Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

Так, «під час хлібозаготівель було допущено ряд серйозних помилок» у декількох областях, але він очікував, що їх буде виправлено. Косіор також визнав, що в Київській області були «інциденти», тобто кілька виступів «петлюрівського характеру»: голодні селяни відмовлялися сіяти зерно. Проте він запевнив Сталіна, що все добре. Таким районам держава запропонувала трохи продовольчої допомоги, включаючи просо, кукурудзу та фураж для коней. Ця незначна проблема наштовхнула його на думку попросити про послугу: через такий невеликий прорив «додаткова допомога» може бути корисною і для деяких інших областей України. Для цього «нам доведеться знову звернутися до Центрального Комітету».[580]

Іншими словами, Косіор делікатно попросив про продовольчу допомогу, але тільки для кількох районів і в обмеженій кількості, і лише тому, що деякі контрреволюціонери зривали посівну кампанію своїми політичними протестами. Він та інші українські комуністичні лідери мали підстави сподіватися, що Сталін поблажливо поставиться до їхнього прохання, якщо правильно дібрати слова. Навесні 1932 року кілька разів здавалося, що перша особа в країні ще може змінити свою політику. Сталін сказав Кагановичу, що селянам для кращої мотивації їхньої праці слід видавати більше промислових товарів. Він запропонував невеликі відвантаження зернових у квітні, щоб послабити нестачу продовольства.[581] У той час, коли експорт до країн Заходу продовжувався, лідер СРСР дозволив таємні закупівлі кукурудзи, пшениці та інших зернових із Далекого Сходу та Персії, тим самим засвідчивши свою обізнаність із нестачею продовольства всередині СРСР.[582] Він очевидно підтримав рішення Політбюро щодо виділення іншої незначної партії зерна для Одеської області.[583] Сталін навіть тішив себе думкою, що планування хлібозаготівель по всьому СРСР відбувалось «занадто механічно», його було необхідно адаптувати до місцевих погодних умов та інших локальних факторів. Каганович і Молотов повторили це влітку.[584]

Однак у квітні його тон змінився: Сталін отримав тривожні звістки про політичну ситуацію в Україні. В архівах не зафіксовано, що саме він прочитав, але можна зробити припущення. Можливо, це були випадки «петлюрівського» спротиву, про які говорив Косіор, або інформація про Павлоградське повстання. Можливо, це був звіт про настрої всередині самої партії. Голова ДПУ Всеволод Балицький ретельно збирав звіти інформаторів про ситуацію на селі, звертаючи окрему увагу на невдоволення членів партії, їхню антипатію до колективізації та обурення діями Москви. Згодом, цієї ж осені він надав Сталіну перелік критичних висловлювань українських чиновників та характеристики на членів партії, в яких забрали партійні квитки — ймовірно, щось схоже Сталін бачив ще навесні. Як би там не було, 26 квітня Сталін у листі до Косіора вже не вперше висловив обурення: «Судячи із цього матеріалу, здається, що в декількох районах України радянська влада перестала існувати. Це дійсно так? Чи насправді ситуація в сільській місцевості настільки жахлива? Де органи ДПУ, чим вони займаються? Чи можете ви підтвердити цю інформацію і повідомити ЦК про те, яких заходів ви вжили?»[585]

Після такої інформації Сталін негайно скасував усі поставки пшона та іншої продовольчої допомоги до України. Він також вимагав, щоб КП(б)У продовжувала політику конфіскації тракторів та іншого обладнання в неефективних колгоспах. Він не хотів, щоб будь-які щедрі жести були витлумачені як самодіяльність українського керівництва, і він, звичайно, не хотів, щоб їх вважали «протидією політиці Москви і комуністичній партії СРСР».[586] Сталін мав серйозні сумніви в надійності української парторганізації. Використовуючи слова, котрі демонструють, як далеко зайшла радянська держава в напрямку особистої тиранії, він сказав Кагановичу та Молотову, що місцеві лідери були недостатньо лояльними. 2 червня Сталін написав обом: «Зверніть якнайсерйознішу увагу на Україну. Чубар своєю розкладеністю й опортуністичним нутром і Косіор своєю гнилою дипломатією... та злочинно-легковажним ставленням до справи — повністю занапастять Україну. Керувати нинішньою Україною цим товаришам не до снаги».[587]

А проте ці розкритиковані «гнилі» керівники зробили останню спробу. 10 червня Петровський надіслав найвідвертішого листа з усіх написаних. Він щойно відвідав кілька вже охоплених голодом районів і на власні очі побачив селян, які потерпали від голоду:

Ми знали, що виконання хлібозаготівель на Україні буде нелегким, але те, що я тепер побачив на селі, свідчить, що в цій справі дуже переборщили в нас, перестаралися. Я був у багатьох селах цих районів і всюди бачив, що значна частина населення охоплена голодом. Небагато, але є і опухлі від голоду, головним чином, бідняки й навіть середняки. Вживають такі сурогати, що далі нема куди, та й сурогатів цих часом нема. На великих зборах по селах мене, звісно, лають на всі заставки, жінки плачуть, а буває, й чоловіки. Іноді критика ситуації, що склалася, сягає дуже глибоко й широко — навіщо створили штучний голод, адже в нас був урожай; навіщо посівматеріал забирали — цього не було навіть за старого режиму; чому українцям треба в тяжких умовах їхати по хліб у нехлібні краї, а не привозять хліб сюди тощо. Важко за таких умов давати пояснення. Свариш, звичайно, тих, хто наробив перегинів, та загалом звиваєшся, як карась на пательні...[588]

У селах зросла кількість крадіжок, додавав Петровський. У магазинах він не зміг купити хліба, не кажучи вже про цукор або про щось інше. Ціни підвищувалися і зростала «спекуляція». На місцевих залізничних станціях відмовлялися продавати квитки, їхні працівники не знали причини заборони. Він написав, що кожен із цих фактів «використовують проти партії та колгоспів». Наприкінці листа він просив про допомогу: «Завершуючи, я ще раз прошу розглянути всі доступні способи і ресурси для надання термінової продовольчої допомоги українському селу хлібом і якнайшвидше виділити гречки на посів, щоб компенсувати незасіяне».[589]

Того ж дня голова РНК УСРР Чубар також написав довгого листа Сталіну та Молотову, в якому оповів про погану посівну кампанію та райони, охоплені голодом: «Тепер можна нарахувати принаймні 100 районів..., які потребують продовольчої допомоги». Як і Петровський, Чубар також побував на селі. Як і Косіор, він не піддавав критиці державну політику, натомість пояснював кризу «поганим плануванням та управлінням» під час збирання врожаю. Водночас Чубар абсолютно чітко описав те, що відбувалося: «З березня-квітня у кожному селі були вже десятки і сотні виснажених, голодних та опухлих людей, які помирали від голоду; з’явилися залишені батьками діти й сироти. Районне та обласне керівництво організовували допомогу із внутрішніх резервів, але зростання потреб та психологія голоду призвели до ще більшої кількості звернень про надання допомоги».

Він дійшов до того самого висновку: настав час закінчити «нереальні» хлібозаготівлі. «Навіть у випадках, коли той чи