Читати книгу - "В пошуках Аляски"

Перші чотири «агенції», в які подзвонив Полковник, нам відмовили. Нам пощастило, коли ми в «Жовтих сторінках» дісталися літери «А» в розділі «Розваги» — «Дівич-вечір для вас». Власнику вищезгаданого закладу наша ідея дуже сподобалася, але він застеріг: «Макс буде в захваті. Тільки без оголення. Не перед дітьми». Ми трохи неохоче погодилися.

Щоб нікого з нас не вигнали зі школи, ми з Такумі зібрали по п’ять доларів з усіх одинадцятикласників «Калвер-Кріку», щоб заплатити «лектору», оскільки зовсім не були впевнені в тому, що це захоче зробити Орел після такої... е-е-е... презентації. За Полковника п’ять баксів заплатив я.

— Думаю, я заслужив на таку благодійність,— сказав він, показуючи на списані планами нотатники.

Того ранку на уроках я не міг думати ні про що інше. Всі одинадцятикласники вже два тижні про все знають, а нема ще й натяку на плітки. Взагалі у «Кріку» полюбляють попліткувати, особливо п’ятиденки, і якби хоч один з нас розповів про це приятелеві, який розповів би своєму приятелеві, який розповів би своєму приятелеві, який розповів би Орлові, все провалилося б.

Правило «Кріку» «не донеси» гідно витримало перевірку, та коли призначеного дня об 11:50 Макса / Стена / доктора Морса досі не було, я думав, що Полковник збожеволіє. Він сидів на бампері авта на учнівській стоянці, повісивши голову, і постійно куйовдив свою темну густу чуприну, наче намагався там щось відшукати. Макс обіцяв під’їхати на 11:40, за двадцять хвилин до офіційного початку заходу, щоб устигнути вивчити свою промову і все таке. Я стояв поруч з Полковником і теж хвилювався, але просто тихенько чекав. Ми послали Такумі зателефонувати в «агенцію», щоб з’ясувати, де ж наш «лектор».

— Яких тільки проблем я не уявляв, але точно не це. Ми до такого не підготувалися.

Підбіг Такумі — не заговорив, поки не наблизився до нас. Учні вже заходили в спортзалу. Запізнюємося, запізнюємося, запізнюємося, запізнюємося... Ми взагалі від лектора мало вимагали. Промову склали самі. Все самі спланували. Максу треба було лише прийти в своєму костюмі. Однак...

— В агенції кажуть,— мовив Такумі,— що лектор у дорозі.

— У дорозі? — запитав Полковник, з новою силою куйовдячи чуприну.— У дорозі? Він уже запізнився!

— Кажуть, що він має бути...

І тут усі наші турботи враз розвіялися: на стоянку заїхав блакитний міні-вен, і в ньому я побачив парубка в костюмі.

— Сподіваюся, це Макс,— мовив Полковник, коли машина припаркувалася. Він підбіг до дверцят.

— Я — Макс,— представився парубок, відчиняючи дверцята.

— А я — безіменний і безликий представник одинадцятого класу,— відказав Полковник, потискуючи Максу руку. Парубок років тридцятьох був засмаглий і широкоплечий, з квадратною щелепою і темною цапиною борідкою.

Ми вручили Максу текст промови, він швидко прочитав.

— Запитання є? — поцікавився я.

— Ну, так. З урахуванням специфіки заходу, гадаю, вам слід заплатити мені наперед.

Говорив він чудово. Навіть академічно, і я відчув цілковиту впевненість — здавалося, що це сама Аляска знайшла найкращого стриптизера у всій Центральній Алабамі й привела нас до нього.

Такумі стрибнув у кузов бездоріжника і дістав звідти паперовий харчовий пакет, у якому лежало 320 доларів.

— Ось, Максе,— сказав він.— О’кей, Пампушечок посидить з вами, бо ви приятелюєте з його татом. Це є у промові. Та якщо, коли все закінчиться, вас почнуть допитувати, ми дуже сподіваємося, що ви знайдете мужність сказати, що про цей виступ домовлялися через конференц-зв’язок з усім одинадцятим класом, оскільки ми не хочемо, щоб у Пампушечка були неприємності.

Він засміявся.

— Згоден. Я взагалі погодився тільки тому, що це здалося мені страшенно кумедним. Шкода, мені такого на думку не спало, коли я в школі вчився.

Коли ми з Максом / доктором Морсом увійшли у спортзалу разом, а Такумі з Полковником дибали за нами оддалік, я розумів, що ризикую набагато більше, ніж усі інші. Але я за останні два тижні ретельно простудіював брошуру «Калвер-Кріку» і нагадав собі про подвійний захист, яким можна скористатися у разі неприємностей:

1) заборони запрошувати до школи стриптизерів немає;

2) важко довести, що саме я в усьому винен. Довести можна лише те, що я привів до школи людину, яку вважав фахівцем із сексуальних відхилень у підлітків, а вона раптом сама виявилася з сексуальними відхиленнями.

Ми з доктором Морсом сіли в центрі першого ряду трибун. За мною сиділи якісь дев’ятикласники, та коли за мить з’явився Полковник з Ларою, він чемно сказав до них: «Спасибі, що потримали нам місце»,— і нагнав їх. А Такумі, згідно з нашим планом, був у коморі на другому поверсі — під’єднував свою стереосистему до динаміків спортзалу. Я обернувся до доктора Морса й мовив:

— Нам з вами слід зацікавлено дивитися один на одного і розмовляти, немов ви і справді приятель моїх батьків.

Він усміхнувся і кивнув.

— Він — чудова людина, твій батько. А мама... справжня красуня.

Я обурено закотив очі. Однак мені все одно подобався цей стриптизер. Орел увійшов до зали опівдні та привітав лектора, запрошеного дванадцятим класом,— колишнього генерального прокурора штату Алабама,— а потім підійшов до доктора Морса, який з величезним апломбом підвівся і, потискаючи руку Орлу, навіть уклонився — можливо, трохи перебільшено-ввічливо,— й Орел мовив:

— Ми дуже раді, що ви завітали.

— Дякую,— відказав Макс.— Сподіваюся, я вас не розчарую.

Я не боявся, що мене виключать. Я навіть не боявся, що виключать Полковника, хоча, може, й варто було. Я боявся, що все може зірватися, бо це все спланувала не Аляска. Може, прикол, вартий її, неможливо здійснити без її участі.

Орел став за кафедрою.

— Сьогодні — історичний день для «Калвер-Кріку». Наш засновник Філіп Гарден вважав, що і вам, учням, і нам, учителям, варто раз на рік послухати мудрих людей з-поза меж школи, тож ми щороку збираємося, щоб повчитися у них і поглянути на світ їхніми очима. Цього року вибір одинадцятого класу припав на доктора Вільяма Морса, учителя психології Університету Центральної Флориди, широко шанованого вченого. Сьогодні він розповість нам про підлітків і сексуальність, я впевнений, що вам ця тема дуже цікава. Отож допоможіть мені запросити доктора Морса на сцену.

Ми заплескали в долоні. Моє серце калатало, наче аплодувало разом з руками. Поки Макс ішов до кафедри, до мене нахилилася Лара і прошепотіла: