Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Я вже три дні ніяк не можу наважитися сказати Данилу про свою вагітність. Єва хоч і не згодна з моєю позицією, але не сильно тисне на мене, бо я ж вагітна і мені не можна хвилюватися. Це маленький плюсик вагітності — часом нею можна прикрити свої страхи, виправдати лінь чи не хотіння щось робити. 

Сьогодні я з Євою вперше йду на прийом до гінеколога. Навіть не знаю, щоб я робила без підтримки подруги. У приватній жіночій консультації нам пропонують чай з печивом, бо лікарка запізнюється на 15 хвилин.

— Перший похід до гінеколога починається не як в нормальних людей, — зручніше вмощуюся на диванчику і хрумаю печиво.

— Зате матимеш багато цікавих спогадів, — підбадьорює Єва. — І не затягуй із зізнанням Данилу.

— Я не хочу казати йому через телефон.

— То їдь у Львів і зроби йому сюрприз, — радить подруга.

— А якщо він не зрадіє цій новині?

— Якщо ти ще трохи потягнеш із зізнанням, то точно не зрадіє.

— Коли ми тільки починали наше літо обіймів та поцілунків, то він дав мені зрозуміти, що не хоче дітей. 

—  Ну ваше літо зайшло точно далі обіймів та поцілунків, його думка могла змінитися і зрештою, дитина —  це його відповідальність також, — стоїть на своєму Єва.

— Я не хочу привʼязувати його до себе дитиною.

— А ти й не привʼяжеш, якщо чоловік захоче від тебе піти він це зробить незалежно від того чи буде у вас спільна дитина чи не буде. 

— Краще б ти була вагітною, ніж я, — зітхаю.

— Якщо ти маєш на увазі Лева, то це неможливо. Лев і незахищений секс — не сумісні речі, — відповідає Єва, при згадці про Лева, вона одразу сумнішає. 

— А якби це все ж таки сталося, то що б ти робила? — допитуюсь. 

— Що ти тут робиш? — Лана перебиває нашу з Євою розмову. — Стоп, не кажи, — зупиняє жестом руки. — Сама вгадаю.Ти залетіла від того багатенького хлопчика, і він тебе кинув.

— Єдина, хто тут залетів, це ти! — поки я розгублено кліпаю, Єва встає на мій захист.

— А ти Марті і за подружку і за чоловіка? — огризається до Єви Лана. Бачу, що сестра в настрої когось подіставати.

— Литвиненко Марта, пройдіть зі мною, — медсестра веде мене у потрібний кабінет. Єва залишається з Ланою. Хоч би вони там не повбивали одна одну. 

На огляді гінекологиня робить мені перший скрінінг, виписує вітаміни для вагітних, дає базові поради і розповідає, які потрібні документи для того, щоб стати на облік. Я все це слухаю, але не запамʼятовую нічого, тому прошу, щоб вона мені все записала.

Як я могла опинитися в ситуації коли — майже розлучена, вагітна, але не впевнена, що ця дитина буде бажаною. Знову і знову подумки себе звинувачую.

— Марто, це нормально сумніватися, — помічає лікарка мій стан. — Якщо вам в нас сподобалося, то можете спостерігатися під час вагітності у нас. 

— Я подумаю, — усміхаюся у відповідь, встаю і збираюся вийти. 

— Марто, ви забули ваші підказки? — лікарка бере зі столу аркуш і віддає мені.

Я забираю список зі всім потрібним, прощаюся і виходжу за двері.

Консультація лікарки допомогла мені лише фізично, емоційно мені не покращало. Я ще й досі не знаю як прийняти свою вагітність і в мене зовсім не має материнських інстинктів. Не можу переконувати себе, що це найпрекрасніший період у житті жінки, бо не почуваюся ні комфортно, ні затишно. 

Йду в залу очікування і застаю на диванчику Єву. Добре, що без Лани.

— Що сказала лікарка? — цікавиться Єва. 

— Давай вийдемо на вулицю, — пропоную, бо не хочу знову перетинатися з Ланою. 

— Давай, — правильно розуміє мене подруга. 

Виходимо на вулицю і Єва одразу викликає нам таксі. Поки чекаємо на машину, то з жіночої консультації виходить сестра. Помічає нас і одразу прямує в нашу сторону.

— Знову наривається! — психує Єва.

— Ти ж знаєш Лану! Вона не заспокоїться, поки не дістане тебе по максимуму. 

— Як думаєш, це нормально, що мені хочеться її прибити? — бурчить подруга. 

— Про мене говорите? — підходить ближче Лана.

— А про кого ж ще нам говорити як не про тебе, — відповідаю сестрі. — Ти щось хотіла?

— Хотіла, — їдко усміхається Лана. 

— Уважно слухаю, — роблю вигляд, що мені цікаво, щоб швидше позбутися Лани.

— Мама недавно поділилася зі мною одним маленьким сімейним секретом. Хочеш я й з тобою поділюся? 

— Лано, якщо ти хочеш розказати мені, що мама віддала тобі дачу чи квартиру бабусі, то мені байдуже. Забирай все. 

— Ну, це само собою, але справа не в цьому, — тягне сестра.

— Марто, таксі приїхало, — Єва показує на автомобіль припаркований за декілька метрів від нас. 

— Бувай Лано, дослухаю тебе іншим разом, — прощаюся і поспішаю до таксі. 

— Марто ти мені не рідна сестра, тому тебе ніколи не любили так, як мене, — Лана кидає словами мені в спину, наче ножем. Від почутого я різко обертаюся і вона встигає позловтішатися з моєї розгубленості. — Ну, все бувай. І не тягни з розлученням, бо я хочу, щоб мій малюк народився у справжній сімʼї, — метушиться Лана і задоволена собою йде в іншу сторону.

Я стою наче вкопана і дивлюся їй у слід. Я не рідна дочка … Як таке може бути? Але ж ми з мамою такі схожі зовні? Якщо я не рідна, то чия я? Думки збивають з пантелику, наче холодний дощ в літаку і мені різко стає зле.

— Марто, — Єва ловить мене за руку і допомагає дійти до лавки. Садить мене і сама сідає поруч.

— Я не рідна дочка? — повторюю слова Лани.

— Вона могла це сказати навмисно, — заспокоює Єва

— Могла, але це й правдою може бути. Це багато б чого пояснило в моєму житті …

— Як ти себе почуваєш? — хвилюється подруга. 

— Мені треба поговорити з мамою, — на слові “мама” затинаюся.

—  Як ти себе почуваєш? —  хвилюється подруга. 

—  Мені треба терміново поговорити з мамою, — на слові “мама” затинаюся. В мені бореться бажання дізнатися правду зі страхом почути, що я не рідна донька.