Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь"

Прийми ж мене, синєє море, тепер мені горе.

Чи чула ж ти, моя ненько, як я в тебе була,

Під покутнім віконечком, як голубка, гула?

— Ой хоть чула, хоть не чула, не озивалася,

Я ж на тебе, донько моя, не сподівалася.

Ой чого ж ти, донько моя, така стара стала,

Що я тебе, донько моя, за рік не пізнала?

— Ізстарила мене, ненько, чужая робота,

А ще к тому, моя ненько, на серці скорбота.

Ізстарили, моя ненько, та чужії хатки,

А ще к тому, моя ненько, мої недостатки.

Ізстарили мене, ненько, та чужії мітки,

А ще к тому, моя ненько, маленькії дітки.

Ізстарила мене, ненько, та чужая нива,

А ще к тому, моя ненько, невірна дружина.

ТА ПОДУМАЙ ТИ, МИСЛЕ, ОБ МОЇМ НЕЩАСТІ

Та подумай ти, мисле, об моїм нещасті,

А чи мені довго жити у великій напасті?

Та мені од напасті та уже не пропасти.

Куди піти — люди судять, об мені говорять.

Ой доле ж моя, доле, де ти блудила,

Ой як мене моя матусенька на сей світ зродила?

Та чи ти утонула, а чи в огні згоріла?

Ой як ти й утонула, так пливи к бережечку,

А як в огні згоріла, то пропадай, доле!

Ой як піду я погуляю у чисте поле,

Ой піду я сяду в зеленому саду,

Чи не прийде моя доля к мені на пораду?

Ой піду я сяду в зеленім житі,

Чи не прийде доля а до мене жити?

Ой піду я сяду у зеленому просі,

Чи не прийде доля а до мене в гості?

Ой піду я, піду під ясні копи,

Аж там лежить моя доля, облежала боки.

ПУСТИ МЕНЕ, МАТИ, У ПОЛЕ ЖИТА ЖАТИ

— Пусти мене, мати, у поле жита жати,

Буду, мати, жито жати, а доленьки шукати.

— Ой не пущу, доню, щоб не заблудила,

Та вже ж, доню, свою долю давно й загубила.

— Пусти мене, мати, й у луг по калину,

Буду, мати, калину ламати й доленьки шукати.

— Ой не пущу, доню, щоб не заблудила,

Та вже ж, доню, свою долю давно й загубила.

— Пусти мене, моя мати, між челядь гуляти,

Буду, мати, з челяддю гуляти, доленьки шукати.

— Ой не пущу, доню, щоб не заблудила,

Та вже ж, доню, свою долю давно й загубила.

— Пусти мене, мати, на ставку купаться,

Буду, мати, на дно поринати, доленьки шукати.

— Ой не пущу, доню, щоб ти й не втонула,

Та вже ж, доню, твоя доля аж на дно пірнула.

Попід мостом, мостом трава зелененька,

Ой за добрим чоловіком жінка молоденька.

Попід мостом, мостом трава посихає,

За ледачим чоловіком жінка пропадає.

Піду на толоку, накопаю дроку,

Щоб вороженьки не діждали року.

Піду на толоку, накопаю пижми,

Щоб вороженьки не діждали тижня. 

ЧИ ТИ, НЕНЬКО, СПАЛА, ЧИ ТИ ТАК ЛЕЖАЛА

— Чи ти, ненько, спала, чи ти так лежала,

Як я вчора ізвечора під вікном кувала?

— Ой якби я, донько моя, твій голос зачула,

Вилинула б у кватирочку, як сива зозуля.

— Пусти мене, ненько моя, в громовую тучу,

Вже я тобі, ненько моя, повік не наскучу.

— Ой не пущу, донько моя, щоб туча не вбила,

Бо не найдеш щастя й долі, що ти загубила.

— Пусти мене, ненько моя, в вишнев сад гуляти,

А я буду все гуляти, доленьки шукати.

— Ой не пущу, донько моя, щоб птиця не вбила,

Бо не найдеш щастя й долі, що ти загубила.

— Пусти мене, ненько моя, на Дунай плавати,

А я буду поринати, доленьки шукати.

— Ой не пущу, донько моя, щоб ти не втонула,

Бо не найдеш щастя й долі, — глибоко пірнула.

ОЙ СОКОЛЕ, СОКОЛОНЬКО

Ой соколе, соколонько,

Не жур моєй головоньки,

Бо я й сама зажурюся,

Що я роду й остаюся.

Хорошого мужа маю,

Буде бити, добре знаю;

Що звечора цілує, милує,

Опівночі б’є та катує,

А к світові проч проганяє:

— Іди, стидка, бридка, й од мене,

Єсть у мене кращая й од тебе.

— Хоч у тебе двадцять чотири,

А таки я старша над ними.

— Де ти, бридка, таку волю брала,

Щоб над ними старшинствувала?

— Ізмилуйся, Боже, надо мною,

Зостав мене й удовою.

Нехай же я й погуляю,

Як рибонька по Дунаю.

ВІДДАЙ МЕНЕ, МОЯ МАТИ, ДЕ НОВІЇ ХАТИ

Віддай мене, моя мати, де новії хати,

Що свекорко, як батінко, свекруха, як мати,

А діверки, як братики, люблю жартовати,

А зовиці, як сестриці, є з ким розмовляти.

Один кивне, другий моргне, третій засміється,

А мій милий та ревнивий, мені не минеться,

Увечері, по вечері все лихо складеться.

ОЙ В НЕДІЛОНЬКУ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ У ВСІ ДЗВОНИ ДЗВОНЯТЬ

Ой в неділоньку рано-пораненьку у всі дзвони дзвонять,

А брат із сестрою на риночку ходять.

— Ой час мене, брате, давно заміж дати.

Не дай мене, брате, та за селянина,

Віддай мене, [брате], та за міщанина.

Що у селянина немає хати,

А у міщанина увесь двір на помості.

Я по новом двору люблю походжати,

А велика сім’я, люблю жартовати.

Як приїхав братик до сестри у гості:

— Ой здорова, сестро, чи жива-здорова?

— Не питайся, брате, чого я змарніла,

Нагайка-дротянка кров’ю окипіла.

— Оце ж тобі, сестро, багатий міщанин,

Що по новом двору любиш походжати,

А