Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

——— Послухай, Аліни вже два роки немає. Ти маєш повне право розпочати нові відносини. Це не буде вважатися зрадою. А навіть якщо і так, що з того? Вона постійно тобі зраджувала! Важко навіть сказати, скільки в неї чоловіків було, окрім тебе. Аліна була ще тією...

——— Припини! — вскочив раптом Богдан на ноги. — Припини так казати про неї! Я ж кохав її! 

Тоді всі обернулися на різкий рух і крик Богдана. Його батько, відчуваючи, що кожен навколо дивиться на них, жестом вказав Богдану на стілець.

——— Сядь, будь ласка, — сказав Олександр спокійним, але наполегливим тоном.

Богдан, все ще киплячи від емоцій, неохоче сів. Його руки тремтіли, а очі були наповнені не тільки злістю, але й глибоким болем, який він намагався приховати. Серце билося швидко. Голова була важкою від думок і спогадів. Він не хотів, щоб його почуття до Аліни знецінювали. Він не хотів визнавати, що все було дарма…

——— Колись тобі доведеться прийняти реальність, якою б болісною вона не була для тебе, — тихо сказав Олександр Володимирович.

Почувши це, Богдан глянув на нього з-під лоба, повільно нахиляючи голову вниз, як дитина, яка не хоче чути сувору правду. У глибині його душі зароджувалася боротьба. 

——— Мені не потрібна ТАКА реальність, — пробурмотів він собі під ніс. 

Він знав, що в реальному світі його чекали біль, розчарування і самотність, тож єдиним, що тримало його на плаву, була гра. Його ноги самі привели його до PlayStation. Він узяв її в руки, відчуваючи, як її холодний, гладкий корпус заспокоює його нерви.

——— Ніхто мене не розуміє, — пробурмотів Богдан, затягуючи ремені на руці, щоб консоль не впала.

Несподівано посеред екрану з'явилось нове вікно, і він на мить завмер. Це був рекламний банер із підписом: "А ти хочеш потрапити до своєї улюбленої гри?"