Читати книгу - "В'язниця душ"

class="a">[36], що височів над зеленуватим плесом Молтви[37]. Могутній механізм неквапно підіймав чималий вантаж, який мав опинитися на баржі, що стояла поруч. Здалеку не було видно тих, що виконували титанічну працю за важелями, тому могло здатися, ніби кран якимось дивом працює самостійно.

Минувши Крантор, чоловіки звернули з набережної, опинившись у вузькому затхлому провулку. Той вивів їх до покинутого складу, поруч з яким у пивниці облущеного дому гула п’яними голосами таверна.

Дехто, незважаючи на прохолодну погоду, сидів на ящиках та діжках знадвору, хлебчучи дешеве пиво чи горілку.

— Ви надто пристойно виглядаєте, — прошепотів комісар Смолюховському й Корфману. — Краще йдіть далі, бо сприймуть вас за поліцейських філерів.

— Лишити вас самого? — здивовано перепитав доктор. — У цьому гадюшнику?

— У Львові бував і не в таких, — відмахнувся Вістович.

— Будемо чекати вас неподалік, — сказав професор. — Біля Оливкового собору. Ви його знайдете...

— Гаразд, ідіть уже, — перебив комісар, помітивши, що вони притягують увагу клієнтів цієї таверни.

— Ein Scheissdreck werde ich tun![38] — вигукнув він раптом вдавано п’яним голосом. — Verpiss dich![39]

Для певності комісар добряче штовхнув обидвох, а сам поплентався до дверей таверни. Там на нього вже дивилися з повагою.

— Чого вони вчепилися до тебе, друзяко? — запитав гнилозубий моряк.

— Кажуть, я вкрав щось, — буркунув у відповідь Вістович.

— То вони з поліції?! — заволав гнилозубий, схоплюючись з місця.

— Та облиш їх! — Комісар вчасно вхопив моряка за рукав. — Краще скажи, де мені взяти курву?..

— Schickse[40], — протягнув той, із задоволенням вимовляючи кожну літеру. — Та вони скрізь. Вибирай.

Моряк широким жестом провів рукою довкола себе, при цьому ледве не впавши на підлогу. Вістович також розгледівся. Декілька дівок нудьгували під стіною, деяких уже обмацували п’яні клієнти. Декотрі спали, полягавши абияк. Шукати, направду, довго не треба.

Одна з них відразу привернула його увагу. Невисока, хвороблива на вигляд чорнявка з абияк перев’язаним волоссям. Лишивши моряка, Вістовим підійшов до неї. Жінка вирівнялась, випинаючи вперед груди, і спробувала посміхнутись.

— Хочеш мене? — крізь силу промовила повія.

Було помітно, як сильно вона ненавидить зараз цю роботу, це місце і саму себе.

— Здається, тобі зле, — зауважив комісар, підсовуючи їй кілька марок.

Вона швидким рухом вхопила гроші і миттю сховала їх у ліфі.

— То тільки так здається, любчику, — енергійно промовила вона. — Я тобі таке зроблю, що довіку мене не забудеш. Ходи.

— Стривай, — зупинив її Вістовим.

Жінка з подивом глянула на нього.

— Чого ти? Випити хочеш?

— Поговорити.

— Про що нам з тобою говорити?

— Я бачу, тобі зле.

— Гаразд, можеш не дивитись на мене. Я стану навкарачки, а ти роби свою справу.

— Не буду я робити «свою справу»! — гримнув комісар.

— Гроші назад не віддам, — ледь не плачучи, промовила жінка. — Знаєш, який це для мене скарб?

— Я дам ще стільки ж, тільки послухай мене...

— Гаразд.

Вістовим непомітно для всіх навколо підсунув їй ще дві марки.

— У тебе нещодавно був клієнт, з яким тобі самій було добре, правда ж? — запитав він.

Зненацька він помітив, що жінка почервоніла. Сором здавався чимось неприродним для такого місця, тому його це неабияк здивувало.

— Так чи ні? — перепитав він, коли за хвилину не дочекався відповіді.

Жінка ствердно кивнула.

— Норвежець, сказав, що затримався в Данцігу на день чи два.

— Нічого дивного в ньому не помітила?

Вона знизала плечима.

— Начебто ні. Мав трохи бліде обличчя. Вони всі такі. Ті, що з Півночі.

— Робив тобі боляче?

— Тільки раз. Вкусив ненароком...

Вістович помовчав і з жалем поглянув на неї. Думка про те, що ця жінка помре за день-два, пронизала мозок, наче голка. Він закурив, але все ще не зводив з неї очей, мовби прагнув краще запам’ятати.

— То ми... йдемо чи ні? — не витримавши, запитала вона.

Комісар заперечливо хитнув головою.

— Тоді відпусти мене.

— Я не тримаю.

Вона криво всміхнулася і підвелася.

— Цей чоловік сказав, коли вирушає звідси? — запитав наостанок Вістович.

— Завтра. Пароплавом до Християни, — кинула вона і вийшла з таверни.

Вістович також не затримався надовго, тим більше що потроху почав притягувати до себе сторонні підозрілі погляди.

Смолюховський і Корфман, як і обіцяли, чекали на нього біля Оливкового собору.

— Радий бачити вас цілим, пане комісаре, — промовив доктор. — Та таверна — справжній гнійник нашого міста.

— Думаю, ви перебільшуєте, — іронічно посміхнувся комісар. — Гарненьке місце.

Чоловіки дружно реготнули.

— Гальден завтра вирушає пароплавом до Норвегії, — повідомив Вістович.

— Оце так успіх! — здивувався професор. — Львів’яни таки фортунисті.

— Назавтра тільки один рейс до Християни, — промовив Корфман. — Це невеликий вантажний пароплав компанії «Норддойчес-Ллойд».

— Що ж, тоді справу завершу я, — мовив Смолюховський. — Але до завтра ми ще маємо час. Чому б нам не випити по чарці чогось міцного? Тим паче що холоднішає і спускається туман. Гюнтере, сподіваюся, ви знаєте і пристойні місця у Данцігу?..

— В Данцігу, дорогий друже, я знаю все! — гордо відповів той.

Наступного дня о 8:45 в море справді вийшов пароплав компанії «Норддойчес-Ллойд». Професор Смолюховський спокійно спостерігав за ним і смалив першу на сьогодні цигарку. Вістович і Корфман стояли трохи поодаль. Пароплав ішов зовсім недалеко від них, і можна було розгледіти на ньому навіть невелику деталь.

— Ви сказали, що завершите справу, — нагадав професору Вістович.

Той кивнув.

— Я знайшов тільки один спосіб, — мовив Смолюховський, — такий, як у Львові...

— Гальден не сам на пароплаві, — сказав комісар. — Команда також загине.

— До прибуття в Норвегію вся команда буде з ним однієї крові. Тож...

— Де детонатор?

— На пароплаві. Треба тільки поцілити куди слід, поки він недалеко. Знаю, ви чудово стріляєте, комісаре.

— До дідька! Я не стрілятиму.

— Хтось має це зробити, пане Вістовичу...

Комісар повернувся і подався геть. Проте він зробив не більше сотні кроків, як з боку моря почувся спершу постріл, а потім прогримів могутній вибух. Компанія «Норддойчес-Ллойд» того дня зазнала чималих збитків.

Примітки

1

До побачення (Нім.).