Читати книгу - "Засвідчення"

лясканням, стукаючи по дну слоїчка, вибив звідти їжу, на подібну до банки кам’яну купу на хіднику просто перед магазином. Потім розвалив баштоподібну купу на шматки, вигорнувши на неї всі залишки зі слоїка, і чомусь пожбурив цю порожню бляшанку чорношкірому гладуну, наполовину схованому сміттєвим баком від поля зору Керманича. Відповіді не було, як і жвавості чи ентузіазму на їжу.

Та все ж таки вони далі привертали увагу кількох клієнтів з кав’ярні, навіть наближалися з вулиці до вікон, але, здавалося, зовсім не були в курсі його присутності. Це дуже дивувало Керманича, він замислювався над цим і запитував себе, чи не розігрують вони ритуал, присвячений тільки йому самому як цільовій авдиторії. Це все мало глибший підтекст, хоча Керманич і знав, що таке може бути хибною і небезпечною думкою. Центр рідко залучає аматорів, але це не означає, ніби такого не може бути. Тепер уже ніщо не здавалось особливим. «Чи є у вас у кутику ока щось таке, чого ви не можете вийняти?» Інша річ, яку казав йому Голос, що Керманич сприйняв як приховану глумливу шпигачку.

Чи ця сцена, розіграна перед ним, була безневинною? Чи не може він сховатись у ній, зникнути, по той бік віконної шибки? Чи була якась змова навіть у купівлі собачого корму, у вициганюванні грошей на випивку? Хитрощі, які можуть не даватися йому в руки.

Перше, що відбулося суботнього ранку, це дзвінок Голосові, з дому Керманича. Він розмістив електронний мегафон із прилаштованим до нього таймером збоку письмового столу, поставив таймер. Праворуч, біля ручки, поклав неоново-жовтогарячий папірець. Хильнув ковток віскі. Керманич грюкнув п’ястуками по столу — раз, два, три. Глибоко вдихнув. Потім зателефонував, увімкнувши гучномовець.

Спочатку почулися рипіння та перешкоди, аж доки, нарешті, озвався Голос. Безперечно, у робочому кабінеті його (її) особняка. Або в льоху будинку. Або у повітці на фермі, прикритий курчатами.

— Чи все в порядку у вас удома? — спитав Голос. Млявим тоном, от начебто мегалодон прочумується зі сплячки у крижаних водах. Тон Голосу звучав як образа; це ще більше розхолодило Керманича, почавши витісняти тріпотіння, а натомість навіюючи огиду, ще й зі впертістю в одному флаконі.

Глибокий вдих. Потім, запобігаючи будь-яким можливостям Голосу, не даючи йому прорватися, Керманич вибухнув криком, із ненавистю вигукуючи щонайчорніше лихослів’я, яке тільки знав, аж надриваючи горло, до болю. Після павзи, викликаної подивом, Голос отямився: «Годі!», потім пробурмотів щось довге, тремтливе та кучеряве, з еківоками. Керманич утратив нитку розмови. Мегафон загорлав. Керманич примусив себе вийти зі ступору, струснувся, подумки прочитав слова із жовтогарячого папірця. Звірився з першим рядком. Знову вибухнув картеччю непристойностей. «Годі!» Знову, наполегливо, уперто, непіддатливо Голос пробуркотів щось, цього разу вологе, стисле і стрімко-разюче. Керманич плив, плив і забувся. Мегафон загорлав. Керманич подумки прочитав слова на жовтогарячому папірці. Звірився з другим рядком. Непристойності. Белькотня. Плавання. Мегафон аж розривався. Керманич подумки прочитав слова на жовтогарячому папірці. Галочка. Повтор. Промивка. Повтор. Уп’яте. Ушосте. Усьоме записаний сценарій змінився. Він згодував Голосові усе белькотіння, усі гортанні, вологі, м’якенькі, солоденькі слова, які поназбирував зі шпаргалки директорки. Почув вологий вдих і крик, що свідчило про удар у мішень, а потім незграбно спрямовані до нього слова, проте слабкі, нечіткі, незрозумілі.

