Читати книгу - "Діти Дюни"

Фарад’н не ворухнувся. Він сидів навпроти матері в її ранковій кімнаті. Золоте сонячне проміння падало на нього ззаду, кидаючи тінь на покриту білим килимом підлогу. Світло, що відбивалося від стіни позаду матері, утворювало німб довкола її волосся. Її обличчя форми серця здавалося спокійним, але він знав, що вона стежить за кожною його реакцією. Відчував порожнечу в шлунку, хоча прийшов сюди просто зі сніданку.

— Ти це схвалюєш? — спитала Венсиція.

— А що тут можна не схвалювати? — відповів він.

— Ну… те, що ми досі тримали це в таємниці від тебе?

— Ох, це. — Він придивився до матері, намагаючись обміркувати своє складне становище в цій справі. Але міг думати лише про одну річ, яку помітив останнім часом: Тийканік уже не звертався до неї «моя принцесо». Як же він її називав? Королевою-матір’ю?

«Чому я маю відчуття втрати? — питав він себе. — Що я втрачаю?» Відповідь була очевидною: втрачав безтурботні дні, час на інтелектуальні пошуки, що так його вабили. Якщо змова, сплетена його матір’ю, довершиться, це все зникне назавжди. Нові обов’язки вимагатимуть уваги. Він виявив, що це глибоко його обурило. Як вони зважилися на таке свавілля з його часом? І навіть не порадившись із ним!

— Годі про це, — мовила його мати. — Щось не так.

— А якщо цей план провалиться? — сказав він перше-ліпше, що спало йому на думку.

— Як він може провалитися?

— Не знаю… Кожен план може провалитися. А як ти збираєшся використати Айдаго для всього цього?

— Айдаго? Що за цікавість до… Ох, так, той містик, якого Тийк привіз сюди, не порадившись зі мною. Це було помилкою з його боку. Містик говорив про Айдаго, правда?

А от з її боку це було незграбною брехнею, і Фарад’н глянув на матір зі здивуванням. Вона весь час знала про Проповідника!

— Я просто ніколи не бачив гхоли, — сказав він.

Вона прийняла це за належне:

— Ми збережемо Айдаго для чогось важливішого.

Фарад’н мовчки прикусив верхню губу.

Венсиція згадала його покійного батька. Далак інколи бував таким, дуже замкнутим і складним, тяжким до прочитання. Пригадала, що Далак був родичем графа Хасимира Фенрінґа, і вони обидва мали в собі щось від денді та від фанатика. Невже Фарад’н піде цим шляхом? Вона почала шкодувати, що змусила Тийка навернути хлопця на арракінську релігію. Хтозна, куди вона його заведе?

— Як Тийк називає тебе тепер? — спитав Фарад’н.

— Про що ти? — Зміна теми застала її зненацька.

— Я помітив, що він уже не називає тебе «моя принцесо».

«Який він спостережливий, — подумала вона, питаючи себе, чому це її непокоїть. — Невже він думає, що я взяла Тийка коханцем? Дурниці, це б у жодному разі нічого не значило. Навіщо ж це питання?»

— Він називає мене «міледі», — сказала вона.

— Чому?

— Бо так заведено у всіх Великих Домах.

«З Атрідами включно», — подумав він.

— Це викличе менше підозр на випадок підслуховування, — пояснила вона. — Дехто подумає, що ми відмовилися від наших законних прагнень.

— І хто ж був би таким дурним? — спитав він.

Вона стисла губи й вирішила пропустити це повз вуха. Дрібниця, але великі кампанії складаються з численних дрібниць.

— Леді Джессіці не слід було покидати Каладан, — заговорив він.

Вона різко труснула головою. Що таке? Його думки крутяться, як шалені!

— Що ти маєш на увазі? — спитала вона.

— Їй не слід було повертатися на Арракіс, — відповів він. — Це погана стратегія. Викликає подив. Було б краще, якби внуки відвідали її на Каладані.

«Він має рацію», — подумала вона, збентежена, що їй це не спало на гадку. Тийкові слід негайно це дослідити. Знову труснула головою. Про що говорить Фарад’н? Мусить знати, що Духівництво ніколи не ризикне відправити обох близнят у космос.

Сказала йому це.

— Духівництво чи леді Алія? — спитав він, зазначивши, що її думки звернулися туди, куди він хотів. Він відчув збудження через свою новоздобуту важливість, через те, що і в політичних змовах є місце для інтелектуальних ігор. Минуло багато часу, відколи материн розум зацікавлював його. Нею надто легко було керувати.

— Думаєш, що Алія хоче влади для себе? — спитала Венсиція.

Він відвів від неї погляд. Звичайно, Алія хотіла влади для себе! Усі рапорти з тієї клятої планети сходилися в цьому. Його думки скерувалися в новому напрямку.

— Я читав про їхнього планетолога, — сказав він. — Мусять бути якісь вказівки стосовно піщаних хробаків та гаплоїдів, якщо тільки…

— Поки залиш це іншим! — промовила вона, починаючи втрачати з ним терпець. — Чи це все, що ти можеш сказати про речі, зроблені нами для тебе?

— Ви зробили їх не для мене, — відповів він.

— Що-о-о?

— Ви зробили їх для Дому Корріно, — промовив він, — а зараз Дім Корріно — це ти. Я ще не перейняв влади.

— Ти маєш обов’язки! — сказала вона. — А як же всі люди, що покладаються на тебе?

Наче її слова його обтяжили, він відчув тягар усіх надій і мрій, пов’язаних із Домом Корріно.

— Так, — сказав він, — я розумію, але певні речі, зроблені від мого імені, погано смакують.

— Погано… Як ти можеш це казати? Ми робимо те, що зробив би кожен Великий Дім для власного блага!

— Ви робите? Я думаю, що ви перебрали мірку з брутальністю. Ні! Не перебивай мене. Якщо я маю бути імператором, то краще навчися мене вислуховувати. Думаєш, я не вмію читати між рядками? Як було видресировано цих тигрів?

Вона заніміла, вражена його проникливістю.

— Розумію, — сказав він. — Що ж, я залишу при собі Тийка, бо знаю, що це ти була призвідцем. Він добрий службовець за більшості обставин, але за свої принципи змагатиметься лише на приязній арені.

— Його… принципи?

— Різниця між добрим службовцем і поганим — це сила характеру та близько п’яти ударів серця, — сказав він. — Він мусить триматися своїх принципів усюди, де їх роблять сумнівними.

— Тигри були необхідними, — сказала вона.

— Повірю, якщо їм удасться, — промовив він. — Але ніколи не погоджуся з тим, що слід було зробити, дресируючи їх. Не протестуй. Це очевидно. Тигри були кондиціоновані. У них вироблено рефлекс. Ти сама це казала.

— Що ти збираєшся робити? — спитала вона.

— Почекаю — побачу, — відповів він. — Можливо, стану імператором.

Вона поклала руку на груди й зітхнула. На кілька секунд він її нажахав. Майже повірила, що він її видасть. Принципи! Але зараз він піддався; вона це бачила.

Фарад’н підвівся, підійшов до дверей і подзвонив до материних слуг. Оглянувся.

— Ми закінчили, так?

— Так. — Вона здійняла руку, коли він переступив поріг. — Куди ти?

— До бібліотеки. Останнім часом