Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

він вийшов на центральну вулицю, виявилося, що трамваї ходять майже тими ж маршрутами, що й раніше. Його лише здивували докладні розклади. Він перевірив годинник. Номер сім прийшов вчасно. Але що, якщо двері не відчиняються? Барський стояв і дивився, а трамвай нахабно рушив без нього. Холера, гірше, ніж у ПНР.

На щастя, на зупинці з'явився хлопчик. Барський дивився, що той робить, коли прибув наступний трамвай. Зрозумів! Треба щось натиснути, і тільки тоді двері відчиняться. Він гарячково шукав кнопку на дверях, і коли йому здалося, що він знайшов її, трамвай рушив знову, перш ніж Барський сів.

Наступною була космічна "ракета". Барський почав впадати у відчай, коли, на щастя, двері відчинилися самі, щоб випустити жінку. Всередині було багато людей, але він без проблем знайшов місце, щоб сісти, спиною до вікна. І це добре, він волів спостерігати за людьми.

Він був вражений тим, скільки людей розмовляли по мобільних телефонах за кермом. У його часи в трамваях теж розмовляли. Але, чорт, вони розмовляли між собою. А ці тут тільки по мобільнику розмовляли. Не соромлячись, можна було почути майже всі розмови. Інші були в навушниках. Вони сиділи нерухомо, тупо дивлячись перед собою. Були й ті, хто тримав на колінах якісь крихітні пристрої. Вони щось шукали на кольорових екранах, проводячи по них пальцями. Схожих на нього пасажирів було троє. Всім за п'ятдесят. Марчін згадав "Повернення із зірок" Лема. Там у якомусь футуристичному транспорті пасажири займалися лише собою. Не було жодної видимості соціального життя. Барський тихо зітхнув, прислухаючись до розмови поруч.

Він підійшов трохи ближче до студентки, яка скаржилася комусь на свої проблеми з іспитом. Вона, напевно, вивчала соціологію, або, принаймні, іспит був з цього предмету.

– Ну, я навалюю всіляку фігню, а фіфа сидить, як віл, і ні на копійку не вруб. Раніше говорили, щоб тільки оком окинути працю, негра треба взяти, бо це півтора кіло важить...

В принципі, вона могла говорити про життя на Марсі. Марчін не розумів ні слова. Він спробував зосередитися, але з наступних слів дізнався лише те, що "важити", мабуть, означає "коштувати", а "кіло" – множинна приставка, як і багато років тому. Тільки те, що в даний час не використовується для визначення сили ядерних бомб, а тільки ціни на товари. Якщо щось важить півтора кілограми злотих, це означає, що просто треба витратити півтори тисячі. Решти він не знав, крім цього єдиного слова, яким свого часу вживали рецидивісти в тюрмах з особливо тяжким режимом.

Коли студентка вийшла, він підняв із сидіння барвистий журнал, який та залишила. Він був приголомшений, коли виявилося, що це не "Бурда" і не "Вог", а науковий журнал якогось університету. Неймовірно. Деякі університети могли дозволити собі крейдяний папір, кольорові фотографії та кращий дизайн, ніж партійні видавництва в ПНР. Барський не міг повірити, що тримає щось подібне в руках. Він почав читати зі сторінки, позначеної студенткою.

Авторка тексту стверджувала, що в кав’ярні ноутбук на столі та склянка мінеральної води абсолютно замінюють традиційні тістечко та каву. І багатство, яке раніше асоціювалося з придбанням все кращих споживчих товарів і стимуляторів, тепер стає синонімом жертв. Багаті люди не п'ють алкоголю, не палять, не їдять нічого ситного. Зараз багатство прийому асоціюється з сирою рибою або морепродуктами. Щоб зберегти фігуру, вони весь час голодують.

Досі лише бідолага завжди був голодний. Однак ситуація змінилася. Бідні набиваються дешевою калорійною їжею і набирають величезну вагу. Типовим прикладом є образ двох жінок: бізнес–леді, стрункої, спортивної та голодної, яка купує в розкішному магазині три пляшки мінеральної води, та представниця неусвідомленого неопролетаріату, що напихує у супермаркеті найбільший двоповерховий кошик шкідливою їжею, а потім стає тягарем для системи страхування здоров'я через численні захворювання, викликані ожирінням.

Марчін перестав читати, тому що авторка почала описувати наслідки конкретних досліджень і перейшла на незрозумілий науковий жаргон. Йому не треба було турбуватися про те, що він пропустить зупинку, на якій хотів вийти. Ім'я кожної наступної висвітлювалося на екрані під стелею, і записаний голос завжди оголошував її заздалегідь.

Барський знову озирнувся. Лише через деякий час він зрозумів, що його так вразило на початку поїздки. Був травень, може, й не жаркий, але досить теплий, а трамвай... не смердів! Чи то в трамваї був чудовий кондиціонер, чи то дезодоранти тепер виробляють кращі, чи то Потоцька не перебільшувала. Може, тепер люди миються кожен день?

Він уважно оглянув одяг своїх попутників. Той не був шокуючим. Звичайно, більше кольорів, якісь нові матеріали (особливо чуттєві у випадку – він не знав, як це назвати – колготок без стоп). Вбрання виражало невідому йому раніше розслабленість.

Нарешті було оголошено про його зупинку. Марчін вийшов перед "Хамелеоном", який хоч і виглядав так само, як і раніше, але тепер блищав на сонці. Холера... Він завжди був золотим, а не брудно-сірим. З іншого боку була побудована будівля, досить схожа за формою, але більш сучасна, з явною схожістю до класичного стилю. Барський на мить ошелешено дивився на скляний ліфт, що піднімався вгору. Навколо все було покрито новою плиткою, рівною і зручною. Він ще раз здивовано озирнувся.

Вулиця Олавська була повністю виключена з руху. Тепер вона була схожа на дивну пішоходну зону, по якій повільно крокував Барський. Він мало не спіткнувся, коли побачив чоловіка, одягненого як чашка з Макдональдса. Таку рекламу Марчін бачив лише в американських фільмах або в польських фільмах про довоєнну експлуатацію. Дві дівчинки в костюмах мавп ловили дітей і дарували їм повітряні кульки з назвою якоїсь події. Вони виглядали досить щасливими.

Через мить на нього накинулась штурмова піхота, чи то рознощики рекламних листівок. По–перше, він отримав казково барвисту брошуру про продаж фототехніки. Власник сусіднього магазину також повідомив, що як клієнт він щойно виграв додаткову семивідсоткову знижку. Через кілька хвилин він виграв безкоштовно книгу. Тобто він отримав листівку, що він отримає безкоштовну книгу, якщо спочатку придбає три інші на розпродажі. Господи, криза? – подумав Марчін, – тільки продажі. За кілька кроків він виграв участь на розіграш путівки на Крит, а на перехресті з вулицею Лацярською отримав знижку аж тридцять відсотків при купівлі фірмових джинсів. Ісусе Марія! Він не міг повірити своєму щастю. Але йому сьогодні щастило – треба було грати в тото–лото, якщо та гра ще існувала.

На підземному пішохідному переході місце продавців зайняли жебраки. Сам перехід нагадував старий, але тут замінили сходи та додали блискучі поручні – ще один