Читати книгу - "Засвідчення"

Його зрадили, і тепер не буде миті, коли він не озиратиметься, йому ніколи вгору глянути. Бачив біологиню біля стоячого ставу, і вдвох вони дивилися на сарай. Заводив її назад до Південного Округу, який обох заковтує. Мати веде його за руку до літнього коледжу, дідусь чекає на них, загадково усміхаючись, що робить його обличчя таємничим.

Гоєння для його відкриттів, для того, щоб не думати про них, було своєрідним самознищенням, доки він безстрашно переходив із післяобіднього часу суботи до недільного ранку, долаючи маленький, але пухкий низ черева Гедлі — що, як сам Керманич міг сказати, й забув про Південний Округ. Пригадував більярдну — м’ячик тріскотить при ударі об м’ячик, «бац-клац», затишок у фетрових лузах, темрява, дух крейди і цигарок. Удар києм у вісімку, ганяючи м’яча, як жарт, і вдар вимащеною крейдою п’ятірнею по жіночій сідниці, обтягнутій джинсами — або, як він пізніше подумав, вона сама й підсунулась, якраз на відстань руки. Невдовзі він звідти пішов, не цікавлячись, як він гадав, банальністю зернистого ранкового сонця, яке зазирало до вікон дешевого мотелю, відбитком тіла на простирадлі, використаним презервативом у кошику для сміття. Це були чужі бачення, принаймні тієї миті — бо, як просто здавалося, було роботи по самісінькі вінця. Усе одно він лишатиметься на тому ж місці. Й так само слухатиме Лоурі на відео. Усе одно він бачитиме, на вповільненій зйомці чи ні, Ґрейс, яка пропонуватиме йому вміст скриньки скарг. Його розум усе одно бентежитиметься, стискатиметься і розширятиметься, борючись із Нуль-зоною.

Він подався на нічний сеанс до кінотеатру, який розвалювався й на ладан дихав, із обляпаним жуйкою та заллятим колою поплямованим синім килимом. Керманич був там сам-один. Проте, на подив, цей кінотеатр вижив з його підліткових років до сьогодні. Фільм був страшним різновидом наукової фантастики, де практично відсутні сюжетні повороти здавались інопланетними втручаннями, посланими згори якимись вищими міркуваннями. Але тиша і прохолода цього помешкання заспокоїли його розшарпані нерви. Аж доки настала пора знову підвестись і спрямувати ноги до наступного бару, доріжкою, що вела набережною, епічним крокуванням, і повзла до пабу. Чи не Чіні тоді стукав у двері, питаючи, чи все з ним гаразд?

Він видудлив три порції дешевого віскі у забігайлівці, такій зубожілій, що вона навіть не мала назви. Хильнув якогось місцевого самогону на весільній вечірці, неподалік од пірсу, де сто років тому задивлявся на річку. Повторюючи собі знов і знов, що гіпноз — дрібниця, незначна річ і нічого не означає. Узагалі нічого. Аж така цяця. Дрібниця. Він хотів був подзвонити матері. Не міг. Хотів зателефонувати батькові. Неможливо.

Він пішов до іншого бару, уже напідпитку, побачив себе в оточенні примар. Раніше, тієї ночі, йому траплялися натяки на них: вигини вуст, які викликали спалахи спогадів, тріпотіння повік, спосіб, у який чиясь рука тримається за столик. Ці черевики. Ця сукня. Але коли ти стикаєшся зі справжньою примарою — Цілісною Сутністю, — усе, що відчуваєш, це шок… це дух захоплює. Не зовсім. Це не забирає у тебе подиху — ти не перестаєш дихати. Твоє дихання ще при тобі, заклякле, нічим тобі не стає в пригоді. Помацай собі пульс тільки для того, щоб пробудити невтішні прогнози на майбутнє. Отже, повертаючись до тями, сумніваєшся, хто ти, бо Цілісна Сутність зловила Керманича напівдорозі між людиною, якою він був, і тим, ким він став. А це ж лише видіння. Просто жінка, яку він знав у старших класах. Інтенсивно. Уперше. Досить близько від цього Керманич відчував, що зневажив біологиню, адже ця примара наклалась і зруйнувала його враження від Жар-птахи. Навіть якщо це сміховинно. І це тягне його далі й далі від Південного Округу.

Намагаючись уникнути залишку цих явищ, остаточного повороту компаса його пригод — зовсім ошелешений і запаморочений, — він зіщулився на дзиглику в барі для байкерів, примостившись біля заступниці директора. Досі, о другій ранку, по всьому закладу чулося хрипіння, волання та спостерігалася невихована поведінка. Аж тхнуло сечею, такий був густий сморід, наче тут коти мітили територію. Керманич обдарував заступницю директора згаслим світильником вишкіру, потім виразно кивнувши головою. Вона обдарувала його цілковитим нейтралітетом.

— Особова справа порожня. На неї нічого нема. — На кого? Про кого це вона?

— Якщо ви примудрилися за власним бажанням пожбурити мене до мого ж власного особливого пекла, то це все одно там діятиме, у своєму ритмі, хоч-не-хоч, на все життя, так?

Напівдорозі він збагнув, що насправді це ж не Ґрейс, і ці слова навіть не вилітають у нього з рота.

Вона позбавила його сили духу відвертою прямотою свого незмигного погляду.

— Не слід вам так дивитися, — додав він. Мабуть, цього разу таки вимовив.

— Як — так? — сказала вона, трохи відвернувши голову. — Як той мужик, що пропив мізки і геть злетів із котушок у моєму барі? Іди ти до дідька.

Він аж стенувся на дзиглику від такої пропозиції, намагаючись зібратися, як збирають фігурки з шахівниці. Тягар на грудях, у темряві й на світлі. А він мав себе за розумнішого. Подумав, що вона мислить на старий манір. Але з’ясувалося, що й нові шляхи мислення не допомогли. Пора знову випити, десь іще. Якесь забуття. Потім перегрупуватися.

Керманич зустрів її сумнівний невідступний погляд, на який відповів похмурим усміхом. Ось він рушив. Вона відступила від нього, відсахуючись вітром, який дув у прочинені двері, й осудливими позирками вуличних ліхтарів.

Керманич витер обличчя, невдоволено відчувши шорсткий дотик щетини. Він намагався стерти неясність зі своїх думок, гірко-кислий присмак із язика, біль — із суглобів. Він був певен, що колись Голос мовив йому: «Чи є у вас у кутку ока щось таке, чого ви не можете вийняти? Я допоможу вам це вийняти». Та легко, якщо ти сам перший це туди й устромив.

Та жінка у формі, напевно, була наркоманкою, а ще, безперечно, безпритульною, яка незаконно вселилася до чужого житла.[27] Аматорів використовують для спостереження, коли мета — «у сім’ї», коли ви хочете використати природний ландшафт — природний теруар зі своїми найкращими вигодами, або коли ваша фракція спочила в Бозі чи некомпетентна. Йому здавалося: вона його не помічає, бо їй заплатили спеціально за те, щоб вона удавала, ніби його не помічає.

Скейтбордист із собакою чітко зробив ріг крамниці своєю територією, поділивши її з тим гладуном-п’яничкою. В обох них було щось таке, що здавалося