, задкуючи. Усе це було виключно заради Кароліни. Ми хотіли, щоб вона думала, ніби в неї є справжній татко як і в усіх інших дітлахів. Ми найняли фотографа, і він зробив кілька знімків оце й усе. Кароліна гадає, що я пілот.
Мені здалося, що в очах у мене кислота, яка починає в'їдатися глибоко в очні западини.
— А що про тебе думає Вероніка? Хто ти для неї?
Пол знизав плечима.
— Вона й так знає, хто я.
— А тобі не здається, Поле, що це ставить її в принизливе становище? — спитала я. — Вона про мене знає?
— Від самого початку.
— Ну ти й гівнюк! — вигукнула я, шаленіючи від люті. Мені закортіло знову з'їздити йому по пиці. — Ти хоч сам для себе знаєш, хто ти? Тому що я вже не знаю. Твоя нова робота — то теж бздура липова, еге ж?
— Ні, тут усе чесно, — відповів Пол, несподівано сідаючи на порожню лавку. — Лорін, погляньмо правді у вічі, — мовив він після невеликої паузи. — Коли ми дізналися, що дітей у нас не буде, наше подружнє життя зійшло з рейок і почало тріщати по швах. Ми обоє почувалися скривдженими й обдуреними. І тут ти дістаєш підвищення до відділу з розслідування вбивств у Бронксівському районі. І почалося. Несподіванка за несподіванкою, то друга зміна, то третя. Зрозумій мене правильно, я тебе ні в чому не звинувачую. Просто я майже перестав тебе бачити. І мені почало здаватися, що в нас уже ніколи не буде нагоди зблизитися… Однак тепер, Лорін, тепер усе не так. Ти вагітна. Наче хтось натиснув на кнопку «стоп», відмотав плівку життя назад і знову натиснув кнопку «програвання». Кароліна — у моєму серці, але заради тебе я ладен покинути навіть її. Ми знову разом, у нас є майбутнє. І заради цього я готовий на все.
Пол узяв мене за руку й стиснув її.
— Я завжди хотів, щоб ми були вдвох. Ти ж знаєш. Відтоді, як я тебе побачив. Ми переживемо цю халепу, Лорін. Ця фігня… це просто як моя дурна спроба поїхати в об'їзд. Уся неправда тепер позаду.
— Звучить дуже зворушливо, Поле, — сказала я, висмикуючи руку. — Дуже зворушливо, за винятком одного. Однієї незначної деталі.
Він запитально глянув на мене. Нині моя черга завдати йому болю. Подивімося, як він реагуватиме, коли його серце уразять напалмом.
— Ти забув про дещо розказати. Про дещо дуже важливе, Поле. Про того копа, котрого ти вбив. І я це бачила. Я була там, коли ти його вбивав, ідіоте.
Розділ 109
Обличчя Пола обм'якло наче проколота повітряна кулька.
— Ти там була?!
— Так, я була в Скотта в Рівердейлі, — сказала я. — Може, ти й читав наші е-мейли. Але ти спізнився. Ми з ним переспали, Поле. Якраз перед тим, як ти розтрощив йому череп, ми з ним кохались. Удар у відповідь — це в межах правил чесної гри?
Я явно недооцінила потенційного ефекту сказаного. Пол широко роззявив рот і закляк у мовчазному крикові. Трохи оговтавшись,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помилка», після закриття браузера.