Це залишило шрам. Він сумнівався, що його заклики справили потрібний ефект, але річ у тім, що Голос зазнав вельми неприємного досвіду.

Мегафон загорлав. Керманич подумки прочитав слова на жовтогарячому папірці. Він покінчив. Із Голосом покінчено. Доведеться їм знайти іншого приборкувача, не такого маніпулятора.

— А ось вам жарт, — мовив Керманич. — Яка різниця між чаклуном і шпигуном? — І почепив слухавку.

Він переглянув нагляд своїх розмов із Голосом за середу і четвер у п’ятницю ввечері після бадьорого бігу. Керманич став підозріливим, не довіряючи цій доріжці в темряві: коли він начебто в’яне і блякне, то повертається до первісного стану під час цих розмов, або коли Голос заповнює його думки. З Чорізо на колінах, проектуючи механізм із ноутбука на телевізор, Керманич бачив, як Голос виконує гіпнотичні команди, бачив себе: як стає незграбним, голова трохи хилиться на груди, повіки тріпочуть, а Голос, так і не втрачаючи своєї металевої, гортанної личини, дає йому накази і навіювання. Голос казав йому не турбуватися щодо Вітбі, відсунути свою тривогу, мінімізувати її, тому що «Вітбі ніколи не мав ваги». Але потім повернувся до цієї теми й висловив інтерес до пошуків тієї дивної кімнати, про яку казав Вітбі. Чи не привернуло його до цієї шпаринки щось несвідоме, якісь сублімінальні дані? Згадка про Ґрейс, а також наказ повернутися до її кабінету, а потім якісь вагання щодо «завеликого ризику», коли Голос дізнався про нові замки. Багато люті й озлобленості з приводу записів директорки і повільні успіхи у сортуванні, продиранні крізь них. Переважно саме це директорчине нехтування порядку змусило Керманича замислитися, чи немає якогось резону в цьому хаосі. Хіба не Голос навіть наказав Керманичеві прийти до агенції саме як «Керманич»? Почав опиратися божевіллю таких думок.

Голос, доки Керманич скнів і марнів під гіпнозом, набував різкості й фокусувався, чого раніше не було, і не інакше як від своєрідного збочення, повідав Керманичеві, що він (вона) хоче жарту, який завершить їхній наступний телефонний дзвінок, «певною кінцівкою». Як Керманич міг судити, він сам слугував для Голосу живим магнітофоном. Голос витягував із Керманича дослівні бесіди, які пояснювали, чому той так пізно дістався додому тієї середи, хоча розмова начебто здавалася короткою.

Він був в експедиції, вирядженої до Південного Округу, і, так само як в експедиціях у Нуль-зоні, йому не розповідали правди. Він мав слушність, гадаючи, що інформація доходить до нього, спотикаючись щокроку. Що ще він робив, гадки про це не маючи?

Тому він написав на неоново-жовтогарячому папірці те, чого аж ніяк не міг пропустити:

КЕРМАНИЧУ, ГОЛОС ТЕБЕ ГІПНОТИЧНО

ОБРОБЛЯЄ

— Познач галочкою цей рядок і волай непристойності.

Дивися рядок нижче.

— Познач галочкою цей рядок і волай непристойності.

Дивися рядок нижче…

Промивка, повтор, витягування з цього стану мегафоном, повернення. Доки, нарешті, не дійшов до кінця: «Познач галочкою цей рядок і повтори ці фрази» — усі фрази, які він знайшов у кабінеті директорки. Прогорлав їх, так.

Ви теж схвильовані?.. Можливість суттєвих варіацій… Консолідація засвідчення… Немає винагороди у ризику… Плавати і плавати, уже не як людина, а як щось вільне й плавуче…

Перезавантажуй систему, як не вийшло у вчених із білими кролями. Штовхни Голос у