Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

Смикає знову і відстань між нами скорочується до небезпечного мінімуму. Наші губи знаходяться на відстані кількох сантиметрів. Один незграбний рух і я сама випадково його поцілую. Павука я вже не боюся, він і справді здається дрібницею в порівнянні з тим, що зі мною може зробити Бакер. Цей його погляд... Він мене лякає. А ще я згадую про те, що стала його дружиною. Офіційно. А він мені загрожував шлюбною ніччю. І ось ці слова про "слухняну дівчинку"... Коротше, мені стає зовсім не смішно, а дуже страшно.

- Я просто злякалася... - Шепочу у відповідь. Аарон продовжує мене сканувати поглядом, а після я відчуваю, як його пальці розтискаються. Більше не стискають мою руку.

- Тут є не тільки павуки, тож візьми себе в руки.

Я лише киваю у відповідь і роблю крок назад. Я й справді забула з ким поїхала в цю незабутню подорож.

- Тут спальня, - повідомляє Бакер, коли відчиняє наступні двері з неприємним скрипом.

Слухняно йду за ним. Заходжу в кімнату й одразу верчу головою на всі боки. Бо бачу лише одне ліжко. Воно трохи більше за односпальне.

- А друга кімната поряд? - Вилітає з мене швидше, ніж я встигаю прикусити язика. Тільки ж мало не отримала за те, що не вмію тримати його за зубами. І ось знову...

- Зовсім поряд, - затримую подих, бо його голос звучить прямо над моїм вухом. Тихо та хрипко. Ще й із глузуванням. Він уже вкотре за останні п'ять хвилин порушує мій особистий простір. І здається робить це з великим задоволенням, - там ти готуватимеш нам їжу.

Серце через раз б'ється у грудях.

– Кухня? - Вимовляю тихо.

- Молодець, а спальня тут одна, як і ліжко.

Мої очі розплющуються від його слів. Як одне ліжко? Чому одне?

- Добре, - видаю надто голосно. Приховати те, що я дуже нервую, зовсім не виходить.

- Зараз пішли до озера, помиєш ноги.

- Угу, - киваю у відповідь. Прикушую язик, щоб більше нічого не вирвалося з мого рота. Неважко здогадатися, що якщо ноги потрібно мити в озері, то в будиночку немає води. А туалет? Господи, що з туалетом?

- Ми забули забрати з машини речі, - тихо говорю, коли ми виходимо з будиночка.

- Я схожу за речами сам. Ти сама сюди ледве дійшла, з валізою б точно в болоті загрузла.

– А у нас є якийсь план?

- Є, - Аарон криво посміхається, - приготуєш поїсти, а потім приступимо до шлюбної ночі.

Я різко зупиняюся, щось уже й на озеро не хочеться.

- Чи ти думала, що я забуду про наш договір?