Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Що ж до обережності, прозорливості, то про себе я вже не кажу, але в якої іншої жінки їх не виявиться більше, ніж у вас? Та що казати: ваша президентша робить із вами що хоче – як із дитиною.

Повірте мені, віконте, рідко набуваєш тих якостей, без яких можеш обійтися. Б’ючись без ризику, ви і діятимете без остороги. Для вас, чоловіків, поразка – всього лише відсутність успіху. У цій, такій нерівній грі ми виграємо, якщо нічого не втрачаємо, а ви втрачаєте, якщо нічого не виграли. Навіть якби визнала я за вами ті ж таланти, які маємо ми, наскільки ми все ж перевершуватимемо вас хоч би тому, що вимушені безперервно вдаватися до їх допомоги?

Припустімо – погоджуюся на це, – що ви мусите застосовувати для перемоги над нами таку ж спритність, яку ми виявляємо, обороняючись або навіть поступаючись, – визнайте принаймні, що, досягнувши успіху, ви вже в ній не маєте потреби. Поглинені виключно своїм новим захопленням, ви віддаєтеся йому нестримно, без побоювань; але для вас не має значення, чи довго воно триватиме.

І правда ж, тільки вам дано в’язати і дозволяти на власний розсуд ці – висловлюючись мовою любові – взаємні узи. І ми ще щасливі, якщо ви, в непостійності своїй віддаючи перевагу таємниці над розголосом, задовольняєтеся принизливим забуттям і з учорашнього кумира не робите наступного дня жертву! Але якщо нещасна жінка першою відчує тягар ланцюгів, яким тільки небезпекам не піддається вона, коли пробує скинути їх або хоч би трохи полегшити? Лише з трепетом намагається вона віддалити від себе чоловіка, якого її серце вже різко відштовхує. А якщо він наполегливо не бажає йти, їй доводиться зі страху давати йому те, що вона віддавала з любові:

Обійми розкривати, коли закрите серце.

Її розсудливості доводиться зі всілякими хитрощами розплутувати узи, які ви просто порвали б. Вона під владою свого ворога і нічого вдіяти не може, якщо у нього немає великодушності. А як розраховувати на великодушність? Адже якщо іноді вважається похвальним, коли вона є, то нікого не засуджують за її відсутність.

Ви, певна річ, не заперечуватимете цих істин, настільки очевидних, що вони стали вже загальником. І якщо все ж таки ви були свідком того, як я, користуючись обставинами та думками людей, робила цих таких грізних чоловіків іграшкою своїх дивацтв або примх, позбавляючи одних волі, а інших можливості шкодити мені, якщо я, підкоряючись мінливості своїх смаків, уміла то включати в число своїх прихильників, то далеко відштовхувати від себе

Повалених тиранів, що рабами стали,[44] —

якщо серед цих частих змін добра слава моя залишалася непохитною, чи не дійшли висновку ви, що, створена для того, аби мститися за свою стать і поневолювати вашу, я зуміла винайти й засоби, до мене невідомі?

Ах, прибережіть же ваші поради та побоювання для тих жінок, які своє шаленство видають за почуття, в яких уява така свавільна, що починаєш думати, ніби природа вмістила їм почуття в голову. Ніколи ні про що не роздумуючи, вони змішують коханця та любов, у безумній своїй омані уявляють, ніби лише той, із ким вони шукали насолоди, і є єдиний, від кого вона може виходити, і як забобонні дикунки, мають до жерця шанобливість і віру, яких достойне лише саме божество.

Потерпайте також і за тих, більш марнославних, аніж розсудливих, які не вміють у разі потреби миритися з тим, що їх кидають.

Але особливо вболівайте за тих жінок, діяльних у своєму неробстві, яких ви іменуєте чутливими та яких любов опановує так легко і з такою нездоланною силою. Вони відчувають потребу займатися любов’ю навіть тоді, коли не насолоджуються нею, і, нестримно віддаючись бродінню своїх думок, вигадують під їх дією ніжні, але вкрай згубні листи, не боячись довіряти ці докази своєї слабкості її предмету. Із властивою їм необачністю вони не здатні вгадати в нинішньому коханцеві завтрашнього ворога.

Але у мене ж бо що є спільного з цими безрозсудними жінками? Чи бачили ви коли-небудь, щоб я відступила від правил, які собі приписала, щоб я зрадила свої принципи? Я кажу про принципи і говорю так цілком свідомо, бо вони не віддаються, як у інших жінок, на волю випадку, не прийняті необдумано, і я не дотримуюсь їх тільки за звичкою. Вони – плід глибоких роздумів: я створила їх і можу сказати, що я – власне своє творіння.

Вступивши у світ іще юною дівчиною, за становищем своїм приреченою на мовчазну бездіяльність, я скористалася цим, аби спостерігати й думати. Мене вважали легковажною та неуважною, бо, по правді сказати, я майже не слухала розмов, із якими до мене навперейми зверталися, зате старанно прислухалася до всього, що від мене бажали втаїти.

Ця дуже плідна цікавість не лише допомогла мені пізнати життя, але до всього навчила і прикидатися. Змушена часто приховувати від очей оточення, що саме привернуло мою увагу, я вправлялась у здатності керувати власними своїми поглядами й відтоді навчилася за бажанням надавати своїм очам той неуважний вираз, за який ви мене так часто хвалили. Підбадьорена першим успіхом, я постаралася таким же чином підпорядкувати своїй волі всі різноманітні вирази свого обличчя. Якщо мені було чомусь сумно, я прагнула набрати безтурботного, навіть веселого вигляду. Завзяття моє зайшло так далеко, що я навіть завдавала собі навмисно болю, щоб навчитися зображувати в цю мить задоволення. Так само ретельно, але з великими труднощами, вчилась я гамувати вияви несподіваної радості. Таким-от чином і здобула я над своїм обличчям ту владу, яка вас, мабуть, часом так сильно вражала.

Я була ще дуже молода і майже не привертала до себе уваги, мені належали тільки мої думки, і мене обурювало, що хтось може спіймати їх, опанувати їх усупереч моїй волі. Отримавши в руки цю першу зброю, я почала її випробовувати. Не задовольняючись тим, що тепер мене було вже не розгадати, я бавилася, надіваючи найрізноманітніші личини. Упевнена у своїх порухах, я стежила за своїми розмовами. Я керувала і тим і іншим, зважаючи на обставини і навіть лише з випадкової примхи. Відтоді мій істинний напрям думок став лише моїм особистим надбанням, людям