Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 30. Не невинні думки

Моріс ще не встиг переконатися у своїх припущеннях, а картинка вже зникла. Уйгу розвернула долоню тильним боком до дзиґи, і вона зупинилася.

— Крім мене, ніхто так не вміє, — вона сховала іграшку в кишеню. — Навіть батько.

Моріса взяла досада. Йому не вистачило якихось кількох секунд. А тепер він буде сумніватися, чи дійсно бачив на Вів'єн знак Атай. Що за таємнича поки-не-дружина у нього? З нею все не так. Чому він не помітив мітки, яка повинна була б бути, зате побачив те, чого вже точно бути не могло?

— Кажеш, батько так не вміє, але і ти не дуже успішна в цьому, — пішов Моріс на хитрість. — Утримувала зв'язок зовсім недовго. А змогла б повторити, але збільшити час?

Уйгу його прийом розкусила.

— Звісно, змогла б. Але повторювати не буду, поки ти мені не пообіцяєш допомогти. Зніми з мене закляття, яке наклав батько, і я ще раз запущу дзиґу. А хочеш, навіть навчу встановлювати зв'язок із крамницею. Ти зможеш сам в будь-який час це робити.

Спокуса була сильна. Але Моріс не міг пообіцяти Уйгу те, що вона просить. Н'наму не просто так наклав на неї закляття, що не дасть їй віддалятися від табору. Вона мріє втекти і пропустити ритуал, щоб її дамарійська сутність проявила себе. Вона хоче відчути свою природу. Але Уйгу не уявляє, наскільки це небезпечно. Моріс не буде їй підігравати. Подібні ігри закінчаться дуже погано, і в першу чергу для неї самої.

— Ні, Уйгу, закляття я знімати не буду. Повір, батько наклав його на тебе для твого ж блага.

— Батько не може знати, що краще для мене, — з запалом впертого підлітка заявила вона. — Я напівкровка. Ніхто не розуміє, як мені!

— Всі підлітки, не важливо — дамарійці, уродженці графства або напівкровки, вважають, що їх не розуміють, що цілий світ проти них. Але це не так. Мине якийсь час, і ти переконаєшся в цьому.

— Ти говориш, як мій батько, — фиркнула Уйгу.

Вона насупилася і замовкла. Але вистачило її ненадовго. Дівчина невдоволено посовалася на тапчані, дістала з кишені дзиґу і знову почала її розкручувати. Однак швидкість була недостатня, щоб картинка відкрилася — Уйгу просто дражнила і провокувала Моріса.

Звісно, він би багато віддав, щоб мати можливість ще хоча б кілька секунд поспостерігати за Вів'єн, але, тим не менш, йти на поводі в Уйгу в її бажанні нашкодити самій собі не збирався. Зрештою, що йому та картинка, коли він може придумати спосіб побачити Вів'єн такою ж напівоголеною наживо. Морісу навіть спало на думку одразу кілька ідей, щоправда, одна за іншу сумнівніша, але він над ними ще попрацює.

Ритуальний вогонь почав відпускати дамарійців одного за іншим. Вони розташовувалися поруч із шатрами на низьких тапчанах, щоб опанувати себе. Над табором сонною хмарою витала тиша.

Моріс любив зливатися з цією тишею, але цього разу не виходило. Думки про Вів'єн розбурхували уяву. Вони були не зовсім невинними, але він вважав, що має на них право — адже вона майже його дружина. З цими думками Моріс провів кілька годин, поки до спустошеного ритуалом тіла не почали повертатися сили.

Густа ніч опустилася на табір дамарійців, логічно було б залишитися тут до ранку, але щось спонукало Моріса рушити в зворотну путь, не чекаючи світанку.

Він попрощався з Н'наму та з приятелями-дамарійцями і, осідлавши коня, направив його знайомими стежками вниз по схилу в долину.

Цього вечора Яна вирішила, як зазвичай, зробити кілька записів у своєму блокноті, але це були не начерки до майбутнього роману, а список невідкладних справ.

У списку опинилося три пункти. По-перше, необхідно було розібратися з листом зі столиці — з'ясувати, від кого він, і придумати, як на нього відреагувати. По-друге, перед Яною поставало глобальне завдання наведення порядку в крамниці. І хоч Боніфас добровільно взяв цю проблему на себе і непогано справлявся, але для Яни чистота не була самоціллю. Вона сподівалася, що під час розбору завалів знайдеться обсидіановий артефакт. Поки Боніфасу нічого схожого не трапилося, а отже, потрібно зайнятися пошуками цілеспрямовано.

Третім пунктом у списку нагальних справ було виготовлення артефакту для Жанетт. І хоч Яна поки не знала, з якого боку краще до цього завдання підступитися, але вважала його першочерговим.

Для того, щоб викликати в собі артефакторське натхнення, вона вирішила трохи почитати записи Жюля. Як завжди, продовжила з того місця, на якому зупинилася. А зупинилася вона на тому, що Жюль відправився до сестри привітати з новонародженою і подарував дитині та мамі парні артефакти.

Жюль став частим гостем у сестри. Йому подобалося няньчитися з племінницею. Вів'єн теж тягнулася до нього. Молода родина володіла плантаціями гіркого кавового горіха, з цього і жила. Роботи було багато. Жюль із задоволенням брав дівчинку до себе, коли батьки були особливо зайняті. Але знаходився у них час і на відпочинок. Одного разу батьки Вів'єн разом із дочкою проводили вихідний день на березі річки...

З цього місця почерк Жюля, який і так акуратністю не відрізнявся, став особливо нерівним. Ніби йому важко було описувати те, що сталося. Та воно й не дивно. Під час того пікніка Вів'єн загубилася.

Батьки самі не могли пояснити, як так вийшло, що не догледіли за донькою. Їм здавалося, вона постійно була в полі їхнього зору. Але в якийсь момент обоє одночасно схаменулися, що дівчинка зникла. Вони обшукали територію навколо, але знайшли лише загублену Вів'єн іграшку — солом'яну ляльку. Вона лежала на землі досить далеко від місця пікніка — в лісі, на схилі пагорба.

Батьки покликали на допомогу сусідів. Кілька десятків людей почали прочісувати ліс, але зусилля не дали результатів.

Дівчинку шукали третій день. Обшукали пагорб, на якому вона загубилася. Потім усі сусідні. Ліс в тих місцях густий, непрохідний, адже відразу за ним починаються землі дамарійців. Ніхто не казав цього вголос, але кожен думав, що дівчинка у них. Хтось молився, нехай так, головне, щоб залишилася жива. А хтось, навпаки, вважав, що опинитися у дамарійців гірше смерті.